29 листопада 2018 року
м. Рівне
Справа № 570/4629/16-ц
Провадження № 22-ц/4815/43/18
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Гордійчук С. О.,
суддів:Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В.
секретар судового засідання : Тхоревський С.О.
учасники справи:
позивач: ПАТ "Приватбанк"
відповідач: ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2017 року, ухваленого в складі судді Красовського О.О.., повний текст якого складено 21 березня 2017 року, у справі № 570/4629/16-ц
У жовтня 2016 року ПАТ "Приватбанк" звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що між банком та відповідачкою ОСОБА_3 25.02.2008 року був укладений договір про іпотечний кредит. Позичальнику були надані грошові кошти, встановлений термін їх повернення. Однак відповідачка не виконує покладені на неї зобов'язання. На забезпечення виконання зобов'язань за договором від 25.08.2008 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Невиконання відповідачами умов договору дають право позивачу стягнути з них солідарно заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 29703,07 доларів США.
Просив суд про задоволення позову.
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2017 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено повністю.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на користь ПАТ КБ „Приватбанк (р/р 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49049) заборгованість за кредитним договором ROHMG40000003588 від 25.02.2008 року, яка складається - заборгованості за тілом кредиту, що за курсом 24,81 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.07.2016 року складає 736 933, 17 грн. (сімсот тридцять шість тисяч дев'ятсот тридцять три грн. 17 коп.).
Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду мотивовано тим, що неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та виникнення заборгованості у розмірі 29 703,07 доларів США підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, договір поруки передбачає солідарну відповідальність поручителя та позичальника, а тому позовні вимоги про солідарне стягнення зазначеної суми заборгованості з боржника та поручителя підлягають задоволенню.
12 червня 2018 року ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на рішення суду, у якій зазначає, що вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що27.05.2013 року позивачем надіслано на адресу відповідача ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі протягом 30 календарних днів у зв'язку з порушенням боржником умов кредитного договору. Зазначає, що вказана вимога отримана відповідачем, однак у строки встановлені не виконана, а тому ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаним кредитним договором, який рішенням Рівненського районного суду від 19 лютого 2014 року задоволений в повному обсязі. Тобто, суд не врахував, що позивач змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому банк мав право протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання пред'явити вимоги до поручителя.
Вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки набув права звернутися до суду з метою захисту своїх прав з 27.05.2013 року, однак з позов до відповідачів банк звернувся лише в жовтні 2016 року.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Із матеріалів справи убачається і це встановлено судом, що відповідно до укладеного договору про іпотечний кредит № ROHMG40000003588 від 25.02.2008 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 142031,25 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.02.2028 року.
Згідно заяви відповідача від 21.07.2008 року кредитний договір переведено з валюти гривня в валюту Долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 30 789, 27 (долар США) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Повторно кошти не видавалися.
В забезпечення виконання зобов'язання за Договором про іпотечний кредит ROHМG40000003588 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки за яким поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, відсотків і неустойки.
Пунктом 4.1-4.2 договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за Договором про іпотечний кредит.
В зв'язку з порушенням позичальником взятих на себе зобов'язань по погашенні кредиту позивачем 25 травня 2013 року направлялася вимога про погашення кредиту в повному обсязі протягом 30 календарних днів, яку ОСОБА_3 отримала та не виконала.
У зв'язку з цим ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням від 19 лютого 2014 року по справі №570/3668/13-ц задоволений. В рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 25.02.2008 року в розмірі 47443,03 долари США у тому числі за кредитом 29703,07 долари США доларів США, а також відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Рішення суду не виконане.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Припинення поруки пов'язане, зокрема із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
У частині четвертій статті 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України логічним є висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Зазначені правові висновки викладені Верховним Судом України, зокрема у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) не встановила підстав відступити від наведених висновків та вказала, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення повторного стягнення тіла кредиту
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 28 березня 2018 року провадження № 14-10цс18.
Убачається, що у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 25 лютого 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» 27.05.2013 були направлені письмові вимоги позичальнику ОСОБА_3 про дострокове повне погашення кредиту. (а.с.121)
Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обчислюватися з дня настання строку дострокового повернення кредиту.
Оскільки в укладеному між сторонами договорі поруки не встановлено строк, після закінчення якого порука припиняється, кредитор вправі був пред'явити вимоги до поручителя протягом шести місяців після настання зміненого ним у травні 2013 року строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Однак з даним позовом банк звернувся до суду у вересні 2016 року, тобто після припинення поруки (після 27 грудня 2013 року).
Оскільки висновки суду першої інстанції в цілому не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального права, на що обґрунтовано посилається відповідач, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову щодо солідарного стягнення боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то сплачені судові витрати відповідачем за перегляд справи судом апеляційної інстанції підлягають в сумі 1581 грн. стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2018 року в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_4 скасувати.
В задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 15861 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде складений 04 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: