01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2010 № 37/755
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: Сівовна Ю.В., довіреність б/н від 27.01.2010 року;
відповідача: не зявились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-промислова компанія “Хімфармсервіс”
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.12.2009
у справі № 37/755 (суддя
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-промислова компанія “Хімфармсервіс”
до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”
про визнання договору неукладеним
Рішенням господарського суду м. Києва від 02.12.2009 року у справі № 37\755 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-промислова компанія “Хімфармсервіс (далі - ТОВ “КПК “Хімфармсервіс”) до Закритого акціонерного товариства ліквально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (далі - відповідач) про визнання договору неукладеним, в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ “КПК ”Хімфармсервіс” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме, судом винесено рішення без врахування клопотання позивача щодо відкладення розгляду справи та не враховано намір позивача змінити позовні вимоги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2009 року апеляційну скаргу ТОВ “КПК ”Хімфармсервіс” було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 15 хв. 02.02.2010 року. Ухвалою суду від 02.02.2009 року розгляд справи було відкладено на 09 год.50 хв. 09.02.2010 року.
09.02.2010 року в судове засідання в апеляційній інстанції з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи був повідомлений н належним чином. Колегія вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутності представника відповідача
В судовому засіданні представник позивача усно підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити: скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2007 року між ТОВ “КПК ”Хімфармсервіс” (продавець) та Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу товарів. Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору, продавець зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, насоси, кількість та ціна яких зазначені в специфікації за згодою сторін.
На думку позивача при укладенні договору від 18.10.2007 р. сторонами не було погоджено умови щодо якості товару, який поставляється, що є підставою для визнання спірного договору неукладеним.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Виходячи з положень ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 3 статті 268 Господарського кодексу України, у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
Аналіз вищезазначених норм чинного законодавства дає можливість зробити висновок, щодо передбачення можливості не зазначати як умову безпосередньо у договорі прямої вказівки на вимоги щодо якості товару.
Апеляційна інстанція також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обрання позивачем способу захисту порушеного права (визнання договору неукладеним), як такого, що не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено повноважень господарського суду щодо встановлення юридичного факту.
Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Положення названих статей не передбачають такий спосіб захисту порушеного права чи інтересу як визнання договору неукладеним. Вимога про встановлення цивільного факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Тому, питання про те, чи укладений договір, чи ні - вирішується судом при розгляді конкретного спору між сторонами.
Отже, вимога ТОВ “КПК “Хімфармсервіс” про визнання договору від 18.10.2010 р. неукладеним не призводить до поновлення порушеного права, а лише спрямована на встановлення певного юридичного факту.
Враховуючи викладене, позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права., а пред'явлені позовні вимоги не можна визнати законними та обґрунтованими.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На думку апеляційної інстанції ТОВ “КПК “Хімфармсервіс” не довело свої позовні вимоги ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції, а тому вони не підлягають задоволенню
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
1. Рішення господарського суду м. Києва від 02.12.2009 року у справі № 37/755 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-промислова компанія “Хімфармсервіс” до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” про визнання договору неукладеним, залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-промислова компанія “Хімфармсервіс” - без задоволення.
2. Справу № 37/755 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя
Судді
10.02.10 (відправлено)