16 жовтня 2018 року Справа № 0440/6744/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Врони О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.09.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання незаконними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.06.2018 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
В обгрунтування позову зазначено, що відповідачем було протиправно відмовлено в призначенні пенсії позивачу з підстав того, що посада, яку обіймала позивач з 20.10.1987 року по 01.09.1994 року - медичний реєстратор, не є роботою, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивач зазначає, що фактично позивач з 20.10.1987 року по 01.09.1994 року працювала на посаді медичної сестри, що підтверджено рішенням Нікопольського міськрайонного суду. Відповідачем повідомлено, що виплату пенсії припинено через те, що законодавством не передбачено підтвердження стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років в судовому порядку, з чим позивач не погоджується, зазначаючи, що чинним законодавством не встановлено чіткої форми довідки про стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не містить вказаний порядок і обмежень щодо підтвердження стажу у судовому порядку.
Представником відповідача 08.10.2018 року подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, обгрунтовуючи тим, що період роботи позивача з 20.10.1987 року по 01.09.1994 року на посаді медреєстратора не може бути зараховано до спеціального стажу, а Нікопольський міськрайонний суд, ухвалюючи рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, не врахував, що законодавством встановлення зазначеного факту здійснюється в іншому порядку шляхом позасудового вирішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що у вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з письмовим зверненням до Управління пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області з питання призначення їй пенсії за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Листом №Б-185-1 від 12.09.2017 року про відмову щодо визначення права на пенсію за вислугу років, у визначенні права за вислугу років заявнику відмовлено, оскільки згідно наказу Міністерства охорони здоров'я від 23.10.1991 року № 146 «Про атестацію середніх медичних працівників» період її роботи з 20.10.1987 року по 01.09.1994 року на посаді медреєстратора не може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років, оскільки згідно затвердженої номенклатури спеціальностей середніх медичних працівників відсутня така посада як медичний реєстратор.
Уточнюючих довідок підприємства позивач не мала можливості отримати, у зв'язку з ліквідацією Лінійної амбулаторії станції Нікополь, а тому позивач звернулась до Нікопольського міськрайонного суду із заявою про встановлення факту роботи медичною сестрою, визначивши зацікавленою особою Нікопольське об'днане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 20.02.2018 року у справі №182/7437/17 заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 у період з 20.10.1987 року по 01.09.1994 роки працювала на Лінійній амбулаторії станції Нікополь на посаді медичної сестри.
Зазначене рішення Нікопольського міськрайонного суду від 20.02.2018 року у справі №182/7437/17 набрало законної сили 23.03.2018 року згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Після встановлення факту того, що позивач у період з 20.10.1987 року по 01.09.1994 роки працювала на Лінійній амбулаторії станції Нікополь на посаді медичної сестри, ОСОБА_1 повторно звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Листом від 15.06.2018 року №769/03-18 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що законодавством не передбачено підтвердження стажу, який дає право на пенсію за вислугу років у судовому порядку, тому виплату пенсії позивачу за вислугу років припинено.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугою років призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років.
Постановою Кабінету Міністрів від 04.11.1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
За період роботи до 1992 року діяв Перелік установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року №135.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж (після 01.01.2004) - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених указаним переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів та установ.
До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на посадах, передбачених зазначеними вище Переліками, незалежно від педагогічного або медичного навантаження, тому робота навіть на 0,25, 0,5 або 0,75 ставки дає право на призначення зазначеної пенсії.
Так, частина 1 статты 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції від 27.12.2005р. №1566/11846 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього'розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії (пункт 2.4. Порядку).
Тобто чинним законодавством не встановлено чіткої форми довідки, про стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не містить вказаний порядок і обмежень, щодо підтвердження вказаного стажу у судовому порядку.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Суд зазначає, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим для виконання всіма учасниками судового процесу. Незгода з рішенням суду може бути викладена відповідачем в апеляційній скарзі.
Як встановлено вище, рішення Нікопольського міськрайонного суду від 20.02.2018 року у справі №182/7437/17 набрало законної сили 23.03.2018 року, а відтак відповідачу не надано право трактування рішення суду за межами апеляційного провадження.
Таким чином, з огляду на підтвердження матеріалами справи протиправності дій відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами протиправність дій відповідача.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (53204, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Кіровоградська, буд. 18, код НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.06.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.06.2018 року.
Присудити на ОСОБА_1 (53204, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Кіровоградська, буд. 18, код НОМЕР_1) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код 21910427) судові витрати у розмірі 704 грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_2