проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"29" листопада 2018 р. Справа № 905/548/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Здоровко Л.М.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ремзбутдеталь" (вх. № 379 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі №905/548/18, ухвалене в приміщення Господарського суду Донецької області суддею Левшиною Г.В., повний текст рішення складено - 21.06.2018),
за позовом Приватного підприємства "Ремзбутдеталь", м. Покровськ, Донецька область,
до Державного підприємства "Мирноградвугілля", м. Мирноград, Донецька область,
про стягнення заборгованості в сумі 1 194 718,68 грн
У березні 2018 року Приватне підприємство "Ремзбутдеталь" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою, в якій керуючись приписами ст. ст. 525, 526, 530, 629, 692, 694, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання від 04.01.2014 №12 в частині своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар, просив суд стягнути з Державного підприємства "Мирноградвугілля" заборгованість у розмірі 1194718,68 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі №905/548/18 (суддя Левшина Г.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ремзбутдеталь" до Державного підприємства "Мирноградвугілля" про стягнення заборгованості в сумі 1 194 718,68 грн у повному обсязі.
При ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 256, 257, 261, 264, 525, 526,530 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, посилаючись на доведеність порушення відповідачем умов договору постачання від 04.01.2014 №12 та наявності обов'язку по сплаті поставленого позивачем товару на суму 1 194 718,68 грн, враховуючи подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності та відсутності доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, направлених на визнання зазначеної заборгованості за договором, не встановлення поважних причини пропуску позовної давності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення заборгованість в сумі 1194718,68 грн за договором постачання від 04.01.2014 №12.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що наданий акт звірки взаємних розрахунків між ДП "Мирноградвугілля" та ПП "Ремзбутдеталь" станом на 01.03.2016 не може бути доказом переривання строку позовної давності, оскільки не свідчить про вчинення конкретних дій відповідачем щодо визнання ним боргу до моменту спливу позовної давності, не містить даних про визнання боргу саме за спірним договором або за видатковими накладними, а лише містить відомості про загальну суму заборгованості відповідача перед позивачем.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі №905/548/18 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, просить дослідити в судовому засіданні оригінал договору постачання від 04.01.2014 № 12 та акт звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.03.2016, що знаходяться у позивача, на факт завірення вказаних документів одним і тим же штампом.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник з посиланням на положення статті 161 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що місцевим господарським судом в порушення норм процесуального права прийнято «Відгук» Державного підприємства "Мирноградвугілля" в якості заяви по суті, а отже, у встановлений судом строк відповідачем не подано «відзив» на позовну заяви та не надіслано копію відзиву та доданих документів на адресу позивача. Вважає, що неправомірне прийняття судом цієї заяви відповідача призвело до порушення в частині застосування судом строку позовної давності до вказаних правовідносин.
Також апелянт зазначає про те, що акт звірки взаємних розрахунків між ДП "Мирноградвугілля" та ПП "Ремзбутдеталь" завірений печаткою відповідача, а томк є належним доказом визнання відповідачем заборгованості за договором на суму 1 194 719,68 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2018 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі № 905/548/18 та відкрито апеляційне провадження у справі № 905/548/18.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2018 призначено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Ремзбутдеталь" на рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі №905/548/18 на 10.10.2018; зобов'язано позивача надати оригінали договору постачання від 04.01.2014 № 12 та акту звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.03.2016 для огляду у судовому засіданні.
Разом з тим, відповідно до Указу Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" від 29.12.2017 №454/2017 постановлено ліквідувати Донецький апеляційний господарський суд та утворити Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.
Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Частиною шостою статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування у газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
На підставі Указу Президента України від 28.09.2018 №295/2018 "Про переведення суддів" переведено суддів Донецького апеляційного господарського суду на роботу на посадах суддів Східного апеляційного господарського суду.
У відповідності до частини 6 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у газеті "Голос України" (№185 (6940) від 03.10.2018) розміщено повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.
