Ухвала
03 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 757/30465/18-к
провадження № 51-10084ск18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року в межах кримінального провадження № 420140000000003687 щодо ОСОБА_5 .
Встановлені обставини
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій оскаржуваних судових рішень, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва
від 22 червня 2018 року прокурору відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України
ОСОБА_4 на підставі ч. 2 ст. 297-3 КПК повернуто клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 42014000000000368 стосовно ОСОБА_5 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року на
підставі ч. 4 ст. 399 КПК прокурору ОСОБА_4 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на згадану ухвалу слідчого судді з мотивів того, що відповідно до ч. 3 ст. 392 цього Кодексу її подано на судове рішення, оскарження якого не передбачено КПК.
Суть питання
У касаційній скарзі прокурор зазначає про незаконність ухвал місцевого та апеляційного судів, а тому просить переглянути її у касаційному порядку.
Мотиви Верховного Суду
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, й не суперечать вимогі імперативності.
У загальних засадах йдеться про "забезпечення права на оскарження", що є більш широким поняттям, ніж поняття "право", яке використовується під час здійснення кримінального провадження судом апеляційної інстанції, оскільки воно передбачає, крім самого "права", ще й гарантований державою механізм його реалізації.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у ст. 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (п. 25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії" від 17 січня
1970 року та п. 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня
2001 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з положеннями ст. 24 і ч. 3 ст. 392 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, аналогічним чином гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня, зокрема, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначені норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування визначено положеннями ст. 309 КПК. Ухвала слідчого судді про повернення клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування в зазначеному переліку відсутня, тобто її оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Апеляційний суд у відповідності з вимогами зазначених норм Закону обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку.
Крім того, згідно положень ст. 424 КПК рішення слідчого судді не можуть бути предметом перевірки судом касаційної інстанції, а тому суд касаційної інстанції
не наділений правом реалізувати свої повноваження, передбачені ст. 436 цього Кодексу щодо таких судових рішень.
Отже, з касаційної скарги прокурора, наданих до неї копій судових рішень та інших документів вбачається, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі наведеного Верховний Суд вважає за необхідне згідно з п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою прокурора.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду
від 30 жовтня 2018 року в межах кримінального провадження
№ 420140000000003687 щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3