ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2018 року № 826/13404/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення
представники сторін:позивача - ОСОБА_2; відповідача - Негер І.М.,
20.10.2017 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.05.2017 № 45495-1305 про визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку фізичних осіб в розмірі 15 523 грн. 29 коп., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, які здійснили державну реєстрацію свого права власності; позивач не є власником земельної ділянки, а відтак не має обов'язку сплачувати земельний податок; належне позивачу приміщення використовується ним для здійснення господарської діяльності; позивач є платником єдиного податку, а тому звільняється від сплати земельного податку при переданні в оренду належної йому на праві власності комерційної нерухомості; спірне податкове повідомлення-рішення підписано не уповноваженою на те особою.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.
25.10.2017 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13404/17 та призначено справу до розгляду на 14.11.2017.
14.11.2017 в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи. Суд ухвалив відкласти розгляд справи на 04.12.2017.
04.12.2017 в судовому засіданні представником відповідача були надані заперечення на адміністративний позов, які мотивовані тим, що з моменту набуття права власності на будинок, будівлю або споруду у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним - і обов'язок сплачувати земельний податок; позивач є платником земельного податку за земельну ділянку площею 87,13 кв.м., яка розташована під нежитловим приміщенням площею 315,40 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Спортивна площа, 3; фізична особа, яка здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, як фізична особа-підприємець, звільняється від сплати та подання податкової звітності із земельного податку лише за наявності у неї правовстановлюючих документів на земельну ділянку; з набуттям ознак суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку; надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташовано.
Представником позивача надані: копія виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; копія витягу з реєстру платників єдиного податку; копія договору оренди приміщення № 17 від 22.05.2017; копія акту приймання-передачі об'єкту оренди від 22.05.2017; копія актів надання послуг; копія банківської виписки; копія свідоцтва про право власності від 01.08.2005 № 1115-В.
Судом було розпочато розгляд справи, заслухано представників сторін, досліджено докази та ухвалено перейти до стадії письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України).
13.12.2017 позивачем надані до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини) сплачується з дати реєстрації права власності на земельну ділянку; належне позивачу приміщення використовується останнім в господарській діяльності, про що свідчить договір оренди приміщення № 17 від 22.05.2017; підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру, а базою оподаткування - нормативно-грошова оцінка земельних ділянок; відповідачем не надані до суду ані дані Державного земельного кадастру, ані матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; за таких обставин відповідачем не обґрунтовано розрахунок суми земельного податку, що є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою від 20.12.2017 суд призначив справу до судового розгляду на 18.01.2018.
16.01.2018 до суду надійшли письмові пояснення від відповідача, в яких зазначено, що на підставі наказу № 4397 від 02.06.2017 ОСОБА_4 мала повноваження виносити податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань.
В судовому засіданні 18.01.2018 представники сторін звернулися до суду із клопотанням про розгляд справи в письмовому провадженні.
Заслухавши в судовому засіданні представників сторін та зважаючи на заявлене клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.12.2006 ОСОБА_1 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 2 067 000 0000 012725.
01.01.2012 позивач перейшла на спрощену систему оподаткування та стала платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується витягом із реєстру платників єдиного податку (вих. № 1806/26-55-13-02 від 05.09.2016).
Позивачу на праві приватної власності належать нежилі приміщення з № 1 по № 16 адміністративно-господарської споруди, що розташована за адресою: м. Київ, Спортивна площа, 3, літера «В», загальною площею 315,40 кв.м. Вказаний факт підтверджується свідоцтвом про право власності від 01.08.2005, виданим на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва № 3-В від 01.08.2005, та реєстраційним посвідченням №121-П-243, виданим 15.09.2005 Київським міським бюро технічної інвентаризації реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
22.05.2017 між позивачем (орендодавець) та Київською обласною організацією політичної партії «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (орендар) укладено договір оренди приміщення № 17, відповідно до п. 1.1., 1.2. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення та сплачувати орендодавцеві орендну плату; адреса приміщення, що орендується: м. Київ, Спортивна площа, 3, нежитлові приміщення з №1 по №16 (групи приміщень № 1).
На підставі акту приймання передачі від 22.05.2017 об'єкт оренди був переданий орендарю.
05.05.2017 відповідачем на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54, п. 286.5 ст. 286 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 45495-1305, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб у сумі 15 523 грн. 29 коп.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення відповідача № 45495-1305 від 05.05.2017 позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пп. 14.1.72 та 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Пунктом 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
В силу п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно із п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
У той же час, п. 269.2. ст. 269 ПК України встановлено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 4 п. 297.1. ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Згідно із ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.
При цьому, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З системного аналізу викладених норм слідує, що у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, а отже така фізична особа-підприємець (власник нежилого приміщення), будучи платником єдиного податку, звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18.03.2013 у справі № К/9991/62396/12, від 05.08.2013 у справі № К/800/2284/13, від 22.04.2014 у справі № К/800/63438/13, від 12.06.2014 у справі № К/800/61784/13, а також в узагальнюючій податковій консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 23.11.2012 № 1051.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код ВЕД 68.20).
Як зазначалось вище, приміщення з № 1 по № 16 адміністративно-господарської споруди, що розташована за адресою: м. Київ, Спортивна площа, 3, літера «В», використовуються позивачем як фізичною особою-підприємцем, а саме: здаються в оренду на підставі договору оренди № 17 від 22.05.2017.
Крім того, адреса вказаного приміщення зазначена як місце провадження господарської діяльності позивача.
Враховуючи, що позивач є платником єдиного податку і використовує належні йому приміщення для провадження підприємницької діяльності, нарахування йому податкового зобов'язання з податку на землю, а саме: на земельну ділянку, що розташована під цим приміщенням, є протиправним та суперечить приписам п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України.
Зазначена позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного суду України від 13.03.2018 по справі № 815/2146/17, де, зокрема, зазначено: фізичні особи-підприємці, що перебувають на спрощеній системі оподаткування не є платниками земельного податку лише за земельні ділянки, які використовуються ними для провадження підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 КАС України).
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 05.05.2017 № 45495-1305.
3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у м Києві (ідентифікаційний код - 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, адреса: 01015 АДРЕСА_1), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 640 грн. (шістсот сорок гривень).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко