01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2010 № 22/412
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Ульма Опалубка Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2009
у справі № 22/412 (суддя
за позовом ТОВ "Ульма Опалубка Україна"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління № 630"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ульма Опалубка Україна” (далі - ТОВ “Ульма Опалубка Україна”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління № 630”(далі - ТОВ “Спеціалізоване управління № 630”, відповідач) 110.853,78 грн.
Під час розгляду спору судом першої інстанції позовні вимоги уточнювались: згідно з заявою про зменшення позовних вимог (вих. № 15юр від 20.11.2009 р.) на розгляд суду в межах заявленого позову передано вимоги про стягнення з відповідача 107.808, 05 грн., з яких 26.500,00 грн. сума основного боргу, 10.995,79 грн. - три відсотки річних, 67.175,80 грн. індексації боргу, 3.136, 46 грн. пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 р. у справі № 22/412 (далі - Рішення суду) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління № 630” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ульма Опалубка Україна” 26.500 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот гривень) основного боргу, 355, 26 грн. (триста п'ятдесят п'ять гривень 26 копійок) судових витрат.
В частині заявлених вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління № 630” 67.175,80 грн. інфляційних збитків та 3% річних у сумі 10.995,79 грн. позов залишено без розгляду.
В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати в частині залишення позову без розгляду і в частині відмови у позові та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Скаржник стверджує, що місцевий суд необґрунтовано послався на те, що частина 6 ст. 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Також скаржник стверджує, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду місцевий суд не взяв до уваги, що застосування п. 5 статті 81 ГПК України можливо лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; витребувані документи дійсно необхідні для вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ульма Опалубка Україна” і порушено апеляційне провадження у справі № 22/412, розгляд апеляційної скарги призначено на 09.02.2010 р.
Представник скаржника у судовому засіданні 09.02.2010 р. підтримав вимоги апеляційної скарги та просив Рішення суду скасувати в частині залишення позову без розгляду і в частині відмови у позові та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як підтверджується матеріалами справи, 15 грудня 2005 року між ДП “Баума-Україна” (правонаступником якого є позивач) та ТОВ “Спеціалізоване управління № 630” було укладено договір оренди опалубки № 23-15/12-05, відповідно до якого позивачем передано в оренду відповідачу обладнання - елементи опалубки фірми ДП “Баума-Україна”.
Відповідно до п. 2.1 договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до закінчення всіх розрахунків.
Передача обладнання в оренду підтверджується актами прийому-передачі №0000000159 від 10.04.2006 р., № 0000000160 від 10.04.2006 р., № 0000000170 від 17.04.2006 р., № 0000000171 від 17.04.2006 р., № 0000000183 від 20.04.2006 р., № 0000000184 від 20.04.2006 р., № О-00000387 від 12.07.2006 р., № 0000000301 від 08.06.2006 р., №0000000303 від 13.06.2006 р.
Отримання відповідачем обладнання за вказаними актами підтверджується довіреностями серії ЯЛФ 206764 від 10.04.2006 р., серії ЯМЕ 574210 від 19.04.2006 р., серії ЯМЕ № 574513 від 12.07.2006 р., № 574374 від 07.06.2006 р.
Повернення обладнання підтверджується наданими актами на повернення № 0000000231 від 19.05.2006 р., № 0000000232 від 19.05.2006 р., № О-00000386 від 12.07.2006 р., № О-00000459 від 15.08.2006 р., № О-00000462 від 16.08.2006 р., № 00000467 від 18.08.2006 р., № О-00000498 від 01.09.2006 р., № 193/UA302 від 08.09.2006 р., № 194/UA302 від 11.09.2006 р., № 196/UA302 від 14.09.2006 р., № О-00000496 від 19.09.2006 р., № 202/UA302 від 20.09.2006 р., № 203/UA302 від 20.09.2006 р., № 204/UA302 від 21.09.2006 р., № 205/UA302 від 21.09.2006 р.
