Постанова від 04.12.2018 по справі 826/19978/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №826/19978/16 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С., суддів Чудак О.М., Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Антоненко К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства культури України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2018 року

у справі №826/19978/16 (розглянутої у відкритому судовому засіданні)

за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви

до відповідача Міністерства культури України

треті особи: 1. Сумська єпархія Української Православної Церкви,

2. Управління Конотопської Єпархії Української Православної Церкви,

3.Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви,

4.Свято-Покровський монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви,

5.Свято-Успенський жіночий монастир Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української Православної Церкви,

6.Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир Одеської єпархії Української Православної Церкви,

7.Чоловічий монастир Преподобного Амвросія Оптинського Запорізької єпархії Української Православної Церкви,

8.Чоловічий монастир на честь Почаївської Ікони Божої Матері Мукачівської єпархії Української Православної Церкви,

9.Львівська єпархія Української Православної Церкви,

про визнання дій протиправними, визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Київська Митрополія Української Православної Церкви звернулась до суду з позовом до Міністерства культури України, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

1. визнати незаконними дії Міністерства культури України щодо повернення на доопрацювання листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16 пакетів документів, поданих для проведення реєстрації статутів релігійних організацій, а саме:

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Сумської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № Є 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2291/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Конотопської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № Є 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2292/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Чоловічий монастир преподобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2288/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 23.12.2014 (відповідно до Реєстру № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2290/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Чоловічий монастир на честь Почаївської ікони Божої матері Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2287/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Покровський чоловічий монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2289/0/5-15);

- статуту релігійної організації «Красногорський чоловічий монастир на честь всіх святих Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2286/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир Балтської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № 11-05/15-2 документів, що додаються до заяви про реєстрацію статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 29.05.2015 № 4124/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Успенський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № 11-05/15-1 документів, що додаються до заяви про реєстрацію статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 29.05.2015 № 4130/0/5-15);

- статуту релігійної організації «Колінківський Свято-Володимирівський чоловічий монастир Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру № 11-05/15-3 документів, що додаються до заяви про реєстрацію статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 29.05.2015 № 4128/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 16.12.2014 (відповідно до Заяви від 16.12.2014 № 2021),

2. визнати незаконною бездіяльність Міністерства культури України щодо не проведення реєстрації:

3.зобов'язати Міністерство культури України провести реєстрацію 11 статутів релігійних організацій в новій редакції на підставі пакетів документів, що були подані на реєстрацію Митрополією та безпідставно повернуті на доопрацювання Міністерством культури України листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протягом більш ніж одного року всупереч вимогам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не було прийнято ані рішення про реєстрацію, ані рішення про відмову у реєстрації статутів 11 релігійних організацій, поданих на реєстрацію позивачем, та повернуто вказані статути останнього на доопрацювання, що, на думку Митрополії, не передбачено нормами чинного законодавства України. За переконанням позивача, за відсутності підстав для відмови у реєстрації статутів, Міністерство повинно було зареєструвати статути релігійних організацій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2017 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Сумську єпархію Української Православної Церкви, Управління Конотопської єпархії Української Православної Церкви, Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, Свято-Покровський монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви, Свято-Успенський жіночий монастир Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української Православної Церкви, Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир Одеської єпархії Української православної церкви, Чоловічий монастир Преподобного Амвросія Оптинського Запорізької єпархії Української Православної Церкви, Чоловічий монастир на честь Почаївської Ікони Божої Матері Мукачівської Єпархії Української Православної Церкви, Львівську єпархію Української Православної Церкви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2018 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства культури України про закриття провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2018 задоволено заяву Київської Митрополії Української Православної Церкви; прийнято відмову Митрополії від адміністративного позову щодо частини позовних вимог про:

- визнання незаконними дій Міністерства культури України щодо повернення на доопрацювання пакету документів, поданого для проведення реєстрації статуту релігійної організації "Чоловічий монастир на честь Почаївської ікони Божої матері Мукачівської єпархії Української Православної Церкви", що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до статуту № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2287/0/5-15),

- визнання незаконною бездіяльності Міністерства культури України щодо не проведення реєстрації статуту релігійної організації "Чоловічий монастир на честь Почаївської ікони Божої матері Мукачівської єпархії Української Православної Церкви", що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до статуту № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2287/0/5-15),

- зобов'язання Міністерства культури України провести реєстрацію статуту в новій редакції релігійної організації "Чоловічий монастир на честь Почаївської ікони Божої матері Мукачівської єпархії Української Православної Церкви", що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до статуту № М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2287/0/5-15); закрито провадження у справі №826/19978/16 щодо відповідної частини позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства культури України про залишення позову без розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства культури України щодо повернення на доопрацювання листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16 пакетів документів, поданих 25.12.2014, 27.03.2015 і 29.05.2015 на реєстрацію Київською Митрополією Української Православної Церкви для проведення реєстрації статутів релігійних організацій. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства культури України щодо не прийняття рішення по суті за наслідками розгляду питання про реєстрацію на підставі пакетів документів, що були подані 25.12.2014, 27.03.2015 і 29.05.2015 на реєстрацію Київською Митрополією Української Православної Церкви та повернуті на доопрацювання Міністерством культури України листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16. Зобов'язано Міністерство культури України розглянути по суті питання щодо реєстрації статутів релігійних організацій на підставі пакетів документів, що були подані 25.12.2014, 27.03.2015 і 29.05.2015 на реєстрацію Київською Митрополією Української Православної Церкви та повернуті на доопрацювання Міністерством культури України листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16, а саме:

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Сумської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №Є 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2291/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Конотопської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №Є 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2292/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Чоловічий монастир преподобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2288/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 23.12.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2290/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Покровський чоловічий монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2289/0/5-15);

- статуту релігійної організації «Красногорський чоловічий монастир на честь всіх святих Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2286/0/5-15);

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Міністерством культури України було подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Міністерством культури України не було допущено бездіяльності та правомірно повернуто статути релігійних організацій на доопрацювання.

Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Українська Православна Церква, як релігійне об'єднання, не є юридичною особою згідно діючого законодавства. Українська Православна Церква представляється у відносинах своїм центром - позивачем, Київською Митрополією Української Православної Церкви, що має статус юридичної особи.

25 грудня 2014 року позивач направив відповідачу пакет документів для реєстрації статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 16.12.2014 (заява № 2021).

Крім того, 27.03.2015 Митрополією було також подано Міністерству для реєстрації:

- статут в новій редакції релігійної організації «Управління Сумської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0454);

- статут в новій редакції релігійної організації «Управління Конотопської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0455);

- статут в новій редакції релігійної організації «Чоловічий монастир преподобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0451);

- статут в новій редакції релігійної організації «Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 23.12.2014 (заява № 0453);

- статут в новій редакції релігійної організації «Свято-Покровський чоловічий монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0452);

- статут релігійної організації «Красногорський чоловічий монастир на честь всіх святих Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0449).

Окрім цього, 29.05.2015 позивач подав відповідачу для реєстрації:

- статут в новій редакції релігійної організації «Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир Балтської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0914);

- статут в новій редакції релігійної організації «Свято-Успенський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0918);

- статут релігійної організації «Колінківський Свято-Володимирівський чоловічий монастир Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (заява № 0916).

Отримання Міністерством вказаних пакетів документів підтверджується, зокрема, складеними реєстрами документів: № 8404/0/5-14 від 25.12.2014; № 2291/0/5-15, № 2292/0/5-15, № 2288/0/5-15, № 2290/0/5-15, № 2289/0/5-15, № 2286/0/5-15 від 27.03.2015; № 4124/0/5-15, № 4130/0/5-15, № 4128/0/5-15 від 29.05.2015.

Листом від 16.04.2015 № 334/18-15 відповідач повідомив позивача, що подані Митрополією документи для проведення реєстрації статутів 7 релігійних організацій винесені на розгляд Експертної ради з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій при Міністерстві культури України, засідання якої заплановано на 28.04.2015.

Листом від 13.05.2016 № 0891 Митрополія повідомила Міністерство, що усі зауваження до статутів релігійних організацій, які раніше були озвучені представниками Міністерства культури України, були усунені у строк до 15.07.2015, у зв'язку з чим вже більше року має місце бездіяльність відповідача щодо не реєстрації статутів релігійних організацій Української Православної Церкви та відсутність будь-якого офіційного рішення Міністерства з цього питання.

Міністерство культури України листами від 02.06.2016 № 476/18-16 та № 474/18-16 (фактична дата відправлення 23.06.2016, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем), а також листом від 08.08.2016 № 726/18-16 повідомило позивача про певні зауваження поданих на реєстрацію пакетів документів статутів релігійних організацій Української Православної Церкви та повернуло їх позивачу на доопрацювання.

Не погоджуючись з такими діями та бездіяльністю Міністерства культури України позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, прийшов до висновку про необґрунтованість дій відповідача та допущену бездіяльність щодо не проведення реєстрації статутів релігійних організацій Української Православної Церкви та повернення їх на доопрацювання. Водночас судом першої інстанції було надано оцінку підставам для повернення пакету документів на доопрацювання та надано оцінку діям відповідача, що лягли в основу повернення пакету документів (реєстрації статутів) та не здійсненні реєстрації статутів релігійних організацій Української Православної Церкви.

Однак колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданнями Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку (ч.ч. 3, 10 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Виходячи з системного правового аналізу наведених приписів Закону, враховуючи основоположні завдання Закону, а саме: забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій та, зустрічно, обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством, а також зважаючи, що усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України, колегія суддів звертає увагу, що рішення відповідного державного органу, що стосується тих чи інших питань, прийняте повноважним органом у правовідносинах, пов'язаних з діяльністю релігійних організацій, має бути, по-перше, мотивованим, по-друге, винесене відповідним державним органом в світлі визначених взаємних обов'язків держави щодо релігійних організацій та обов'язків релігійних організацій перед державою, по-третє, базуватися на вимогах Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Щодо позовних вимог в частині визнання незаконними дій відповідача щодо повернення на доопрацювання пакетів документів, поданих для проведення реєстрації статутів релігійних організацій Української Православної Церкви, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Частиною першою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

У відповідності до частини другої статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Згідно з частиною шостою тієї ж статті, зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (за текстом - Положення), визначено, що Міністерство культури України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин.

Відповідно до пункту 92 Положення, одним з основних завдань Міністерства культури України, є, зокрема, здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також змін до них.

Отже, обов'язок з проведення реєстрації статутів таких релігійних організацій, як управління єпархій та монастирі, покладений саме на Міністерство.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін.

Відповідно до пункту 1.1. Стандарту надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до нього, що затверджений наказом Міністерства культури України № 366 від 18.04.2012 (надалі - Стандарт), він розроблений з метою підвищення якості виконання та доступу до результатів виконання державної функції з питань реєстрації статутів (положень) релігійних організацій (релігійних центрів (управлінь), монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), духовних навчальних закладів) та змін до них (адміністративна послуга), визначення опису процедури надання цієї послуги, складу, послідовності дій одержувача та адміністративного органу, строків надання послуги, вимоги щодо необхідного рівня її доступності та якості. Відтак, реєстрація статутів релігійних організацій та змін до них є адміністративною послугою.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено, що державна політика у сфері надання адміністративних послуг базується, зокрема, на принципах верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності, оперативності та своєчасності, раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання адміністративних послуг, неупередженості та справедливості.

З системного аналізу Закону України «Про адміністративні послуги», Закону та Стандарту випливає, що у суб'єкта надання адміністративної послуги за результатом розгляду документів є виключно два варіанти можливої поведінки: або відмова у наданні адміністративної послуги, тобто прийняття рішення про відмову у реєстрації статуту релігійної організації чи змін до нього, яке має бути оформлено відповідним наказом відповідача про відмову у проведенні такої реєстрації з підстав, передбачених Законом, про що заявник повідомляється письмово протягом десяти днів з дати прийняття відповідного рішення разом з копією відповідного наказу про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації (змін до них) (стаття 15 Закону, розділ VІ Стандарту) або надання адміністративної послуги у вигляді прийняття рішення про реєстрацію статуту релігійної організації чи змін до нього, про що виноситься наказ Міністерства культури України, а заявнику направляється письмове повідомлення та копія відповідного наказу про прийняте рішення (стаття 14 Закону, розділ ІV Стандарту). При цьому надання адміністративної послугу здійснюється в обов'язковому порядку, за відсутності підстав для відмови у наданні послуги.

Таким чином, за відсутності передбачених законом підстав для відмови у реєстрації статуту релігійної організації, Міністерство культури України зобов'язано у встановлений законом строк прийняти рішення про його реєстрацію, про що виноситься відповідний наказ, який доводиться до відома заявника. Однак відповідачем не було прийнято рішення щодо реєстрації чи відмови у її здійсненні.

Разом з цим колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про те, що повернення статутів без реєстрації (на доопрацювання) є в даному випадку правовою формою відмови у їх реєстрації на підставі частини 1 статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначає, що Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

У відповідності до пункту 8 Положення про Міністерство культури України, Мінкультури у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про адміністративні послуги» передбачено, що виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, граничний строк надання адміністративної послуги, перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

При цьому частина друга цієї ж статті Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін.

Аналогічна норма закріплена й у пункті 6.5. Стандарту, яким передбачено, що у наказі про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації (змін до них) зазначаються підстави для відмови.

Таким чином, за наявності передбачених законом підстав для відмови у реєстрації статуту (положення) релігійної організації, відповідне рішення відповідача мало б бути оформлене наказом, як це прямо передбачено нормами Закону та Стандарту.

Водночас такої дії для суб'єкта надання адміністративної послуги, як повернення статутів без реєстрації на доопрацювання заявнику, чинним законодавством України не передбачено.

Разом з тим, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Так, у своєму рішенні від 14.06.2007 (справа «Свято-Михайлівська Парафія проти України») Європейський суд з прав людини наголосив (з відповідних витягів з Доповіді правозахисних організацій - Права людини в Україні - 2004), що: «На практиці документи перевіряються не на відповідність законодавству, а часто оцінюється сама релігія... Під час реєстрації державні органи повертають подані документи зі своїми зауваженнями та своїми пропозиціями до статуту, хоча такої процедури взагалі не передбачено законодавством. Зауваження органів влади часто стосуються аспектів сповідування релігії та обмежують права особи» (п. 90).

З огляду на вищевикладене та з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини, беручи до уваги, що повернення статутів без реєстрації на доопрацювання заявнику, чинним законодавством України не передбачено, колегія суддів приходить до висновку, що Міністерство, у даному випадку, повертаючи Митрополії статути релігійних організацій Української Православної Церкви на доопрацювання, в порушення вимог законодавства та всупереч принципу юридичної визначеності, діяло не у межах повноважень та у інший спосіб, аніж передбачений Конституцією та законами України, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є вмотивованими та обґрунтованими.

В частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не проведення реєстрації вказаних статутів релігійних організацій Української Православної Церкви, суд зазначає наступне.

Частинами третьою та четвертою статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Таким чином, для спеціально уповноваженого органу державної влади, який здійснює реєстрацію статутів релігійних організацій, законом встановлений граничний максимально допустимий строк розгляду поданих на реєстрацію статутів, який у будь-якому разі не може перевищувати трьох місяців від дня їх подання.

Як вбачається з матеріалів справи, статути релігійних організацій Української Православної Церкви були подані позивачем на реєстрацію відповідачу, відповідно, 25.12.2014, 27.03.2015 та 29.05.2015.

Отже, граничними строками розгляду відповідачем поданих позивачем для проведення реєстрації статутів релігійних організацій Української Православної Церкви були, відповідно, 26.03.2015, 28.06.2015 та 30.08.2015.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за відсутності рішення про відмову у реєстрації повернув позивачу без реєстрації подані статути відповідними листами, тобто майже через один рік від дня настання встановленого законом граничного максимального строку розгляду заяв та статутів позивача.

При цьому колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на проведення спільних зустрічей та консультацій з представниками позивача з приводу можливих недоліків та зауважень до поданих для проведення реєстрації статутів релігійних організацій, адже діюче законодавство не передбачає, що проведення таких заходів є підставою для продовження строку розгляду поданих заяв та статутів, зокрема, їх наявність чи відсутність жодним чином не звільняє відповідача від обов'язку розгляду поданих заяв та статутів у встановлений законом строк та від обов'язку прийняти відповідне рішення або про відмову у реєстрації або про реєстрацію (за відсутності підстав для відмови).

Аналогічне визначено у пункті 3.4. Стандарту, відповідно до якого, у разі подання до Мінкультури неповного переліку документів, визначеного пунктами 3.1 - 3.3 цього розділу, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», одержувачу адміністративної послуги пропонується в межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

З наведеного випливає, що будь-які зауваження щодо виявлених недоліків у поданих для проведення реєстрації документах можуть бути предметом консультацій та/або усунень виключно в межах встановленого Законом строку, який у будь-якому разі не може перевищувати трьох місяців.

Підставою для відмови у реєстрації статуту (змін до статуту) релігійної організації може бути виключно невідповідність такого статуту вимогам законодавства. При цьому, враховуючи вимоги Закону, вказане рішення може бути прийняте виключно в межах встановленого 3-місячного строку на розгляд документів.

Колегія суддів звертає увагу, що достатньо тривалий час подані Митрополією документи перебували на розгляді у Міністерства. Проте, відповідачем, у встановленому законом порядку, рішення про відмову в реєстрації статутів релігійних організацій прийняте так і не було.

В той же час, в подальшому, Міністерство здійснило дії з повернення документів Митрополії на доопрацювання, що не передбачено законодавством України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за відсутності передбачених законом підстав для відмови у реєстрації статуту релігійної організації, Міністерство культури України зобов'язано у встановлений законом строк прийняти рішення про його реєстрацію, про що виноситься відповідний наказ, який доводиться до відома заявника.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач не прийняв рішення про відмову позивачу у проведені реєстрації, що повинно бути оформлено відповідним наказом, колегія суддів приходить до висновку, що після 26.03.2015 стосовно поданих документів щодо реєстрації статуту релігійної організації «Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви»; після 28.06.2015 стосовно поданих документів щодо реєстрації статутів релігійних організацій: «Управління Сумської єпархії Української Православної Церкви», «Управління Конотопської єпархії Української Православної Церкви», «Чоловічий монастир преподобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви», «Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», «Свято-Покровський чоловічий монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви», «Красногорський чоловічий монастир на честь всіх святих Мукачівської єпархії Української Православної Церкви»; після 30.08.2015 стосовно поданих документів щодо реєстрації статутів релігійних організацій: «Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий монастир Балтської єпархії Української Православної Церкви», «Свято-Успенський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», «Колінківський Свято-Володимирівський чоловічий монастир Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви», з боку відповідача мала місце протиправна бездіяльність щодо не прийняття рішення щодо не прийняття рішення по суті за наслідками розгляду питання про реєстрацію статутів релігійних організацій Української Православної Церкви, у зв'язку з чим відповідна позовна вимога позивача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Водночас колегія суддів вважає передчасним та безпідставним надання судом першої інстанції оцінки змісту Листів 1 та 2 Міністерства культури України щодо підстав повернення статутів на доопрацювання, оскільки предметом спору є саме безпідставні та незаконні дії Міністерства культури України щодо повернення на доопрацювання пакету документів, поданого для проведення реєстрації статутів релігійної організації та бездіяльність відповідача щодо не проведення реєстрації статутів релігійної організації.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення.

Нормами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пропуск строку звернення з з даним позовом та вважає такі посилання необґрунтованими та безпідставними. В матеріалах справи наявна ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 про відмову в задоволенні клопотання Міністерства культури України про залишення позову без розгляду. Водночас з матеріалі справи вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листів Мінкультури № 474/18-16 та № 476/18-16, які відповідач, відповідно до поштового штемпеля, здав на поштове відділення 23.06.2016, а лист № 726/18-16 виготовлено останнім лише 08.08.2016, в той час як позивач звернувся до суду 20.12.2016, тобто в межах шестимісячного строку.

Крім того колегія суддів вважає без підставними твердження апелянта про відсутність у позивача права на подання апеляційної скарги, з огляду на те, що Київська митрополія УПЦ не є належним позивачем. Так колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що з реєстрацією статутів до Мінкультури зверталась саме Київська митрополія УПЦ, та саме їй відповідачем були повернуті подані документи на доопрацювання.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 (справа «Свято-Михайлівська Парафія проти України») зокрема зазначено (п.п. 90, 91):

