П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/2602/18
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.,
за участі секретаря - Скоріної Т.С.
представника апелянта - Тащі Л.Ю.;
представників відповідача - Виговського В.І., Козяйкіної М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» має право на виплату індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби. Посилання відповідача на те, що індексація не виплачується у зв'язку з відсутністю механізму її нарахування та виплати, він розцінює, як обмеження його, гарантованого Конституцією України, права на забезпечення достатнього життєвого рівня.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи військової частини НОМЕР_1 про відсутність у Міністерства оборони України у період січня 2016 року - лютого 2018 року наявного фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
До того ж суд першої інстанції дійшов висновку, що роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 про зупинення виплати індексації грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю відповідного механізму, свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень діяв на підставі та в межах законодавства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Так, апелянт посилається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Апелянт акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, оскільки воно суперечить нормативно-правовим актам, що встановлюють проведення індексації, у тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про її необґрунтованість та просить залишити рішення суду без змін.
Представник апелянта у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції належить скасувати, а апеляційну скаргу слід задовольнити, з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій і які є неоспореними, свідчать про наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника відділення зв'язку - начальника зв'язку військової частини НОМЕР_1 у м. Одесі.
Під час проходження військової служби, за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
27 квітня 2018 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо проведення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період (а.с.18).
Позивача повідомили, що індексація не виплачується у зв'язку з відсутністю механізму нарахування та виплати за вказаний період.
Указане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Аналіз фактичних обставин справи та законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною першою ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» унормовано, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У відповідності до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За правилами п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Однак, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Згідно карток особового рахунку військовослужбовця за 2016 та 2017 роки, відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період із січня 2016 року по грудень 2017 року.
Суд першої інстанції обґрунтовуючи підстави для відмовлення позову, вважав, що відсутність у Міністерства оборони України фінансового ресурсу є підставою для позбавлення військовослужбовців можливості отримувати індексацію грошового забезпечення.
Колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, з огляду на наступне.
Так, військова частина НОМЕР_1 не надала належних доказів відсутності фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення, а також не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2016-2017 років надсилались до вищестоящого органу заяви на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що військова частина НОМЕР_1 , не здійснюючи нарахування та виплату індексації грошового забезпечення протягом січня 2016 року - грудня 2017 року, порушила вимоги Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
Слушно зауважити, що ст. 18 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України, з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян, встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми. Перша норма, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна,в третя визнає, що держава має право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.
Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату відповідних надбавок, вносячи про це відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період із січня 2016 року по грудень 2017 року, діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність посилання суду першої інстанції на роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 про зупинення нарахування індексації грошового забезпечення до окремого роз'яснення, адже це суперечить частині 1 статті 7 КАС України, яка передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду, відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підлягає скасуванню, оскільки незастосування закону, який підлягав застосуванню є неправильним застосуванням норм матеріального права.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України до справ незначної складності відносяться інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність права у учасників справи на касаційне оскарження рішення.
Також суд апеляційної інстанції вважає необхідним розподілити судові витрати, понесені позивачем.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у даній справі за подачу позову та апеляційної скарги сплатив судовий збір на загальну суму 1760,80 грн., згідно квитанцій від 31.05.2018 року №40 та від 24.07.2018 року №0.0.1092685786.1 (а.с.3, 47).
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити, понесені ним судові витрати в сумі 1760,80 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 1760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 80 коп. на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), у рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Л.П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 04.12.2018 року.