За умовами договору (п. 5.1, 5.2, 5.3) орендна плата складає 4,5 % в місяць від заставної вартості переданого обладнання з розрахунку 30 днів на місяць, з урахуванням фактичного перебування опалубки в оренді в календарних днях; перед отриманням опалубки орендарем проводиться авансовий платіж в розмірі двомісячної орендної проплати; дата платежу узгоджується з орендодавцем; початком строку оренди є наступний день після отримання авансу на розрахунковий рахунок орендодавця - день отримання елементів на складі орендодавця; подальша оплата проводиться щомісячно до 10 числа наступного місяця після початку строку оренди і т.д. до закінчення оренди; при цьому місячна вартість орендної плати буде заставним платежем за збереження орендованого майна; ця сума буде повернута орендарю після виконання ним умов п. 3.2 договору; заставний платіж може бути замінений банківською гарантією або іншою заставою на суму місячної орендної плати.
Про виконання договору сторонами складались акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підтверджують надання послуг з оренди обладнання, та зокрема акти № ОУ-0000050 від 31.03.2006 р. на суму 5.664, 96 грн., № ОУ-0000032 від 28.02.2006 р. на суму 14.502,14 грн., № ОУ-0000012 від 31.01.2006 р. на суму 16.552,91 грн., № ОУ-0000145 від 31.12.2005 р. на суму 7.004,66 грн., ОУ-0000064 від 30.04.2006 р. на суму 16.295,92 грн., № ОУ-0000065 від 30.04.2006 р. на суму 4.272,02 грн., № ОУ-0000093 від 31.05.2006 р. на суму 25.338,82 грн., № ОУ-0000094 від 31.05.2006 р. на суму 5.885,42 грн., № ОУ-0000117 від 30.06.2006 р. на суму 45.116,35 грн., № ОУ-0000118 від 30.06.2006 р. на суму 906,54 грн., № ОУ-0000127 від 31.07.2006 р. на суму 46.346,15 грн., № ОУ-0000177 від 31.08.2006 р. на суму 51.810,42 грн., № ОУ-0000205 від 30.09.2006 р. на суму 30.121,64 грн., які підписані обома сторонами, скріплені печатками підприємств, у належним чином засвідчених копіях містяться у матеріалах справи.
Оплату за надане в оренду обладнання відповідачем здійснено не у повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем на час звернення до суду становила 26.500,00 грн. та станом на час вирішення спору судом першої інстанції у вказаній сумі не погашена, доказів які б спростовували визначену суму боргу відповідачем не представлено, відомість щодо сум орендних платежів, які проведені за договором, є додатком до позовної заяви та відображає суми заборгованості по кожному періоду, банківські виписки на підтвердження часткової оплати долучені до матеріалів справи.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ст. 759 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням положень п. 5.3 Договору 23-15/12-05 від 15.12.2005 р. розрахунок за орендоване обладнання мав бути здійснений відповідачем шляхом перерахування оплати щомісячно до 10 числа наступного місяця після початку строку оренди і т.д. до закінчення оренди.
Заборгованість в сумі 26.500,00 грн., що утворилась за договором за надане в оренду обладнання, станом на час вирішення спору місцевим судом відповідачем не сплачена, строк виконання оплати послуг за актом № ОУ-0000205 від 30.09.2006 р. (останній акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), складений на виконання договору) є таким, що настав 10.10.2006 р.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Згідно з п. 6.1 Договору № 23-15/12-05 від 15.12.2005 р. за несвоєчасну оплату орендної плати (більше 10 днів) орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (але не більше 15% від загальної суми) за весь період затримки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому колегія суддів вважає, що місцевий суді дійшов вірного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені в розмірі 3.136,46 грн. за період прострочення з 02.11.2008 р. по 30.11.2008 р. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Посилання апелянта на роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” від 16.04.1993р. № 01-6/438, зі змінами внесеними роз'ясненнями від 18.11.1997 р., судом не приймаються, оскільки в даному роз'ясненні передбачено можливість обчислення строку позовної давності щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня подання позову у випадку коли санкції підлягають нарахуванню до повного виконання зобов'язання.
Частина 1 статті 223 ГК передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний і скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено ГК.
За змістом п. 1 частини 2 ст. 258 ЦК щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.
Із зазначеного слідує, як вірно встановлено судом першої інстанції, що частина 6 ст. 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Вказана позиція викладена зокрема у Постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2008 р. (справа № 25/335), а про необхідність здійснення нарахування пені протягом шести місяців саме з дня коли зобов'язання мало бути виконане зазначається у численних Постановах Вищого господарського суду України, доступ до яких є відкритим. Такі вміщені, зокрема, в Інформаційній системі “Ліга”, в тому числі постанови від 24.06.2008р. у справі № 15/360-07, від 02.02.2006 р. у справі № 26/70-15/281, від 10.08.2006 р. у справі № 9/269-04, від 21.01.2008 р. у справі № 36/160, від 18.02.2008 р. у справі № 6/288, від 24.01.2008 р. у справі № 17/5. Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2007 р. № 36/241-3/396 (241/9-04) справу в частині розгляду позовних вимог щодо стягнення пені скасовано і в цій частині направлено на новий розгляд із вказівкою, що господарським судам необхідно дати оцінку нормам ЦК України і ГК України та врахувати, що початком нарахування пені та початком перебігу строку позовної давності по стягненню пені є дата, на яку закінчився строк виконання зобов'язання.
Колегія суддів також відзначає, що відповідачем надано суду відомості про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2007 р. у справі 24/371-б порушено справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління № 630” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
З цього приводу апеляційний суд відзначає наступне.
За змістом п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з п. 7 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство підприємства - відповідача не припинено, положення вказаного закону не передбачають зупинення дії мораторію у випадку зупинення провадження у справі про банкрутство.
Разом з тим, доказів опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ “Спеціалізоване управління № 630” суду не надало, у зв'язку з чим спір про стягнення заборгованості з відповідача підлягає вирішенню по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та у зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Розрахунок індексу інфляції у розмірі 67.175,80 грн. та 3 % річних за прострочку платежу у сумі 10.995, 79 грн. (за період лютий 2006 р. - жовтень 2007 р.), наданий позивачем, обґрунтовано не прийнятий місцевим судом, оскільки такий розрахунок здійснений без урахування строку настання зобов'язання з оплати за конкретними платежами згідно з актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до пункту 5.5 договору, у зв'язку з чим вимоги про стягнення інфляційних збитків, 3% річних у нарахованих позивачем сумах, місцевий суд підставно залишив без розгляду.
Як зазначено у п. 18 листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344, господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору.
Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК, або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Ухвалою місцевого суду від 06.08.2009 р. позивача було зобов'язано надати довідку, що підтверджує несплату боргу відповідачем за договором оренди опалубки № 23-15/12-05 від 15.12.2005 р. із зазначенням, які платежі, за якими актами та в якій сумі є неоплаченими, а також борг за якими заявлено до стягнення.
В свою чергу позивачем разом із додатковими обґрунтуваннями ціни позову (вих. 15 юр від 29.10.2009 р.) надано уточнений розрахунок, в якому вказано загальну суму заборгованості у відповідному періоді, у відношенні якої і здійснювався розрахунок починаючи з квітня 2006 р., а згідно з заявою про зменшення позовних вимог за вих. 15 юр від 20.11.2009 р. (виправлено допущену помилку при невірному зарахуванні проведеної оплати в травні 2008 р. на суму 32.734, 06 грн.) здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних в періоді з грудня 2005 року без зазначення дати, з якої виникало прострочення та здійснювалось обрахування відповідних сум.
Враховуючи те, що в силу умов пункту 5.5 договору відповідач зобов'язаний був оплачувати надані послуги щомісячно до 10 числа наступного місяця після початку строку оренди, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), підписаного у відповідному місяці і, в залежності від надходження оплати та зарахування по оплаті відповідного акту визначати 3% річних та інфляційні втрати на суму, зазначену в кожному акті окремо, виходячи із суми боргу за кожним актом у відповідному періоді.
Розрахунки позивача не містять кількості днів прострочення, допущених у відношенні оплати за конкретним актом з урахуванням отриманих проплат, а тому місцевий суд цілком обґрунтовано вказав на те, що здійснення перевірки наданих розрахунків унеможливлене при наданих первинних документах. Не надано таких розрахунків позивачем і в ході апеляційного провадження.
Судові витрати позивача (1.108, 54 грн. - державне мито та 312,50 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог а саме в розмірі 355,26 грн.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 22/412 від 23.11.2009 р. прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ульма Опалубка Україна” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 22/412 від 23.11.2009 р. - без змін.
2. Матеріали справи № 22/412 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді