Дата документу 04.12.2018 Справа № 331/118/17
Єдиний унікальний №331/118/17 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М.
Провадження № 22-ц/807/415/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«04» грудня 2018 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Бєлки В.Ю.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування - районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів,
В січні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Відділ по Олександрівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 24.05.2008 року сторони уклали шлюб. У шлюбі в них народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 16.06.2010 року шлюб між сторонами було розірвано.
Одразу після припинення шлюбних відносин і по день подання позову відповідач обов'язків, покладених законом на батьків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина.
За рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2010 року відповідач повинен сплачувати аліменти щомісячно у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, проте аліменти не сплачує, від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляється, не надає належного утримання та забезпечення, не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться його розвитком та не надає матеріальну допомогу.
Витрати на виховання дитини у зв'язку з вступом до навчального закладу та заняттями у спортивній секції значно збільшились, у зв'язку з чим виникла необхідність у збільшенні розміру аліментів.
На підставі зазначеного просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, збільшити розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_6 з 1/4 частини від всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 1/3 частини від всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та стягнути судові витрати.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2017 року замінено третю особу Відділ по Олександрівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради на орган опіки та піклування - районну адміністрацію Запорізької міської ради по Олександрівському району.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року позов задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи, існування домовленості між сторонами його утримання дитини, відсутність підстав для визнання його таким, що ухиляється від виконання батьківських обов'язків, просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, відсутні докази передання відповідачем їй банківської картки для утримання дитини, відповідач не цікавиться та не приймає участі у навчанні та фізичному розвитку дитини.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
Аналогічні вимоги містились в ст. 213 ЦПК України у редакції на дату ухвалення судового рішення.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що з 24 травня 2008 року ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який розірвано 16 червня 2010 року.
Сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1.
Батько дитини ОСОБА_3 зареєстрований у АДРЕСА_3 (а.с.30).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 141 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_7, учня 1-Б класу Запорізької еврейської гімназії гімназії «ОРТ-Алєф» (не підтримує зв'язок із навчальним закладом), що підтверджується довідкою директора Запорізької еврейської гімназії «ОРТ-Алєф» від 26 грудня 2016 року № 532 (а.с.14).
Заборгованість ОСОБА_3 за аліментами станом на 01.05.2014 року становила 25 302 грн.(а.с.48).
Судом також встановлено, що мати ОСОБА_6 - ОСОБА_5 багато часу приділяє вихованню дитини, приводить ОСОБА_6 до школи, забирає його після навчання, допомагає з підготовкою до занять вдома, постійно цікавиться його успіхами у педагогічного складу школи, а також бере участь у батьківських зборах.
Апеляційним судом встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 має захворювання на наркоманію, або зловживає спиртними напоями.
Органом опіки та піклування по Олександрівському району Запорізької міської ради від 13 березня 2017 року № 0322/05-05/04 надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_6 (а.с.44-45).
Згідно з цим висновком ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю ОСОБА_5, яка займається його навчанням та вихованням, створила умови для відвідування дитячо-юнацької спортивної школи «Динамо», батько не приходив на заняття, не цікавився спортивним життям сина. Під час бесіди зі спеціалістом встановлено, що дитина вважає батьком іншого чоловіка.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_5 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання сина ОСОБА_6, не спілкується з ним, не приймає участі в його вихованні, не цікавиться його здоров'ям та успіхами в школі.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими способами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок Органу опіки та піклування по Олександрівському району Запорізької міської ради від 13 березня 2017 року № 0322/05-05/04 містить перелік зібраних у справі матеріалів. При цьому в наданому висновку відсутні дані про умисне ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини.
За таких обставин апеляційний суд не може взяти до уваги зазначений висновок органу опіки та піклування.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.
Позбавлення ОСОБА_6. батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка батька відносно своєї дитини свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки.
Зазначивши про наявність заборгованості по аліментах, суд не звернув увагу на те, що довідка, яка надана позивачем (а.с.48) містить відомості станом на 2014 рік, будь-які дані стосовно заборгованості на час розгляду справ - березень 2017 року, або щодо будь-яких дій позивача, пов'язаних з намаганням отримати заборгованість за аліментами з 2014 року в матеріалах справи відсутні.
Лише факт неявки батька до навчального закладу не дає законних підстав для позбавлення відповідача по справі його батьківських прав.
При цьому, відповідач бажає піклуватись і виховувати свою дитину.
Проживання позивача з іншим чоловіком не є тією достатньою підставою, щоб стверджувати на можливість позбавлення відповідача батьківських прав. Справа не містить доказів того, що позбавлення батьківських прав біологічного батька буде в інтересах дитини.
Таким чином, у цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не отримував судові повістки з повідомленнями про призначення справи до розгляду на 31.01.2017 року на 10 год. 30 хв. (а.с.25), на 06.02.2017 року на 12 год.00 хв. (а.с.33), на 14.03.2017 року на 11 год. 00 хв. (а.с.39), про що свідчать поштові повідомлення, які повернулись до суду без вручення.
Встановивши на підставі довідки адресно-довідкового бюро Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 25.01.2017 (а.с.30) місце реєстрації відповідача ОСОБА_3 за адресою, АДРЕСА_4, суд першої інстанції направляв судові повістки за адресою, яку зазначила позивач: АДРЕСА_2.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів, оскільки доводи позивача щодо зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із сторін, що відповідно до положень ст. 192 СК України є необхідною умовою для вирішення питання про збільшення встановленого судом розміру аліментів, належними доказами не доведено.
З огляду на вищевикладене, рішення суду підлягає скасуванню згідно з вимогами п.2,4 ч.1, п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування - районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування - районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 06 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді: