Справа № 22ц- 5928-2008 р. Головуючий в 1 інстанції - Петунін І.В.
Категорія 12 Доповідач Будулуца М.С.
14жовтня2008року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуюча - суддя: Зубова Л.М., судді: Барсукова О.І.,
Будулуца М.С., секретар: Петрушенко А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщені апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Димитровського міського суду від 17 травня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - Державний нотаріус Димитровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на житло, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 і просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 16 травня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Димитровської нотаріальної контори за реєстровим номером 841, та визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї будівлі. Свої вимоги він обгрунтував тим, що після смерті матері - ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на 1/2 частину вищевказаної будівлі, яку він прийняв, подавши заяву про це в державну нотаріальну контору, але свідоцтво про право власності на спадщину він не оформив. Спадкоємцями за законом були - ОСОБА_7 - чоловік померлої, який мешкав в цьому ж будинку, та її діти-ОСОБА_3. та ОСОБА_4
16 травня 2006 року ОСОБА_7 подарував сину - ОСОБА_2 житловий будинок і присадибні побудови: літню кухню, два гаражі, сарай та інші споруди, розташовані за вказаною адресою.
Посилаючись на ті обставини, що ОСОБА_7 не отримав свідоцтво про право власності на спадкове майно у вигляді спірної будівлі, не зареєстрував його в органі державної реєстрації і не міг бути дарувальником цього майна, позивач просив його позов задовольнити.
Рішенням Димитровського міського суду від 17 травня 2008 року вказаний позов задоволено повністю.
З цим рішенням суду не погодився відповідач і подав апеляційну скаргу.
Він просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову в задоволені позову, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам
справи. Апелянт також зазначив, що ухвалюючи рішення, суд не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи, невірно застосував норми матеріального права, не звернув увагу на те, що договір дарування будівлі від 16 травня 2006 року є недійсним лише в 1/6 його частині, що за життя батька він провів ремонт спірної будівлі і сплатив позивачу добровільно 3 000 грн. за його частку в спадщині, а тому просив рішення суду скасувати і в позові відмовити.
Ухвала Димитровського міського суду від 17 травня 2008 року про закриття провадження у справі в частині вимог щодо визнання права власності на 1/2 частину автомобіля та грошових вкладів сторонами не оскаржується.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримали, просили скаргу задовольнити, рішення суду - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача - ОСОБА_9 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, оскільки вважала її необгрунтованою, просила скаргу відхилити, а рішення суду -залишити без змін.
Треті особи в судове засідання не з'явились, але про розгляд справи були повідомлені належним чином і просили розглянути справу в їх відсутності
Заслухавши суддю-доповідача пояснення відповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати, з наступних підстав.
Відповідно до ст.303 ч.3 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Згідно з вимогами ст.309ч.1п.3 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність рішення обставинам справи, а відповідно до п.4 ч.1ст.309 цього ж Кодексу - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. .-
Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Суд, у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, місцевий суд виходив з того, що договір дарування від 16 травня 2006 року, за яким ОСОБА_7 подарував відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1, порушує вимоги ст. 203 ч.1 ЦК України щодо змісту правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та на підставі ч.1ст.215 ЦК суд визнав його повністю недійсним.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на 14 частину вищевказаного домоволодіння , яку прийняли позивач, відповідач та їх батько - ОСОБА_7 Та оскільки останній не отримав свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно після смерті дружини -ОСОБА_6 і не зареєстрував його в БТІ м. Димитров, то він і не мав права розпоряджатися своєю часткою у спадщині, він же, не отримав і свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, а тому і не мав право укладати договір дарування.
Місцевий суд також зробив висновок про те, що позивачу ОСОБА_3 належить право власності у розмірі 14 частини вказаного домоволодіння у порядку спадкування.Але з такими висновками суду повністю не можна погодитись.
Матеріалами справи підтверджено наступне.
ОСОБА_5. і ОСОБА_6 зареєстрували брак 8 серпня 1950 року (а.с.15).
ОСОБА_5. 24 червня 1958 року була надана земельна ділянка в безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності (а. с. 9 - 10).
Будинок зареєстрований в БТІ міста Димитров 23 серпня 1978 року (а.с.11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а.с.16).
Відповідно до вимог ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (1969 р.) майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен - подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Таким чином, кожний з подружжя - ОСОБА_7 і ОСОБА_6 мали право на 1/2 частину вказаного домоволодіння.
Батьки мали трьох дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 Останній спадщину після смерті матері не прийняв, що не оспорюють сторони. Заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 подав ОСОБА_3, що підтверджено довідкою Димитровської державної нотаріальної контри (а. с. 19). ОСОБА_5. -чоловік померлої постійно був зареєстрований за місцем розташування спірної будівлі і відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР, який діяв на момент відкриття спадщини, фактично прийняв спадщину після смерті дружини.
Доводи про те, що відповідач ОСОБА_2 після смерті матері прийняв спадщину нічим не підтверджені. В апеляційному суді відповідач надав свій паспорт, з якого вбачається, що в спірному будинку він зареєструвався 24 квітня 2006 року.
Вимоги про визнання права власності на спірний будинок ОСОБА_2 не заявляв.
Таким чином, апеляційний суд приходе до висновку про те, що дарувальнику -ОСОБА_5. за життя належало право власності на 3/4 частини будівлі, з яких 14 частина належала йому на праві спільної сумісної власності подружжя на підставі ст. 22 КпШС УРСР, та по 1/4 - йому та позивачу ОСОБА_3 в порядку спадкування, згідно вимог ст.ст.529 і 549 ЦК УРСР, як спадкоємцям за законом першої черги, які прийняли спадщину. Належні йому 3/4 частини будівлі ОСОБА_7 мав право подарувати. Оскільки позивачу належало право на 14 частину будівлі в порядку спадкування, то відповідно до вимог ст.ст.203 ч.1, 215 ч.1 ЦК України щодо змісту правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, апеляційний суд визнає цей договір дарування частково недійсним в 1/4 частині, оскільки він порушує права позивача на 1/4 частину будівлі в порядку спадкування.
Висновки місцевого суду про недійсність в цілком договору дарування, з тих підстав, що дарувальник не оформив свідоцтва про право власності на 1/2 частину будівлі та на 1/4 його частину в порядку спадкування, апеляційний суд визнає помилковим,
оскільки він суперечить вимогам наведених норм цивільного законодавства, як і висновок цього ж суду про те, що кожному із сторін належить право власності по 1/2 частини спірного домоволодіння, визнавши за ними право власності на це, незважаючи на ту обставину, що відповідач ніяких позовних вимог з цього приводу не заявляв.
Окрім цього, в порядку ст.88 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 199, 89 грн. в рахунок повернення судових витрат, які сплатив позивач (а. с. 4, 8 -9).
За таких обставин, відповідно до вимог ст.309 ч.1 п.3 і п.4 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а тому апеляційний суд їх відхиляє.
Керуючись ст. 309 ч.1 п. п.3 і 4 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Димитровського міського суду від 17 травня 2008 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов та споруд, що розташований в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 16 травня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Димитровської нотаріальної контори за реєстровим номером 841, -в 1/4 частині.
Визнати право власності на 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов та споруд, що розташований в АДРЕСА_1, за ОСОБА_3.
В задоволені решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 199, 89 грн. в рахунок повернення судових витрат.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяці з дня набрання ним законної сили.