Постанова
Іменем України
29 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 308/1076/16-ц
провадження № 61-25325св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5,
відповідачі: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Ганна Денисівна, ОСОБА_7, акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Куштана Б. П.,
У лютому 2016 року орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Капітули Г. Д., ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», зараз - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання договору іпотеки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 2006 року між ОСОБА_7 (мати дітей) та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітулою Г. Д., предметом якого є квартира АДРЕСА_1, право користування якою на час укладення договору мали неповнолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Згідно із статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основу соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» мати не мала права укладати договір іпотеки, який підлягає нотаріальному посвідченню, без дозволу органу опіки та піклування.
Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просив ухвалити рішення, яким визнати договір іпотеки від 27 січня 2006 року недійсним.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2016 року, з урахуванням ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним з часу укладення договір іпотеки квартири АДРЕСА_2, укладений 27 січня 2006 року між ОСОБА_7 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»).
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь органу опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради витрати із сплати судового збору у розмірі 1 378,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення договору іпотеки в квартирі, що є предметом іпотеки, проживали малолітні діти, і оскільки такий договір укладено без згоди органу опіки та піклування, то його слід визнати недійсним.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішеня, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 515,80 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користування житлом - квартирою за адресою АДРЕСА_1.
14 квітня 2017 року орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2016 року.
Аргументи касаційної скраги зводяться до невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильному застосуванню судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
20 червня 2017 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д. через засоби поштового звязку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому відхилити, а рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року залишити без змін.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27 січня 2006 року, між позичальником ОСОБА_7 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», зараз - АТ КБ «ПриватБанк», був укладений договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка згідно з пунктом 6 договору належить іпотекодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2003 року № 4040, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С. М., та зареєстрованого в Ужгородському МБТІ, реєстровий запис № 12824 в книзі № 62, реєстраційний номер 4039690.
Відповідно до довідки, виданої ЖРЕР № 2 «Підзамок» від 29 грудня 2015 року № 4048 на ім'я ОСОБА_7, вона дійсно проживає і зареєстрована АДРЕСА_1. При цьому до складу її сім'ї належать: син - ОСОБА_4, донька - ОСОБА_5, які зареєстровані по вищевказаній адресі з 19 лютого 2004 року.
Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
За таких обставин, слід дійти висновку про те, що норма статті 177 СК України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мали права власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки. Вони набули лише права користування житлом, - зазначеною квартирою, як члени сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська