Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 289/65/15-ц
провадження № 61-19281св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року у складі судді Невмержинського І. М. та на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року у складі суддів: Кочетова Л. Г., Микитюк О. Ю., Талько О. Б.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом доОСОБА_5 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування своїх вимог зазначав, що у період з 2012 року по 2014 рік він позичав відповідачу гроші, загальна сума яких становить 8 140 грн, за умови, що відповідач їх відпрацює. Відповідач своїх зобов'язань не виконав, 17 листопада 2014 року написав розписку. Посилаючись на те, що ОСОБА_5 не виконав свої зобов'язання, борг не повернув, просив суд стягнути з відповідача на його користь 8 140 грн боргу, 2 979,61 грн три проценти річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат та 5000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У березні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані щорічні відпустки, вихідної допомоги та про відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що з 2012 року по 2014 рік він працював у відповідача найманим працівником, проте відповідач не виплатив йому заробітну плату, компенсаційні кошти за невикористані відпуски та вихідну допомогу. Просив суд стягнути з відповідача на його користь 41 661 грн невиплаченої заробітної плати, 3 469,24 грн компенсації за невикористані щорічні відпустки, 3 654 грн вихідної допомоги та 2000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача 11 119,61 грн боргу, три проценти річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Додатковим рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 січня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог ОСОБА_4 у частині стягнення з відповідача на його користь боргу, трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 не доведені, а тому задоволенню не підлягають.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року та на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року поновлено ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року та на ухвали апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справу та витребувано з Радомишльського районного суду Житомирської області зазначену справу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
16 серпня 2017 року зазначена справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
У травні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
На час розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 заперечення /відзиви не надходили.
Відповідно статті1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості, при цьому договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Суди встановили, що згідно розписки від 17 листопада 2014 року ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_6 8140,00 грн, які зобов'язався повернути до 24 листопада 2014 року, але свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача коштів згідно розписки.
Посилання ОСОБА_5 на те, що вказана розписка написана під психологічним тиском, спростовуються висновком Радомишльського РВ УМВС України в Житомирській області від 09 грудня 2014 року, яким встановлено, що він визнав свої боргові зобов'язанняперед ОСОБА_6
Згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми є правильним.
Вирішуючи спір за зустрічним позовом ОСОБА_5 суди встановили, що з 15 лютого 2008 року він зареєстрований як фізична особа - підприємець, його основним видом діяльності євиробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів. Згідно інформації Управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області, з 01 травня 2012 року ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа - підприємець.
ОСОБА_5 будь-яких доказів на підтвердження факту перебування його в трудових відносинах з ОСОБА_4 суду не надав.
За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 у зв'язку з недоведеністю його позовних вимог є правильним.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права, що виходить за межі компетенції касаційного суду.
Інші доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Ураховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.
Поновити виконанняРадомишльського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2016 року
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат