Дата документу 05.12.2018 Справа № 317/1679/17
Справа № 22-ц/807/1173/18 Головуючий у 1-й інстанції: Громова І.Б.
Є.У.№ 317/1679/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
05грудня 2018 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
Гончар М.С.,
секретар: Путій Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Національної гвардії України, треті особи: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 вересня 2018 року,
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював. Зазначав, що 17 серпня 2016 року з вини водія ОСОБА_3 , який управляв автомобілем «Ford Mondeo» сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є третя особа Військова частина НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль «Cherry Tiggo» ЗНГ чорного кольору державний номерний знак з НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 отримав механічні пошкодження, а пасажири, які знаходилися в салоні автомобіля, отримали тілесні ушкодження. Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 21 листопада 2016року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. На час скоєння ДТП ОСОБА_3 за контрактом проходив військову службу в окремому загоні спеціального призначення «Азов» військової частини НОМЕР_1 . За висновком експерта товарознавця вартість майнової шкоди, завданої автомобілю «Cherry Tiggo», становить 165 598,18 грн., послуги експерта - 700 грн., а всього 166 298,18 грн., із яких 100 000 грн. відшкодовано Моторно (транспортним) страховим бюро України, залишок не відшкодованої майнової шкоди становить 66 298,18 грн. Окрім майнової шкоди позивачеві була завдана і моральна шкода. Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_3 та Головного управління Національної гвардії України в солідарному порядку 66 298,18 грн. майнової та 50 000,00 грн. моральної шкоди, а також відшкодувати судові витрати.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 11 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 66 298,18 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 25 000,00 грн. - моральної шкоди, а також 912,98 грн. компенсації судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ні Національна гвардія, ні третя особа - Військова частина НОМЕР_1 не є власниками автомобіля, яким управляв ОСОБА_3 , під скоєння ДТП останній знаходився у відпустці та жодних завдань, пов'язаних зі службою, не виконував, а тому підстав для покладення на Національну гвардію обов'язку відшкодувати шкоду не має. Оскільки ДТП сталося з вини водія ОСОБА_3 , саме він і має відповідати за завдану майнову і моральну шкоду.
В апеляційній скарзі про зміну судового рішення ОСОБА_1 в особі адвоката Першина В.М. зазначає, що суд безпідставно звільнив Головне управління Національної гвардії від цивільно-правової відповідальності, дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам. Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що військова частина не є власником автомобіля і що Єбралідзе Д під час скоєння ДТП перебував у відпустці, ґрунтуються на припущеннях, а тому всі розбіжності і суперечливості у доказах суд мав трактувати на користь потерпілого. Із зазначених підстав позивач просив змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з Головного управління національної гвардії 66 298, 18 грн. майнової шкоди і судові витрати.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної гвардії України в особі представника Степури Ю.М. вказує, що судом першої інстанції дана правильна оцінка зібраним у справі доказам, із яких вбачається, що під час скоєння ДТП ОСОБА_3 знаходився у відпустці та ніяких завдань, пов'язаних із військовою службою, не виконував; автомобіль «Ford Mondeo» ніколи не належав Національній гвардії.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166, 1167, 1168, 1187 ЦК України для покладення на винуватця ДТП відповідача ОСОБА_3 відповідальності за майнову і моральну шкоду, завдану майну і здоров'ю позивача, установивши, що внаслідок порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху сталася ДТП, був пошкоджений належний позивачеві автомобіль, останній отримав тілесні ушкодження . Оскільки під час скоєння ДТП ОСОБА_3 перебував у відпустці, а автомобіль, яким він управляв, не є власністю Національної гвардії, передбачених законом підстав для покладання на останню цивільно-правової відповідальності не має.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.
Встановлено, що 17 серпня 2016 року о 01-15 год. на 2км+100 м від автомобільного шляху Харків - Сімферополь до смт. Балабине Запорізького району Запорізької області водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Ford Mondeo» сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 , рухався в напрямку м. Василівка Запорізької області. Виконуючи маневр обгону та не впевнившись в тому, що зустрічна смуга, на яку він виїжджав, вільна від транспортних засобів, ОСОБА_3 скоїв зіткнення з автомобілем «Cherry Tiggo» ЗНГ чорного кольору державний номерний знак НОМЕР_3 , який рухався у зустрічному йому напрямку, під керуванням ОСОБА_4 , в салоні якого знаходились пасажири ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Внаслідок ДТП всі учасники даної події отримали тілесні ушкодження, а автомобілі механічні ушкодження з матеріальними збитками (том 1: а.с.33).
Постановою слідчого Запорізького РВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області від 09 вересня 2016 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а матеріали кримінального провадження направлені до Управління патрульної поліції в м.Запоріжжі для вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за порушення ПДР України.
Відповідно до постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 р. провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАп України закрито у зв'язку з закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_3 був присутній на розгляді справи про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, винуватість свою визнавав (том1: а.с.35).
Вартість майнових збитків, завданих автомобілю «Cherry Tiggo», власником якого є позивач становить 165 598, 18 грн., що підтверджується звітом про незалежну експертну оцінку транспортного засобу №78 від 07 вересня 2016 року, складеним спеціалістом-автотоварознавцем, аварійним комісаром, оцінювачем ОСОБА_7 (том1:1 а.с.6-31).
09 лютого 2017 року Моторно (транспортне) страхове бюро України за рахунок фонду захисту потерпілих відшкодувало ОСОБА_1 100 000,00 грн.( том1: а.с.37).
Відповідач ОСОБА_3 в період з 27 листопада 2015 р. по 21 жовтня 2016 р. проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, брав участь у антитерористичній операції, 21 жовтня 2016 року був звільнений з військової служби за станом здоров'я (том1: а.с.98).
Із довідки В/ч НОМЕР_1 від 14 липня 2017 року №40/57/28-7 вбачається, що під час скоєння ДТП 17серпня 2016р. солдат ОСОБА_3 перебував у відпустці та знаходився поза межами Маріупольського гарнізону, службових завдань не виконував (том1:а.с.99).
Відомості викладені у вказаній довідці підтверджуються журналом обліку наказів командира військової частини, копія якого міститься в матеріалах справи (том.1: а.с.223-225).
Судом також встановлено, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_3 , військовій частині не належав, номерний знак, що знаходився на автомобілі марки «Ford», обліковується за іншим транспортним засобом (том1: а.с.101, 172).
Згідно інформації Держвної фіскальної служби України щодо перетину митного кордону України автомобілем «Ford Mondeo» жодного автомобілю марки «Ford Mondeo», який має VIN код НОМЕР_4 митний кордон України не перетинав. (том1 а.с.206,207).
Службовим розслідуванням за фактом скоєння ДТП за участю військовослужбовця ОСОБА_3 встановлено, що останній скоїв ДТП на цивільному автомобільному транспорті (отриманому від волонтерів) військової частини НОМЕР_1 (а.с.113-115).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду за ст.166 ЦК України визначають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з положенням ст. 1187 ЦК України відповідальність покладається на власника (працівника) джерела підвищеної небезпеки та відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом.
За загальним правилом, установленим ч.2 ст.1187 ЦК, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як роз'яснено у п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» N 4 від 01 березня 2013 року, особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» N 2232-XII від 25.03.1992 року військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
За приписами статті 1,14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, і належить їм на праві оперативного управління.
Відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Відповідно до статті 1 Закону України « Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.
За шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Отже, за змістом наведених норм права, за шкоду, заподіяну військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби, відповідає військова частина як суб'єкт господарської діяльності.
Проте в якості відповідача до участі у справі військова частина не залучалася, будь-яких вимог до військової частини позивач в суді не заявляв.
Установивши, що під час скоєння ДТП ОСОБА_3 не виконував обов'язки військової служби у розумінні положень ч.3 ст.24 Закону №2232- XII від 25.03.1992 року, оскільки перебував у відпустці, а автомобіль, на якому було скоєно ДТП, Національній гвардії не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на Національну гвардію відповідальності за шкоду, заподіяну майну позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що в основу судового рішення покладені докази, які суперечать матеріалам кримінального провадження, є неспроможними.
Із пояснень слідчого Запорізького РВП Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області Петренко О.О., який був допитаний судом першої інстанції як свідок, вбачається, що він виїздив на місце ДТП, опитував учасників пригоди і ОСОБА_3 пояснював, що перебуває на військовій службі за контрактом, а автомобіль, яким він керував, належить військовій частині. ОСОБА_3 надав слідчому для реєстраційне свідоцтво на автомобіль «Ford Mondeo», яке було завірено командиром військової частини. Експертних досліджень вказаних документів на справжність та дійсність не проводилося, оскільки це не було предметом доказування по кримінальному провадженні по ДТП. При проведенні досудового розслідування слідчий жодного разу не спілкувався із представниками військової частини, запитів до військової частини щодо транспортного засобу «Ford Mondeo» не робив, оскільки це не мало значення для досудового розслідування кримінального провадження. Автомобіль забирав з райвідділу особисто ОСОБА_8 .
Та обставина, що за фактом ДТП військовою частиною проводилася службова перевірка, і що під час визначення вартості майнової шкоди експертом спеціалістом був присутній військовослужбовець, не є достатньою підставою для солідарної відповідальності Національної гвардії.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.
Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Першина Володимира Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 вересня 2018 року по цій справі залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено і підписано 06 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді: