Апеляційне провадження № 22-ц/824/114/2018
Справа № 761/7423/14
Іменем України
03 грудня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Гуменюк А.І., ухвалене в м. Київ 17 грудня 2015 року у справі за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В березні 2014 року КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, користується житлово-комунальними послугами, однак не здійснює їх оплату в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка за період з 01 квітня 2007 року по 01 жовтня 2013 року становить 37070,63 грн. та складається з 25682,81 грн. - основний борг, 8446,89 грн. - інфляційні втрати, 2940,93 грн. - 3 % річних. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги з посиланням на наявність спору про право на відсутність укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг, що стало підставою для звернення до суду з зазначеними вимогами в порядку позовного провадження.
Рішенням Шевченківського суду м. Києва від 17 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а тому відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання житлово-комунальних послуг є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року рішення Шевченківського суду м. Києва від 17 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на рахунок КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 10904,88 грн., інфляційні втрати у сумі 1786,99 грн., 3 % річних у сумі 1891,31 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Отримання ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг та наявність у нього заборгованості підтверджується матеріалами справи, зокрема розрахунком заборгованості та частковою оплатою відповідачем таких послуг за серпень-вересень 2013 року. Ураховуючи, що позивач у грудні 2013 року звертався до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, відбулося переривання строку позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на надані ОСОБА_1 квитанції про оплату житлово-комунальних послуг за період з червня по грудень 2013 року, не перевірив у зв'язку з цим правильності розрахунку заборгованості, наданого позивачем, з урахуванням нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних на прострочену суму грошового зобов'язання, тобто не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» просив скасувати рішення Шевченківського суду м. Києва від 17 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що не погоджується із висновком суду про відмову в задоволенні позову в зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження договірних правовідносин з відповідачем, оскільки юридична чи фізична особа, що отримує житлово-комунальні послуги, повинна оплачувати їх.
В правовій системі України діє принцип свободи договору, договірні відносини можуть виникати лише на принципі юридичної рівності сторін, отже ніхто не може бути примушений до укладення договору, відповідач ухилився від підписання запропонованого йому договору та не звертався особисто для його укладання. Відповідач не надавав доказів того, що він не отримував житлово-комунальні послуги у спірний період часу та що відмовлявся від їх отримання по тарифам, встановленим на час отримання (споживання). Таким чином, відповідач отримував квитанцію про оплату житлово-комунальних послуг та знав, які послуги йому надаються.
Вказував, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідачем ОСОБА_1 09 серпня 2018 року подавалося заперечення на апеляційну скаргу, а після направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - відзив, в якому відповідач вказував, що позивач звернувся з позовом про стягнення суми заборгованості за період з 01 квітня 2007 року по 01 жовтня 2013 року, тобто з порушенням строків позовної давності. В обґрунтування строків позовної давності позивач посилався на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року, якою залишено заяву про видачу наказу без розгляду, однак залишення позову (наказу) без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Відповідачем надано до суду власний розрахунок можливої суми заборгованості за житлово-комунальні послуги та копії квитанцій про нарахування та сплату за житлово-комунальні послуги, відповідно до яких чітко вбачається, що відповідач поновив оплату таких послуг в червні 2013 року. В розрахунках, що подані позивачем, такі дані також відображені, проте не враховані.
Вказував, що в апеляційній скарзі позивач не заперечує того, що позивач всупереч вимогам п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не виконав свого обов'язку щодо укладення з відповідачем договору про надання житлово-комунальних послуг.
Зазначав, що під час розгляду в суді першої інстанції він в особі свого уповноваженого представника ніколи не стверджував, що не отримує фактично житлово-комунальні послуги, вказував, що не має можливості відмовитись від отримання таких послуг, оскільки позбавлений права вибору іншого постачальника. Отже, він не може погодитись з твердженням позивача, що направлення відповідачу рахунків за спожиті житлово-комунальні послуги слід вважати офертою, а споживання таких послуг - акцептом.
Заперечував, що він має будь-який борг за житлово-комунальні послуги, оскільки він не припиняв оплату, а тимчасово призупинив її на підставі п. п. 3.2.2 договору від 14 листопада 1997 року, а також п. п. 4, 12 Правил користування приміщеннями житлових будинків у зв'язку з невиконанням позивачем після залиття квартири своїх договірних обов'язків щодо вирішення питання ремонту квартири.
Вважав, що рішення суду першої інстанції є законним і суд мав достатньо доказів для відмови в позові.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, у 2001 році Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної ради було створене на базі комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Старокиївського, Радянського та Шевченківського районів (а. с. 39 т. 1).
КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» відповідно до рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31 жовтня 2001 року (а. с. 40 т. 1).
Згідно статуту КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 квітня 2012 року № 610 підприємство створено з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконання цих послуг (а. с. 29 - 33 т. 1).
Основним видом економічної діяльності підприємства, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є комплексне обслуговування об'єктів (а. с. 34 т. 1).
01 лютого 2012 року КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради укладено із КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» договір доручення на надання послуг з обліку, нарахування, збору платежів власників, наймачів та орендарів № 1, згідно якого за цим договором повірений прийняв на себе зобов'язання за рахунок та на користь довірителя: укладати з власниками та наймачами жилих приміщень договори на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; здійснювати облік, нарахування, збір платежів власників та наймачів жилих приміщень за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; здійснювати облік та збір, у тому числі в судовому порядку, заборгованості споживачів за послуги довірителя. В додатку № 1 до даного договору вказується житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 36 - 38, 239 т. 1).
Згідно довідки КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» від 25 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та є її власником на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 1997 року (а. с. 8 - 9 т. 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року залишено без розгляду позовну заяву КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги (а. с. 43 т. 1).
В матеріалах справи на а. с. 124 - 130 т. 1 наявні квитанції про оплату ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг, а саме за червень 2013 року - 233,26 грн., за липень 2013 року - 233,22 грн., за серпень 2013 року - 179,43 грн., за вересень 2013 року - 212,39 грн., за жовтень 2013 року - 263,40 грн., за листопад 2013 року - 481,03 грн., за грудень 2013 року - 490,61 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи в задоволенні позову КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а позивачем не надано жодного доказу на підтвердження договірних правовідносин з позивачем.
Із даними висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року в редакції, чинній станом на час спірних правовідносин, учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язки виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Отже, виходячи із наведених вимог закону, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, оскільки за п. 5 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», підпунктом 1 пункту 30 Правил надання послуг - з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, такі висновки узгоджуються із вимогами закону та практикою Верховного Суду України (постанови від 10 жовтня 2012 року № 6-110 цс12 та від 30 жовтня 2013 року №6-59цс 13).
Враховуючи, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, у нього наявний обов'язок здійснювати оплату наданих йому житлово-комунальних послуг, а тому відсутність укладеного між ОСОБА_1 та КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такі ж висновки наведені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року по даній справі (а. с. 187 т. 2).
За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи вимоги КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, апеляційний суд виходить із наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач у цій справі є організацією, яка уповноважена надавати послуги, зокрема, з утримання будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, організації та задоволення потреб мешканців будинку в житлово-комунальних та інших послугах, укладання договорів з суб'єктами господарювання для забезпечення житлового фонду комунальними послугами, нарахування, обліку та збору плати за надані споживачу послуги, а тому має право вимагати від відповідача оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, виконавцем яких позивач є, а також плати за інші надані житлово-комунальні послуги.
Позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за період із квітня 2007 року по грудень 2013 року.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, з урахуванням якої позивачем надано до апеляційного суду уточнений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за період із грудня 2010 року по грудень 2013 року, зазначивши тарифи за відповідний період і реквізити розпоряджень Київської міської державної адміністрацій, якими вони затверджувалися.
Відповідно до ст. ст. 257, 267 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Крім того, строк позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Подання виконавцем послуг заяви про видачу судового наказу, як особливої форми судового рішення, перериває перебіг позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦПК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року відмовлено у прийнятті поданої 17 грудня 2013 року заяви КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про видачу судового наказу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги із ОСОБА_1 та роз'яснено заявнику, що для вирішення даного спору він може звернутися до суду з тією самою вимогою в позовному порядку, у зв'язку із відсутністю договору, укладеного між сторонами (а. с. 7, 45 т. 1).
Таким чином, в зв'язку з поданням заяви КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, відбулось переривання строку позовної давності, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з грудня 2010 року по 01 грудня 2013 року.
Дані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року по даній справі.
Скасовуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року, Верховний Суд в постанові від 28 грудня 2018 року вказав, що суд не звернув уваги на надані ОСОБА_1 квитанції про оплату житлово-комунальних послуг з червня по грудень 2013 року, не перевірив у зв'язку з цим правильності розрахунку заборгованості, наданого позивачем з урахуванням нарахованих інфляційних втрат та трьох процентів річних на прострочену суму грошового зобов'язання.
Оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 (а. с. 189 т. 3) у сукупності із наданими ним квитанціями із червня по грудень 2013 року, апеляційний суд враховує, що квитанції на сплату даних послуг формуються у наступному за звітним місяці за фактично спожиті послуги.
Разом із тим, при складанні розрахунків заборгованості позивачем не було прийнято до уваги, що за вказані місяці заборгованість була відповідачем погашена, та безпідставно нараховано інфляційні втрати та три проценти річних за цей період, а також в розрахунок заборгованості не вписано сплату відповідачем комунальних послуг за листопад 2013 року, яка була здійснена ним у грудні в розмірі 481,03 грн.
Враховуючи вищевикладене, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги із 01 грудня 2010 року по 01 грудня 2013 року в розмірі 10504,88 грн., а також інфляційні втрати із 01 грудня 2010 року до 01 червня 2013 року в розмірі 140,56 грн. та 3 % річних із 01 грудня 2010 року до 01 червня 2013 року в розмірі 358,54 грн., всього 11003,98 грн.
Апеляційний суд враховує, що в позові КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 25682,81 грн., інфляційні втрати у розмірі 8446,89 грн. та 3 % річних у розмірі 2940,93 грн., які згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості нараховані за період з 01 квітня 2007 року по 01 грудня 2013 року, а тому зазначений у позовній заяві кінцевий період нарахування заборгованості - по 01 жовтня 2013 року, свідчить лише про допущену описку у назві місяця, яким закінчується такий період, а не про вихід суду за межі позовних вимог.
Апеляційний суд відхиляє доводи відзиву ОСОБА_1 щодо надання позивачем неякісних житлово-комунальних послуг та невідшкодування ним шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири начебто з вини позивача, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг неналежної якості та установленої судовим рішенням вини позивача у залитті квартири ОСОБА_1 у 2004 році останній не надав.
Оцінюючи твердження ОСОБА_1 про неповажність причин пропуску строку на звернення до суду з апеляційною скаргою, апеляційний суд враховує, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2016 року про відмову у відкритті апеляційного провадження з посиланням на те, що саме з вини суду першої інстанції позивач був позбавлений можливості своєчасно подати апеляційну скаргу.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову в межах позовної давності, стягнувши заборгованість за житлово-комунальні послуги із 01 жовтня 2013 року по 01 грудня 2013 року з урахуванням часткового погашення заборгованості, а також частину інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Апеляційний суд враховує, що позивач просив стягнути заборгованість на розрахунковий рахунок у ВАТ КБ «Хрещатик», однак, оскільки даний банк віднесено до категорії неплатоспроможних, питання конкретного рахунку для стягнення коштів може бути вирішене на стадії виконавчого провадження.
При перерозподілі судових витрат апеляційний суд приймає до уваги, що в матеріалах справи на а. с. 43, 55 т. 3 знаходяться копія довідки до акта огляду МСЕК від 23 травня 2018 року про присвоєння ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 із 15 травня 2018 року довічно, а також копія посвідчення серії НОМЕР_2 особи з інвалідністю ІІ групи, що отримані і надані відповідачем після ухвалення оспорюваного рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати за подання позову та апеляційної скарги пропорційно до їх задоволення в розмірі 650,26 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського суду м. Києва від 17 грудня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (ЄДРПОУ 31731838 м. Київ вул. Кирпоноса 10/8) заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 10504,88 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 140,56 грн. та 3 % річних в розмірі 358,54 грн., всього 11003,98 грн.
В іншій частині позов Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» залишити без задоволення.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» судові витрати в розмірі 650,26 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2018 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
ОСОБА_2