Житомирський апеляційний суд
Справа №287/187/17-ц Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М. В.
Категорія 48 Доповідач Микитюк О. Ю.
03 грудня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Микитюк О.Ю.
суддів Галацевич О.М.
Григорусь Н.Й.
при секретарі Гайдамащук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу №287/187/17-ц
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна придбаного під час шлюбу спільною сумісною власністю, визнання дій відповідача недійсними, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, припинення права власності, витребування майна з незаконного володіння та визнання права власності на належну 1/2 частину майна
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2018 року,ухвалене під головуванням судді Ковальчука М.В. в м.Олевськ,
встановив:
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіль вантажний «DAF», модель ХF 95.380, 2004 року випуску, номер кузова (рами) НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1; причіп до вантажного автомобіля SCHMIZ, модель SPR24, державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова (рами) НОМЕР_6, 1999 року випуску; вантажний автомобіль «DAF», модель ХF 95.430, 2006 року випуску, номер кузова (рами) НОМЕР_8, державний номерний знак НОМЕР_3; причіп до вантажного автомобіля НОМЕР_4, номер кузова (рами) НОМЕР_7, модель 5698, 2003 року випуску. Також просила визнати недійсними дії відповідача ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності зазначених транспортних засобів на ім'я ОСОБА_4, визнати недійсними договори купівлі-продажу зазначених транспортних засобів, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 15 квітня 2017 року, припинити право власності відповідача ОСОБА_4 на зазначені транспортні засоби, визнати за нею право власності на належну 1/2 частину майна у зазначених транспортних засобах та витребувати транспортні засоби з незаконного володіння ОСОБА_4 В обґрунтування позову зазначила, що транспортні засоби придбані під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, відчужені без її згоди.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя: автомобіль вантажний «DAF», модель ХF 95.380, 2004 року випуску, номер кузова (рами) НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1; причіп до вантажного автомобіля SCHMIZ, модель SPR24. державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова (рами) НОМЕР_6, 1999 року випуску; вантажний автомобіль «DAF», модель ХF 95.430, 2006 року випуску, номер кузова (рами) НОМЕР_8, державний номерний знак НОМЕР_3; причіп до вантажного автомобіля НОМЕР_4, номер кузова (рами) НОМЕР_7, модель 5698, 2003 року випуску. Визнано недійсними договори купівлі-продажу цих транспортних засобів №1843/2017/419401, №1843/2017/419539, №1843/2017/419458, №1843/2017/419345 від 15 квітня 2017 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_2 право власності належну 1/2 частину рухомого майна. Витребувано транспортні засоби з незаконного володіння ОСОБА_4 В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, вказує на те, що спірне майно придбане, хоча і в період шлюбу, але за його особисті (позичені) кошти, використовувалось у підприємницькій діяльності, для відчуження цього майна не потрібна письмова згода позивачки, суд безпідставно застосував положення ст.388 ЦК України.
У відзиві ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 07.06.2003 року по 12 липня 2017 року. 17 грудня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 придбано вантажний автомобіль «DAF», модель ХF 95.430, 2006 року випуску, номер кузова (рами) НОМЕР_8, державний номерний знак НОМЕР_3, причіп до вантажного автомобіля НОМЕР_4, номер кузова (рами) НОМЕР_7, модель 5698, 2003 року випуску та за договором купівлі-продажу від 18 травня 2016 року - автомобіль вантажний «DAF», модель ХF 95.380, 2004 року випуску, номер кузова (рами) НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1 за ціною 5000 грн., причіп до вантажного автомобіля SCHMIZ, модель SPR24, державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова (рами) НОМЕР_6, 1999 року випуску за ціною 1000 грн.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_3 не довів, що спірне майно було його особистою власністю і що отримані від його продажу кошти в розмірі 285328грн. він витратив в інтересах сім'ї.
З декларацій ОСОБА_2 за 2014, 2015 та 2016 роки вбачається, що подружжя мало в розпорядженні кошти для придбання у травні 2016 року вантажного автомобіля ціною 5000грн. та причіпа ціною 1000 грн. і не мало жодних фінансових зобов'язань перед третіми особами. Відповідач ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що автомобіль та причіп були придбані у грудні 2014 року за ціною, яка вимагала залучення позичених коштів у розмірі 30000 доларів США, що такі кошти дійсно були отримані ним, використані для придбання транспортних засобів і повернуті кредитору саме за рахунок його особистих коштів.
Майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Транспортні засоби придбані ОСОБА_3 і зареєстровані за ним в органах ДАІ як за фізичною особою, а не як за фізичною-особою підприємцем. Та обставина, що ОСОБА_3 зареєстрований з 2004 року як фізична особа-підприємець і здійснює господарську діяльність, не впливає на визначення статусу спірного майна як спільного майна подружжя.
Вантажний автомобіль «DAF», модель ХF 95.380, державний номерний знак НОМЕР_1 2004 року випуску та причеп до вантажного автомобіля SCHMIZ, модель SPR24, державний номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, придбані 18 травня 2016 року, згідно змісту договорів купівлі-продажу право власності на них виникло з моменту укладання договорів.
Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_2 про розірвання шлюбу від 07.04.2017 року шлюбні відносини припинено більше шести місяців на час подання заяви. Проте, ні у справі про розірвання шлюбу, ні у даній справі ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що станом на 18 травня 2016 року сторони фактично припинили шлюбні відносини. Дата реєстрації транспортних засобів - 23.03.2017 року не є датою набуття права власності на них.
За таких обставин та з урахуванням положень ст.63 СК України суд першої інстанції зробив правильний висновок, що спірне майно набуто під час шлюбу, як спільне сумісне майно подружжя.
За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
Проте, законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Такі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі №6-1587цс16, від 22.02.2017 року у справі №6-17цс17, у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №755/20923/14-ц, від 08.05.2018 року у справі №304/1423/15-ц.
Оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів недобросовісності дій ОСОБА_4 при укладенні договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 15 квітня 2017 року, суд безпідставно визнав договори недійсними, витребував рухоме майно у ОСОБА_4 і визнав за позивачкою право на 1/2 частину такого майна, як спільного сумісного майна подружжя. Перебування з 07 квітня 2017 року в провадженні Олевського районного суду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зокрема транспортних засобів, не свідчить про обізнаність ОСОБА_4, яка не є учасником даної справи, про наявність такого спору.
За таких обставин рішення належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст.259, 268, 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389-391 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення Олевського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна, придбаного під час шлюбу, спільною сумісною власністю, визнання дій відповідача недійсними, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, припинення права власності, витребування майна з незаконного володіння та визнання права власності на належну 1/2 частину майна.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча: Судді: