Постанова
Іменем України
21 листопада2018 року
м. Київ
справа № 619/4262/16-ц
провадження № 61-32133 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Стрільчука В. А.
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П.,
Кругової С. С., Піддубного Р. М.,
У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обгрунтування позовних вимог зазначило, що 23 квітня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого на підставі договору факторингу від 22 грудня
2014 року є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1001683686 (далі - кредитний договір
№ 1001683686), за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі
10 000,00 грн строком на 24 місяців із сплатою 17 процентів річних за користування кредитними коштами.
20 лютого 2013 року між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого на підставі договору факторингу від 22 грудня 2014 року є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту
№ 2002723817 (далі - кредитний договір № 2002723817), за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 20 000,00 грн строком на 36 місяців із сплатою 9,99 процентів річних за користування кредитними коштами.
Відповідно до пунктів 1.4.2-1.4.4 зазначених кредитних договорів, передбачено щомісячну сплату позичальником суми отриманих кредитів, процентів за користування кредитом та комісії у дату платежу та у розмірі, зазначених у графіку платежів.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань:
- за кредитним договором № 1001683686, станом на 14 листопада
2016 року виникла заборгованість у розмірі 4 867,66 грн, з них:
2 811,18 грн - заборгованість по сплаті кредиту, 556,48 грн - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 1 500 грн - комісія;
- за кредитним договором № 2002723817, станом на 14 листопада
2016 року виникла заборгованість у розмірі 23 979,05 грн, з них:
16 367,66 грн - заборгованість по сплаті кредиту, 1 914,51 грн - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом,
5 696,88 грн - комісії.
Посилаючись на наведене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1001683686 від
23 квітня 2012 року та за кредитним договором № 2002723817 від 20 лютого 2013 року на загальну суму 28 846,71 грн.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від
27 грудня 2016 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 28 лютого
2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду. Скасовано заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 грудня 2017 року та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня
2017 року в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що останні платежі за кредитними договорами відповідачем здійснено 23 жовтня 2013 року, з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся у грудні 2016 року, а тому подана ОСОБА_1 заява про застосування позовної давності є обгрунтованою, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № 1001683686 від 23 квітня 2012 року у розмірі 4 867,66 грн, що складається з: 2 811,18 грн заборгованість по сплаті кредиту, 556,48 грн заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 1 500 грн комісія.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № 2002723817 від 20 лютого 2013 року у сумі 23 979,05 грн, що складається з: 16 367,66 грн заборгованість по сплаті кредиту, 1 914,51 грн заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 5 696,88 грн комісія.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що прострочена заборгованість за кредитним договором № 1001683686 від 23 квітня 2012 року та за кредитним договором № 2002723817 від 20 лютого 2013 року виникла у відповідача з
22 грудня 2013 року, що не свідчить про пропуск позовної давності, у зв'язку з чим суд першої інстанції помилково застосував частину четверту статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що призвело до необгрунтованої відмови у задоволенні позову.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від
23 серпня 2017 року та залишити в силі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 травня 2017 року.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що сторони визначили у кредитних договорах умови, за яких у позикодавця виникає право вимагати повернення усієї суми заборгованості, тобто визначили момент виникнення у банка права дострокової вимоги від позичальника виконання зобов'язань за кредитним договором, наслідком чого є виникнення у позичальника нового зобов'язання -одночасно та у повному обсязі повернути банку всю суму кредиту. Право вимагати дострокового повернення усієї суми заборгованості за договорами кредиту виникло у банка у жовтні 2013 року, з цього ж часу банк довідався (мав довідатися) про своє порушене право, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовну заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості подано з пропуском позовної давності. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, помилково застосувавши норми матеріального та процесуального права. Крім того, посилався на те, що з огляду на допущені судом апеляційної інстанції неточності у частині посилань на кредитні договори, що не мають відношення до відповідача, та щодо часткового задоволення вимог апеляційної скарги, незрозумілими є мотиви прийнятого судом апеляційної інстанції рішення.
Станом на момент розгляду цієї справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 23 квітня 2012 рокуміж
ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1001683686, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит у сумі
10 000,00 грн на строк 24 місяців із сплатою 17 відсотків річних за користування кредитом, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, визначені умовами зазначеного договору та додатком № 1 «Графік платежів», який є його невід'ємною частиною, а також виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 1.4.1. кредитного договору, позичальник зобов'язався повністю повернути кредитору суму отриманого кредиту, виконати всі інші зобов'язання встановлені кредитним договором не пізніше 23 квітня 2014 року.
20 лютого 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1укладено кредитний договір № 2002723817, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит у сумі 10 000,00 грн на строк 36 місяців із сплатою
9,99 відсотків річних за користування кредитом, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, визначені умовами зазначеного договору та додатком № 1 «Графік платежів», який є його невід'ємною частиною, а також виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 1.4.1. зазначеного кредитного договору, позичальник зобов'язався повністю повернути кредитору суму отриманого кредиту, виконати всі інші зобов'язання встановлені кредитним договором не пізніше 20 лютого 2016 року.
22 грудня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув право вимоги за кредитними договорами № 1001683686 від 23 квітня 2012 року та №2002723817 від 20 лютого 2013 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судами установлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань виникла заборгованість:
- за кредитним договором № 1001683686, станом на 14 листопада
2016 року в розмірі 4 867,66 грн, з них: 2 811,18 грн - заборгованість по сплаті кредиту, 556,48 грн - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 1 500 грн - комісія;
- за кредитним договором № 2002723817, станом на 14 листопада
2016 року в розмірі 23 979,05 грн, з них: 16 367,66 грн - заборгованість по сплаті кредиту, 1 914,51 грн - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 5 696,88 грн - комісія.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, що призвело до виникнення у нього простроченої заборгованості щодо щомісяних платежів з 22 грудня 2013 року, тобто у межах позовної давності щодо стягнення заборгованості як за кредитним договором
№ 1001683686, так і за кредитним договором № 2002723817.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття
257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина 1 статті 261 ЦК України).
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верхового Суду України, викладеним у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
Судами установлено, що останні щомісячні платежі на виконання умов кредитних договорів були здійснені ОСОБА_1 у жовтні 2013 року (платіжний період жовтень-листопад 2013 року). ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду за захистом своїх порушених прав 09 грудня 2016 року. Ураховуючи наведене, апеляційний суд правильно виходив з того, що до спірних правовідносин не може бути застосовано строк позовної давності, оскільки прострочення сплати відповідачем чергових платежів за кредитними договорами виникло починаючи з грудня 2013 року, у зв'язку з ненадходженням від нього щомісячного платежу у платіжному періоді листопад-грудень
2013 року.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що порушення строків сплати щомісячних платежів, призвело до виникнення між сторонами нового зобов'язання, зважаючи на право вимоги кредитодавцем дострокового погашення заборгованості у повному обсязі, є неспроможними, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення позичальника про реалізацію банком права вимоги повернення споживчих кредитів, строк виплати яких не настав, передбачених пунктами 1.5.4. кредитних договорів.
Перевіряючи наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1001683686 у розмірі 4 867,66 грн та за кредитним договором № 2002723817 у розмірі 16367,66 грн, апеляційний суд виходив з обгрунтованості наданих ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунків заборгованості за договором кредиту № 1001683686 від 23 квітня 2012 року
(а. с. 100) та за договором кредиту № 2002723817 від 20 лютого 2013 року
(а. с. 101), їх відповідності умовам договорів та вимогам закону.
З такими висновкамиВерховний Суд погодитися не можне, оскільки після спливу строку кредитування припинилося право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у кредитному договорі неустойку.
Зазначене відповідає висновкам, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Ураховуючи, що право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування: за кредитним договором
№ 1001683686- після 23 квітня 2014 року та за кредитним договором
№ 2002723817 - після 20 лютого 2016 року, а тому починаючи із зазначених дат щодо кожного із кредитів ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права нараховувати процентиза користування кредитом. Перевіряючи правильність, наданого розрахунку за кредитними договорами, суд апеляційної інстанції виходив, у тому числі із правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, від якого у подальшому відступила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від
28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).
Системний аналіз викладених норм права дає підстави для висновку і про безпідставність нарахування комісії за обслуговування кредитів після спливу визначеного договором строку кредитування, а відтак не може свідчити про правильність наданих ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунків заборгованості за кредитними договорами .
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанцій достовірно не з'ясував розміру заборгованості за кредитним договором № 1001683686 від 23 квітня 2012 року та за кредитним договором
№ 2002723817 від 20 лютого 2013 року, не перевірив періоду, за який нараховано проценти за користування кредитними коштами та комісію за обслуговування кредитів, не встановив чи відповідає нарахована сума строку кредитування та чи підлягає ця сума стягненню з відповідача у повному обсязі, а тому оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатися законними та обгрунтованими, таким, що відповідає основоположним засадам цивільного судочинства.
Судом апеляційної інстанції не установлено фактичних обставин щодо розміру заборгованості позичальника за кредитними договорами у межах строків кредитування, наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитним договором № 1001683686 від 23 квітня 2012 року та за кредитним договором № 2002723817 від 20 лютого 2013 року не деталізують розміру заборгованості позичальника по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом та комісії щодо кожного з платіжних періодів, що унеможливлює ухвалення у справі нового рішення.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
О.В. Ступак
Г. І. Усик