Згідно з частинами 5, 7 ст.31 Господарського процесуального кодексу України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На виконання розпорядження керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду від 01.10.2018 "Про передачу судових справ до Східного та Центрального апеляційних господарських судів" відділом організаційної роботи, документального забезпечення та канцелярії здійснено передачу судової справи №905/548/18, що перебувала у провадженні Донецького апеляційного господарського суду за відповідним актом до Східного апеляційного господарського суду.
19.10.2018 до Східного апеляційного господарського суду надійшла справа №905/548/18.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2018 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2018 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., сформовано склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 прийнято справу №905/548/18 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Ремзбутдеталь" на рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 до провадження та повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться 29.11.2018. Зобов'язано позивача виконати вимоги ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2018 та надати оригінали договору постачання від 04.01.2014 № 12 та акту звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.03.2016 для огляду у судовому засіданні.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, зазначених в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі №905/548/18 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання Східного апеляційного господарського суду, призначене на 29.11.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2014 між Приватним підприємством "Ремзбутдеталь" (постачальник) та Державним підприємством "Красноармійськвугілля" (покупець) укладено договір постачання № 12, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю обговорену в цьому договорі продукцію, а покупець зобов'язався прийняти цю продукцію й оплатити її на умовах, обговорених у цьому договорі (п. 1.1 договору) (т.1, а.с. 233-235).
Предметом поставки є товари виробничо-технічного призначення (запасні частини) (п. 1.2 договору).
Продукція вказана в пункті 1.2 цього договору поставляється покупцю партіями (п.1.3 договору).
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 договору кожна партія продукції визначається специфікацією, в якій зазначається: номенклатура, одиниця виміру кількості продукції, кількість продукції, ціна за одиницю та загальна вартість партії продукції (з урахуванням ПДВ). Специфікація на кожну партію продукції є невід'ємною частиною цього договору.
Розділом 2 договору встановлено вартість договору. Так, сума договору складає 129979,05 грн згідно специфікації наданої до договору (додаток №1), яка є невід'ємною його частиною. Загальна вартість договору складається з суми усіх наданих специфікацій на поставлений товар та не повинна перевищувати 5000000,00 грн (п.п.2.1, 2.2 договору).
Відповідно до пункту 3.3 договору право власності на продукцію, обговорену в цьому договорі, переходить до покупця з моменту поставки відповідної партії продукції, що оформляється видатковою накладною або актом прийому-здачі продукції.
Пунктами 3.4, 3.5 договору передбачено, що форма оплати за цим договором - перерахування коштів (отриманих від реалізації) на поточний рахунок постачальника). Оплата за цим договором здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту постачання.
Згідно пункту 6.7 договору термін дії цього договору до 31.12.2014.
Даний договір підписаний сторонами та скріплений печатками товариств, у тому числі Державного підприємства "Красноармійськвугілля".
Судовою колегією здійснено відповідний запит до мережі Інтернет, на офіційний веб-сайт Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), за кодом ЄДРПОУ 32087941 (ідентифікаційний код товариства, який зазначено в відтиску печатки ДП "Красноармійськвугілля") та встановлено, що назву юридичної особи було змінено на Державне підприємство "Мирноградвугілля" (відповідач у справі).
Також, сторонами договору підписані та скріплені печатками товариств специфікації (додатки до договору від 04.01.2014 №12) від 04.01.2014 на суму 129 979,05 грн, від 14.01.2014 №2 на суму 118 255,26 грн., від 24.01.2014 № 3 на суму 77 260,22 грн, від 25.01.2014 №4 на суму 89 200,47 грн, від 27.01.2014 №5 на суму 59 004,96 грн, від 03.02.2014 №6 на суму 113 267,45 грн., в яких сторони погодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару (т.1, а.с.236-241).
За твердженням позивача, на виконання умов договору постачання від 04.01.2014 №12 та специфікацій ПП "Ремзбутдеталь" поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 1 887 970,36 грн.
На підтвердження вказаних обставин до позовної заяви додано товарні накладні, а саме: від 09.01.2014 №2 на суму 24 036,47 грн, від 10.01.2014 №4 на суму 43 701,58 грн, від 10.01.2014 №5 на суму 24 000,00 грн, від 13.01.2014 №6 на суму 38 241,60 грн, від 14.01.2014 №7 на суму 25 904,66 грн, від 16.01.2014 №8 на суму 56 350,60 грн, від 17.01.2014 №9 на суму 18 471,96 грн, від 18.01.2014 №10 на суму 36 000,00 грн, від 24.01.2014 №12 на суму 24 260,18 грн, від 24.01.2014 №13 на суму 53 000,04 грн, від 25.01.2014 №14 на суму 54 460,85 грн, від 25.01.2014 №15 на суму 21 200,02 грн, від 27.01.2014 №16 на суму 13 539,60 грн, від 27.01.2014 №17 на суму 59 004,96 грн, від 03.02.2014 №1 на суму 3 360,00 грн, від 03.02.2014 №2 на суму 18 120,00 грн, від 07.02.2014 №6 на суму 55 546,66 грн, від 10.02.2014 №7 на суму 13 300,19 грн, від 13.02.2014 №8 на суму 16 998,00грн, від 18.02.2014 №9 на суму 26 400,00 грн, від 19.02.2014 №10 на суму 16 998,00 грн, від 21.02.2014 №11 на суму 39 675,98 грн, від 26.02.2014 №14 на суму 1 711,61 грн, від 02.04.2014 № 1 на суму 30 840,00 грн, від 02.04.2014 №3 на суму 57 900,00 грн, від 03.04.2014 №4 на суму 48 000,00 грн, від 10.04.2014 №5 на суму 6 240,00 грн, від 17.04.2014 №7 на суму 54 546,14 грн, від 18.04.2014 №8 на суму 48 000,00 грн, від 18.04.2014 №9 на суму 48 000,00 грн, від 18.04.2014 №11 на суму 32 900,03 грн, від 18.04.2014 №12 на суму 32 900,03 грн, від 28.04.2014 №13 на суму 57 046,07 грн, від 03.03.2014 №1 на суму 12 000,00 грн, від 06.03.2014 №2 на суму 5 682,00 грн, від 07.03.2014 №5 на суму 12 000,00 грн, від 11.03.2014 №6 на суму 48 013,38 грн, від 12.03.2014 №7 на суму 49 800,12 грн, від 14.03.2014 №8 на суму 48 047,28 грн, від 14.03.2014 №9 на суму 24 000,00 грн, від 14.03.2014 №10 на суму 27 956,39 грн, від 14.03.2014 №11 на суму 53 754,30 грн, від 14.03.2014 №12 на суму 56 400,00 грн, від 14.03.2014 №13 на суму 54 000,00 грн, від 14.03.2014 №14 на суму 54 000,00 грн, від 19.03.2014 №16 на суму 59 946,97 грн, від 24.03.2014 №17 на суму 58 250,82 грн, від 24.03.2014 №18 на суму 57 205,31 грн, від 25.03.2014 №19 на суму 33 352,18 грн, від 25.03.2014 №20 на суму 37 989,28 грн, від 25.03.2014 №21 на суму 38 000,00 грн, від 28.03.2014 №22 на суму 52 117,10 грн, від 27.06.2014 №3 на суму 4 800,00 грн, а також відповідні товарно-транспортні накладні та податкові накладні (т.1, а.с. 22-232).
Посилаючись на те, що відповідач здійснив оплату за поставлений товар не в повному обсязі та з порушенням строків визначених пунктом 3.5 договору, що підтверджується виписками банку на суму 565647,78 грн та поставив продукцію позивачу на суму 106791,61 грн, зазначає, що заборгованість ДП "Мирноградвугілля" перед ПП "Ремзбутдеталь" складає 1194718,68 грн. Позивач вказує, що вказані обставини також підтверджуються актом звіряння взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.03.2016.
З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2018 позивачем направлено на адресу ДП "Красноармійськвугілля" претензію про сплату заборгованості за договором постачання від 04.01.2014 у розмірі 1194718,68 грн (т. 2, а.с. 7-10).
Вказана претензія отримана відповідачем 16.01.2018, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, проте залишена без задоволення, у зв'язку з чим ПП "Ремзбутдеталь" звернулось до суду з даним позовом (т. 2, а.с. 11).
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/548/18. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 11.04.2018, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 11.04.2018 разом з доказами його надіслання стороні.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.04.2018 відкладено підготовче засідання на 03.05.2018; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 30.04.2018.
До місцевого господарського суду від відповідача надійшов відгук на позовну заяву (від 02.05.2018 №04-27/1193, від 05.05.2018 № 9244/18), в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог ПП "Ремзбутдеталь" про стягнення заборгованості за договором постачання від 04.01.2014 №12, посилаючись на те, що позовні вимоги заявлено після спливу позовної давності, у відповідності до статті 267 Цивільного кодексу України просив суд відмовити у задоволенні позову (т.2, а.с. 45-46, 49-50).
Натомість, позивач у відповіді на відгук відповідача від 27.04.2018 вважає, що відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України при підписанні акту звірки розрахунків між ДП "Красноармійськвугілля" та ПП "Ремзбутдеталь" станом на 01.03.2016 відповідач вчинив дії, що свідчить про визнання ним свого боргу на суму 1 194 718,68 грн.
21.06.2018 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Приватного підприємства "Ремзбутдеталь" до Державного підприємства "Мирноградвугілля" (попередня назва - ДП "Красноармійськвугілля") про стягнення суми основного боргу, яка виникла на підставі договору постачання від 04.01.2014 № 12.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору постачання від 04.01.2014 № 12, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Також, відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Виходячи з пунктів 3.4, 3.5 договору, оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту постачання шляхом перерахування коштів (отриманих від реалізації) на поточний рахунок постачальника.
За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вже було зазначено у цій постанові, на підтвердження виконання зобов'язань за договором в частині передання у власність покупцю обговорену в цьому договорі продукцію на загальну суму 1887970,36 грн позивачем надано належним чином завірені копії товарних накладних, товарно-транспортних накладних, а також податкових накладних. Зазначені товарні накладні підписані зі сторони продавця (постачальника) та покупця (одержувача), скріплені печаткою позивача.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару,, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 N88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за N168/704, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, свідчить про прийняття відповідачем цього товару та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Разом з тим, в порушення вказаних положень чинного законодавства та умов договору відповідач свій обов'язок щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав, оплативши вказаний товар лише частково на загальну суму 672 439,39 грн, що стверджується позивачем відповідно до банківських виписок (з урахуванням поставленого позивачу товару на суму 106791,61 грн), у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1194718,68 грн.
Враховуючи визначений договором порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за видатковими накладними, колегія суддів дійшла висновку, що строк оплати товару за зазначеними товарними накладними настав, а саме: за накладною від 09.01.2014 №2 відповідач мав сплатити вартість поставленої продукції в строк до 10.02.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладними від 10.01.2014 №4, 5 - до 10.02.2014; за накладною від 13.01.2014 №6 - до 12.02.2014; за накладною від 14.01.2014 №7 - до 13.02.2014; за накладною від 16.01.2014 №8 - до 17.02.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 17.01.2014 №9 - до 17.02.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 18.01.2014 №10 - до 17.02.2014; за накладними від 24.01.2014 №12, 13 - до 24.02.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладними від 25.01.2014 №14, 15. - до 24.02.2014; за накладними від 27.01.2014 №16, 17 - до 26.02.2014; за накладними від 03.02.2014 №1, 2 - до 05.03.2014; за накладною від 07.02.2014 №6 - до 10.03.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 10.02.2014 №7 - до 12.03.2014; за накладною від 13.02.2014 №8 - до 17.03.2014; за накладною від 18.02.2014 №9 - до 20.03.2014; за накладною від 19.02.2014 №10 - до 21.03.2014; за накладною від 21.02.2014 №11 - до 24.03.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 26.02.2014 №14 - до 28.03.2014; за накладною від 03.03.2014 №1 - до 02.04.2014; за накладною від 06.03.2014 №2 - до 07.04.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 07.03.2014 №5 - до 07.04.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 11.03.2014 №6 - до 10.04.2014; за накладною від 12.03.2014 №7 - до 11.04.2014; за накладними від 14.03.2014 №8-14 - до 14.04.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 19.03.2014 №16 - до 18.04.2014; за накладними від 24.03.2014 №17, 18 - до 23.04.2014; за накладними від 25.03.2014 №19-21 - до 24.04.2014; за накладною від 28.03.2014 №22 - до 28.04.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладними від 02.04.2014 №1, 3 - до 05.05.2014 (з урахуванням вихідних та святкових днів); за накладною від 03.04.2014 №4 - до 02.05.2014; за накладною від 10.04.2014 №5 - до 12.05.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною від 17.04.2014 №7 - до 19.05.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладними від 18.04.2014 №8, 9, 11, 12 - до 19.05.2014 (з урахуванням вихідних днів); за накладною 28.04.2014 №13 - до 28.05.2014; за накладною від 27.06.2014 №3 - до 28.07.2014 (з урахуванням вихідних днів).,
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 1194718,68 грн заборгованості за договором постачання від 04.01.2014 №12 є обґрунтованою.
Водночас, у суді першої інстанції відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаним договором з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, який за його доводами закінчився за останньою поставкою товару згідно товарної накладної від 27.06.2014 - 28.07.2017, тоді як позов до суду подано після спливу цього строку.
Позивач по суті оспорює правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, який за його доводами переривався підписанням акта звіряння взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.03.2016.
Судова колегія зазначає, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статей 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з цим, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу (п. 4.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків ( ч. 1 ст. 11 ЦК України).
В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.
При цьому, вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Колегія суддів зазначає, що про переривання перебігу позовної давності (щодо стягнення основного боргу) свідчать дії відповідача щодо часткової оплати боргу відповідно до банківських виписок по особовому рахунку ПП "Ремзбутдеталь", наданих позивачем до матеріали справи (т.1, а.с.242-249, т.2, а.с. 1-6).
Проте, з моменту виникнення заборгованості в лютому 2014 року та до квітня 2014 року ДП "Красноармійськвугілля" здійснено часткову оплату заборгованості згідно договору постачання від 04.01.2014 №12, остання оплата відповідачем за поставлений товар була здійснена 02.04.2014 згідно виставлено рахунку-фактури від 02.04.2014 №3, тобто до початку перебігу строку позовної давності у відповідності до статті 261 ЦК України.
Поряд з цим, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків між ДП "Красноармійськвугілля" та ПП "Рембзбутдеталь" станом на 01.03.2016, підписаний в.о. головного бухгалтера ДП "Красноармійськвугілля" ОСОБА_1 та головним бухгалтером ПП "Рембзбутдеталь" ОСОБА_2 та скріплений печатками підприємств (т.1, а.с.242).
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що підписавши акт звірки взаємних розрахунків 01.03.2016 відбулось переривання строку позовної давності, зважаючи на наступне.
Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно, до первинних документів слід віднести господарський договір і похідні документи, що підтверджують його виконання (акти прийому-передачі товару, розрахункову документацію і т. д.). Згідно зі статтею 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції.
Таким чином, акт звірки суми заборгованості не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це лише документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі не є достовірним доказом у справі.
Акт звіряння взаємних розрахунків доводить лише обставини про звіряння сторонами розрахунків між собою за певний період часу чи на конкретну дату. Правильність (достовірність) показників дебіторської чи кредиторської заборгованості цим актом не підтверджується. Тому він не являється доказом про визнання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Згідно статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Тобто, бухгалтер, яка підписала акт звірки, відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є посадовою особою, яка веде бухгалтерський облік на підприємстві та організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій.
З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами апелянта, що підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків вказує на визнання "Мирноградвугілля" перед Приватним підприємством "Ремзбутдеталь" за відповідними зобов'язаннями, оскільки цей акт посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухгалтерського обліку платників податків, оскільки заборгованість є визнаною сторонами і не потребує визнання. Наявність заборгованості, що рахується в балансі, або за балансом господарюючих суб'єктів сама по собі не вказує на переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення зазначеної заборгованості.
Такі правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №825/1468/17.
Також, акт звірки взаємних розрахунків між ДП "Красноармійськвугілля" та ПП "Рембзбутдеталь" станом на 01.03.2016, підписаний в.о. головного бухгалтера ДП "Красноармійськвугілля" ОСОБА_1 та головним бухгалтером ПП "Рембзбутдеталь" ОСОБА_2, не містить жодних відомостей на підтвердження повноважень таких осіб на вчинення відповідних дій від імені відповідача, тоді як такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що акт звірки від 01.03.2016 підписаний особою, неуповноваженою представляти відповідача у відносинах з позивачем у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, а тому не можуть свідчити про переривання перебігу позовної давності.
Крім того, колегія суддів відзначає, що підписання сторонами актів звірки взаєморозрахунків може свідчити про переривання позовної давності лише у випадку, коли такий акт беззаперечно підтверджує наявність заборгованості саме по тій сумі, щодо якої виник спір.
Будь-який подібний акт повинен містити в собі наступну інформацію: 1) назва документа; 2) період, за який він складений; 3) найменування контрагентів; 4) підстава угоди (договір, угода); дати, номери і конкретні цифри, узяті з первинних документів (платіжних доручень, рахунків-фактур та інших),в них міститься інформація, яка підтвердить поставку або оплату товару. Такі відомості для зручності сприйняття, як правило, збирають в таблицю, розділену на дві частини; 5) підписи представників кожної із сторін.
В даному випадку, в акті звірки взаєморозрахунків від 01.03.2016 взагалі відсутні посилання на будь яку заборгованість відповідача перед позивачем за договором постачання від 04.01.2014 № 12, не зазначено будь яких реквізитів накладних, з яких можливо встановити обґрунтованість заявлених позовних вимог.
В свою чергу, в акті звіряння взаємних розрахунків від 01.03.2016 містяться відомості лише про загальну суму заборгованості перед позивачем. Будь-яких відомостей, які б дозволяли вірогідно встановити факт визнання відповідачем боргу саме за спірним договором або видатковими накладними, вказаний акт не визначає.
Отже, за вказаних обставин акт звірки від 01.03.2016 не може вважатись належним та допустимим доказом визнання відповідачем боргу за спірним правовідносинами, а відповідно він не підтверджує переривання загальної позовної давності.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2016 не перериває строк позовної давності для звернення позивача до суду із позовом, оскільки останній не може бути прийнятий в якості доказу вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем за договором.
Доказів вчинення дій, які б свідчили про визнання відповідачем боргу до моменту спливу строку позовної давності позивачем не надано, так само як і не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності.
Відповідно до частин статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позовна заява подана суду 22.03.2018 (підтверджується поштовим конвертом, в якому остання надійшла до місцевого господарського суду), тобто після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 ЦК України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо твердження апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті «відгуку» відповідача на позовну заяву в якості заяви по суті, що призвело до неправомірного застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено права та обов'язки учасників справи. Зокрема, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Частиною 3 статті 161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (ч. 4 ч. 161 Господарського процесуального кодексу України).
В розумінні положень статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив повинен стосуватись позовної заяви за якою судом відкрито провадження у справі.
За приписами частини 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Проаналізувавши поданий відповідачем відгук на позовну заяву, судова колегія дійшла висновку, що вказана заява є відзивом на позовну заяву у розумінні частини 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосується позовної заяви за якою судом відкрито провадження у справі та містить заперечення відповідача проти позову.
Водночас, статтею 169 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Статтею 207 Господарського процесуального кодексу України визначено, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Згідно частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Отже заява про застосування позовної давності не є заявою з процесуального питання та не може вважатись заявою по суті справи у розумінні норм ст.161 ГПК України, оскільки до заяв по суті справи згідно ст.161 ГПК України відносяться виключно заяви, визначені цим Кодексом. Заява про застосування позовної давності визначається нормами ЦК України, а не ГПК України.
За таких обставин, судом першої інстанції відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України при ухваленні оскаржуваного рішення правомірно застосовано позовну давність за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ремзбутдеталь" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 21.06.2018 у справі №905/548/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у відповідності до статей 286- 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.12.2018
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Л.М. Здоровко