«Суди часто не визнають порушенням права на свободу релігії та віросповідання перепони з боку органів влади у реєстрації релігійних організацій. … В Україні важливість отримання певного правового статусу збільшується, оскільки тільки таким чином релігійне утворення може утримувати культові будівлі, друкувати та поширювати літературу, запрошувати представників іноземних організацій, організовувати публічні акції та отримувати статус неприбутковості, так само як і займатися благодійністю. Усе це практично неможливо в Україні без реєстрації релігійного утворення, без статусу юридичної особи. … Позитивним є добровільність реєстрації релігійної організації та можливість існувати громадам без реєстрації. Проте статус таких незареєстрованих громад, їхні права законом не визначені. Виходячи з логіки позитивізму, який панує в Держкомрелігій та інших органах влади, такі організації взагалі не мають прав, оскільки законом вони не передбачені. Мова йде, наприклад, про право відправлення релігійних культів у громадських місцях, запрошення іноземних священиків, право на альтернативну службу осіб, що належать до таких громад, та багато інших. … Процедура реєстрації релігійних організацій в Україні отримання статусу юридичної особи необхідне для здійснення практично будь-якої «культової діяльності»: винайму для релігійної діяльності приміщення, здійснення публічних богослужінь чи запрошення представників іноземних священнослужителів, друку та поширення літератури тощо. Незареєстровані громади зустрічаються з проблемами в організації релігійних заходів, запрошенні священнослужителів з-за кордону, заміні військової служби на альтернативну тощо. Очевидно, такі обмеження порушують релігійну свободу, оскільки право організовувати богослужіння, навчатися й учити релігії, поширювати власні переконання та інше випливає безпосередньо з права на релігійну свободу людини й не повинно залежати від правового статусу організації».

Також, Європейський суд у наведеному рішенні зазначив наступне (п.п. 121, 122):

«Суд неодноразово зазначав, що відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції … Щодо твердження Уряду про те, що вимога реєстрації релігійної групи не була передбачена законодавством, а, відповідно, й не мало місце втручання у зв'язку з відмовою зареєструвати зміни до статуту громади заявника, оскільки громада заявник могла існувати і без реєстрації, Суд зазначає, що стаття 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» дійсно дозволяла релігійній групі діяти без реєстрації і, як наслідок, без статусу юридичної особи. Проте внутрішнє законодавство обмежує правоздатність незареєстрованих релігійних груп, яким не дозволено вчиняти низку дій, які безпосередньо пов'язані з їх релігійною діяльністю …».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Частинами 1, 3 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства культури України - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства культури України щодо повернення на доопрацювання листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16 пакетів документів, поданих 25.12.2014, 27.03.2015 і 29.05.2015 на реєстрацію Київською Митрополією Української Православної Церкви для проведення реєстрації статутів релігійних організацій

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства культури України щодо не прийняття рішення по суті за наслідками розгляду питання про реєстрацію на підставі пакетів документів, що були подані 25.12.2014, 27.03.2015 і 29.05.2015 на реєстрацію Київською Митрополією Української Православної Церкви та повернуті на доопрацювання Міністерством культури України листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 № 474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16

Зобов'язати Міністерство культури України розглянути по суті питання щодо реєстрації статутів релігійних організацій на підставі пакетів документів, що були подані 25.12.2014, 27.03.2015 і 29.05.2015 на реєстрацію Київською Митрополією Української Православної Церкви та повернуті на доопрацювання Міністерством культури України листом від 02.06.2016 № 476/18-16, листом від 02.06.2016 №474/18-16, листом від 08.08.2016 № 726/18-16, а саме:

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Сумської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №Є 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2291/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Управління Конотопської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №Є 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2292/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Чоловічий монастир преподобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2288/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Іоанно-Предтечівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 23.12.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2290/0/5-15);

- статуту в новій редакції релігійної організації «Свято-Покровський чоловічий монастир Харківської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2289/0/5-15);

- статуту релігійної організації «Красногорський чоловічий монастир на честь всіх святих Мукачівської єпархії Української Православної Церкви», що затверджений Митрополитом Київським і всієї України 19.06.2014 (відповідно до Реєстру №М 25-03/15 документів, що додаються до заяви про реєстрацію Статуту релігійної організації; дата і номер реєстрації заяви з пакетом документів: 27.03.2015 № 2286/0/5-15);

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Київської Митрополії Української Православної Церкви (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корп. 49, ідентифікаційний код 21510633) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 19, ідентифікаційний код 37535703) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 134,00 грн. (чотири тисячі сто тридцять чотири гривні).

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 05 грудня 2018 року.

Попередній документ

78321197

Наступний документ

78321199

Інформація про рішення:

№ рішення:	78321198
№ справи:	826/19978/16
Дата рішення:	04.12.2018
Дата публікації:	06.12.2018
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Шостий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту