Постанова
Іменем України
29 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 530/1658/16-ц
провадження № 61-25596св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року у складі судді Водолаги А. В. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме: легкового автомобіля марки Skoda Octavia А5, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_2, виділивши його у особисту власність ОСОБА_5; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 140 601,50 грн, компенсацію 50 % вартості легкового автомобіля марки Skoda Octavia А5, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_2, чорного кольору, об'єм двигуна 1 595 см.куб, паливо бензин.
Позовна заява мотивована тим, що спірний автомобіль було придбано під час проживання в шлюбі позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_5 і ведення спільного бюджету, тому автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя.
Після розлучення автомобіль, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя не був поділений, добровільно відповідач не бажає вирішувати даний спір, що і стало підставою звернення за судовим захистом.
За час розгляду справи в суді відповідач ОСОБА_5 без погодження з позивачем продав спірний автомобіль. Тому позивачка просила присудити їй половину вартості спірного автомобіля, яка визначена Аналітичною довідкою від 15 листопада 2016 року, виданою суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_6 і становить 140 601,50 грн.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 60 000,00 грн компенсацію вартості 50 % легкового автомобіля марки Skoda Octavia А5, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_2, чорного кольору, обєм двигуна 1 595 см.куб.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль був придбаний за спільні кошти подружжя, тому він є їхньою спільною сумісною власністю. Оскільки спірний автомобіль відчужений відповідачем без згоди позивачки іншій особі, місцевий суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки половину вартості автомобіля у сумі 60 000,00 грн.
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
09 листопада 2017 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний автомобіль продано у шлюбі і позивачка про це знала.
Позивачка не брала фінансової участі у придбанні спірного автомобіля.
15 грудня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Зіньківського районного суду Полтавської обалсті від 03 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони з 18 жовтня 2008 року по 29 січня 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
За час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі 01 червня 2012 року ними був придбаний автомобіль, Skoda Octavia А5, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_2, чорного кольору, об'єм двигуна 1 595 см.куб.
Згіднодовідки-рахунку ВІА 430353 від 29 квітня 2014 року, відповідач перереєстрував спірний автомобіль на свого брата ОСОБА_7, залишивши за собою право керування вказаним автомобілем. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, та не спростовано відповідачем, позивачка не була повідомлена про відчуження вказаного автомобіля, оскільки вони продовжували користуватися ним.
12 серпня 2016 року після розірвання шлюбу відповідач перереєстрував спірний автомобіль зі ОСОБА_7 на себе.
23 грудня 2016 року під час розгляду справи в суді першої інстанції, без згоди позивачки та не повідомивши суд, відповідач ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу 5341/2016/258419 вказаного транспортного засобу з ОСОБА_8 Договірна ціна вказаного автомобіля становить 120 000,00 грн.
У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що спірний автомобіль було було придбано в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні їх кошти, тобто спірний автомобіль є спільною сумісною власнітю подружжя. Вказаний автомобіль було відчужено відповідачем без згоди позивачки під час розгляду справи в суді першої інстанції за 120 000,00 грн, а тому дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 60 000,00 грн вартості спірного автомобіля.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року зупинено виконання рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_5підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська