11 листопада 2008 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Михайлова В.О.,
суддів - Гончаренко В.М., Ісаєвої Н.В.,
при секретарі - Нашинській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 1 серпня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу компенсації за невикористання відпусток та моральної шкоди,
встановила:
В травні 2008 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористання відпусток та моральної шкоди, мотивуючи тим, що була звільнена з роботи з грубим порушенням трудового законодавства.
В судовому засіданні позивачка відмовилась від позовних вимог щодо поновлення на роботі.
Відповідачка визнала позовні вимоги частково щодо виплати компенсації за невикористані відпустки.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 1 серпня 2008 року позовна заява ОСОБА_2 задоволена і з ОСОБА_1 на її користь стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 257 грн.50 коп., компенсація за невикористані відпустки в сумі 772 грн.50 коп., моральна шкода в сумі 3000 грн. та витрати за надання юридичної допомоги в сумі 200 грн.
В апеляційній скарзі на зазначене рішення ОСОБА_1 просить його змінити, відмовивши у задоволенні вимог щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу .моральної шкоди та витрат на юридичну допомогу , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухав доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що вона з заявою про звільнення її з роботи за власним бажанням не зверталась і тому її звільнення за ст.38 КЗпП України є незаконним.
Справа № 22ц-4506/08 Категорія - 52
Головуючий у першій інстанції-Тимошенко С.В. Доповідач - Михайлов В.О.
Проте до такого висновку суд дійшов без ретельної перевірки дійсних обставин справи .
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка 21.12.2005р. уклала з підприємцем ОСОБА_1 трудовий договір №589 , згідно якого була прийнята на роботу продавцем.Договір було зареєстровано у Татарбунарському районному центрі зайнятості.
Із наданого представником відповідачки трудового договору №589, на який посилається у позовній заяві і позивачка, вбачається, що 31.03.2008р. цей договір було розірвано сторонами на підставі ст.38 КЗпП України, про що свідчить і підпис ОСОБА_2 та реєстрація у Татарбунарському центрі зайнятості.
За таких обставин твердження позивачки, що вона була звільнена з роботи не за власним бажанням, не відповідають дійсності.
Крім того, з матеріалів справи вбачається , що в період з 31.03.2008р. по 20.04.2008р. позивачка перебувала на екзаменаційній сесії, однак про це роботодавця ОСОБА_1 не попередила.
Як вбачається з роз'яснень, даних у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів", прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня , так і більше трьох годин безперервно без поважних причин у зв'язку з самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відпустки
Судова колегія вважає, що заяву ОСОБА_2 на ім'я директора ТОВ „Титан" про надання їй відпустки в зв'язку з екзаменаційною сесією не можна визнати такою, що погоджена з власником або уповноваженим ним органом, оскільки вона не містить погодження директора на відпустку і більш того, надавалась не ОСОБА_1, з якою був укладений трудовий договір.
Таким чином, у ОСОБА_1 були підстави для звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважних причин, оскільки вона тривалий час була відсутня на робочому місці без погодження з ОСОБА_1
Тому судова колегія приходить до висновку, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мала місце домовленість про звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням.Ці обставини зафіксовані і в трудовому договорі, зареєстрованому у Татарбунарському центрі зайнятості.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - зміні.
Керуючись ст.ст.218, 307, 309ч.1п.п.1, 3, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 1.08.2008р. змінити.
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат за надання юридичної допомоги відмовити.
В решті частини рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.