28 листопада 2018 року Львів№ 857/1914/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Й., Ільчишин Н.В.
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року (суддя - Микуляк П.П., час ухвалення - 17:44 год., місце ухвалення - місто Ужгород, дата складання повного тексту - 09.08.2018 р.),
в адміністративній справі №807/140/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3,
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнення позову, просив: 1) визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства Юстиції України № 399/5 від 16.02.2018 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень»; 2) зобов'язати відповідача скасувати запис про скасування реєстраційних дій та поновити реєстраційні дії, які скасовані Наказом Міністерства Юстиції України № 399/5 від 16.02.2018 року щодо ОСОБА_1, а саме: запис про право власності № 22153485 від 04.09.2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36895348 від 04.09.2017 року.
Відповідач позову не визнав, в суді першої інстанції подав відзив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа у справі ОСОБА_3 у суді першої інстанції подала письмові пояснення щодо позову, вважала безпідставними та необгрунтованими позовні вимоги, просила у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 року в задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції від 30.07.2018 року не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду незаконне та необгрунтоване, винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також з порушенням процесу оцінки доказів та встановлення обставин справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою порушення відповідачем процедури розгляду скарги ОСОБА_3 та безпідставне позбавлення права власності позивача ОСОБА_1 на житловий будинок в АДРЕСА_1, набутий на підставі договору купівлі-продажу від 04.09.2017 року, який належним чином зареєстрований, є чинним та не припинявся. Крім цього апелянт вказує, що в діях державного реєстратора Овчиннікової І.В. при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності від 04.09.2017 року Мінюстом не було виявлено жодних порушень, а оцінка дій реєстратора Селехмана О.А. щодо рішення про державну реєстрацію права власності від 29.08.2017 року не була предметом спору та обставиною, що підлягала доказуванню у справі. Звертає увагу апелянт на те, що у висновку Комісії Мін'юсту не зазначено жодних підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок, і при цьому Мін'юст перебрав на себе повноваження суду і вирішивши питання щодо правомірності набуття права власності ОСОБА_1 на цей житловий будинок фактично втрутився у мирне володіння позивачем своїм майном.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 30.07.2018 р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач і третя особа у справі подали суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу, у яких просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з врахуванням наступного.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідач - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Статтею 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно ч.1, ч.3 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Із змісту наведених вище правових норм видно, що при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб'єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб'єкт владних повноважень.
При цьому, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Із матеріалів адміністративної справи та змісту адміністративного позову видно, що спір у справі, що розглядається, стосується права власності позивача ОСОБА_1 на житловий будинок №27«А» в АДРЕСА_1, набутий на підставі договору купівлі-продажу від 04.09.2017 року. У позові оспорюються дії та рішення відповідача МЮ України щодо скасування рішень про державну реєстрацію права на цей житловий будинок за ОСОБА_1 від 04.09.2017 року та за попереднім власником ОСОБА_7 від 29.08.2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються необхідністю захисту права власності позивача на житловий будинок, в тому числі з урахуванням договору купівлі-продажу цього будинку від 04.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчинніковою І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 421.
У розглядуваних правовідносинах хоча позивач і оспорює дії та рішення (наказ) відповідача Мін'юсту України як суб'єкта владних повноважень щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, однак наслідки цих дій (наказу) призвели до зміни (виникнення, припинення) цивільних правовідносин і мають майновий характер. Вчинені відповідачем дії (наказ) щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.08.2017 року та від 04.09.2017 року грунтувались на обставинах законності (незаконності) дій приватного нотаріуса (реєстратора) Селехмана О.А. при вчиненні реєстраційної дії від 29.08.2017 року, та мали наслідком зміну кінцевого власника об'єкту нерухомості (житлового будинку) ОСОБА_1 після рішення приватного нотаріуса (реєстратора) Овчиннікової І.В. від 04.09.2017 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розглядуваний спір хоча й зумовлений владними функціями відповідача як суб'єкта владних повноважень, однак має за мету захист приватного права, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Наведені вище висновки колегії суддів апеляційного суду узгоджуються із численною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Вищенаведених норм законодавства і фактичних обставин справи суд першої інстанції не врахував і при цьому зробив помилковий висновок про те, що спір повинен вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 КАС України.
Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції від 30.07.2018 р. і закриття провадження в адміністративній справі.
Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року в адміністративній справі № 807/140/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - скасувати, а провадження в цій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: В.В. Гуляк
Судді: Р.Й. Коваль
Н.В. Ільчишин
Повний текст постанови складено 04.12.2018 року