ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.11.2018Справа № 910/9877/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ" (18001, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ НАДПІЛЬНА, будинок 226/1; код ЄДРПОУ 40625535)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙТАУН" (03035, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЯ СУРІКОВА, будинок 3, корпус 8-Б /ЛІТ.Г/; код ЄДРПОУ 38779085)
про стягнення 24 548,35 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙТАУН" про стягнення 24 548,35 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №5-2016 від 01.08.2016 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 18 772,50 грн.
З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 18 772,50 грн. - заборгованості, 1 030,89 грн. - 3% річних, 4 744,96 грн. - інфляційних втрат, 1 762,00 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання позивача про усунення недоліків, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 17.08.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
27.09.2018 року через канцелярію суду представник відповідача подав письмові пояснення на позовну заяву, згідно яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що згідно актів приймання-передачі позивачем здійснено поставку товару на суму 992 336,67 грн., за який відповідачем здійснено оплату в повному обсязі.
При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.08.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ» (далі по тексту - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙТАУН (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №5-2016 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти (надалі - Товар), а ПОКУПЕЦЬ приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії Товару дані визначаються у Додаткових угодах, що складаються постачальником та підтверджуються шляхом підписання Покупцем на умовах даного Договору. До Додаткової угоди в розумінні цього Договору також прирівнюються видаткова накладна на Товар та/або Акт прийому-передачі Товару, підписані Сторонами.
Відповідно до п.4.1. Договору поставка Товару в межах даного Договору може здійснюватись в порядку і в терміни, передбачені в Додатковій угоді до даного Договору, на наступних умовах поставки:
а) EXW - назва підприємства, адреса, вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору;
і/або
б) FCA - станція або пункт відправлення/естакади наливу на території, вказаній у відповідній Додатковій угоді до даного Договору;
і/або
в) СРТ - станція або пункт призначення, вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору.
Сюрони можуть погодити й інші умови поставки Партії Товару у відповідній Додатковій угоді до даного Договору.
У тлумаченні умов поставок Товару за даним Договором мають силу міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам даного Договору і Додаткової угоди до нього (п.4.1.1. Договору).
У відповідності до п.5.1. Договору покупець проводить приймання Товару по кількості і якості відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України. Державного Комітету України з питань Технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008. № 281/171/578/155, Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України і Державного комітету України з питань технічного регулювання га споживчої політики від 4 червня 2007 року N 271/121, Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України від 03.06.2002 р. №332 в відповідності до діючого законодавства України, а також у відповідності з умовами даного Договору.
Згідно з п.5.2. Договору покупець зобов'язаний прийняти поставлений постачальником товар здійснивши зі своєї сторони всі дії, необхідні для забезпечення передачі й отримання товару. Покупець не може відмовитись від приймання Товару.
Пунктом 5.5. Договору передбачено, що при умовах поставки Товару на умовах FCA-естакада наливу нафтопродуктів/пункт відправлення зазначених у відповідній Додатковій угоді до даного Договору, завантаження Товару (товарної партії) та видачу відповідних документів на вантаж постачальник здійснює на підставі пред'явлених покупцем документів на підтвердження повноважень представника покупця щодо отримання Товару, при цьому загальна кількість поставленого Товару визначається у розмірі, що зазначені в товарно-транспортних накладних.
Відповідно до п.5.8. Договору у даному Договорі, залежно від умов поставки Товару, дата поставки, виникнення права власності на товар та перехід ризиків по його втраті, нестачі, пошкодженні (псуванні) від постачальника до покупця визначаються наступним чином:
а) при поставці Товару на умовах EXW (незалежно від місця передачі Товару) з моменту підписання між Сторонами Акту прийому-передачі Товару згідно оплачених обсягів;
б) при поставці Товару на умовах FCA - естакади наливу нафтопродуктів/пункти відправлення, зазначені у відповідній Додатковій угоді до даного Договору / СРТ - станція або пункт призначення. вказані у відповідній Додатковій угоді до даного Договору - дата штемпеля станції або пункту відправлення на залізничній або товарно-транспортній накладній про прийняття Товару залізницею або автотранспортом до перевезення відповідно;
У відповідності до пунктів 6.4. та 6.5. Договору оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку. Датою оплати Товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
На виконання умов в період часу з 04.08.2016р. по 11.10.2016р. (включно) позивачем поставлено та передано у власність відповідача товар на загальну суму 1 078 714,67 грн., що підтверджується:
- підписаними між сторонами актами прийому передачі, а саме: №CЛ-00001904 від 04.08.2016 на суму 64 762,50 грн., № CЛ-00001979 від 06.08.2016 на суму 45 589,50 грн., № СЛ-00002183 від 13.08.2016 на суму 59 400,00 грн., № СЛ-00002196 від 13.08.2016 на суму 57 400,00 грн., №CЛ-00002295 від 20.08.2016 на суму 61 950,00 грн., №СЛ-00002435 від 24.08.2016 на суму 26 550,00 грн., №СЛ- 00002593 від 29.08.2016 на суму 54 300,00 грн., № СЛ-00002769 від 01.09.2016 на суму 46 305,00 грн., №СЛ-00002873 від 06.09.2016 на суму 30 610,20 грн., №СЛ-00002990 від 08.09.2016 на суму 62 137,62 грн., №СЛ-00003114 від 13.09.2016 на суму 18 337,50 грн., №СЛ-00003113 від 13.09.2016 на суму 73 450,00 грн., №СЛ-00003189 від 17.09.2016 на суму 76 050,00 грн., №СЛ- 00003196 від 18.09.2016 на суму 58 511,70 грн., №СЛ-00003478 від 23.09.2016 на суму 78 772,50 грн., №СЛ-00003629 від 28.09.2016 на суму 75 255,10 грн., №СЛ-00003632 від 29.09.2016 на суму 14080,05 грн., №СЛ-00003750 від 04.10.2016 на суму 70 875,00 грн., №СЛ-00003917 від 10.10.2016 на суму 18 000,00 грн.
- товарно-транспортними накладними, а саме: №699108 від 04.08.2016., №699116 від 06.08.2016p., №699097 від 13.08.2016p., №7563/961 від 20.08.2016p., №699159 від 24.08.2016p., №615269 від 29.08.2016p., №089602 від 01.09.2016p., №7563/1060 від 06.09.2016p., №089626 від 08.09.2016p., №7563/1073 від 08.09.2016p., №574509 від 13.09.2016p., №574518 від 17.09.2016p., №7563/1123 від 18.09.2016p., №574422 від 23.09.2016p., №574445 від 28.09.2016 p., №574449 від 29.09.2016p., №214011 від 04.10.2016p., №214063 від 11.10.2016р.
Для оплати вартості отриманого товару позивачем відповідачу були виставлені рахунки на оплату, а саме: №01 від 04.08.2016p., №02 від 06.08.2016p., №03 від 13.08.2016p., №04 від 13.08.2016p., №05 від 20.08.2016p., №06 від 24.08.2016p., №07 від 29.08.2016р., №08 від 01.09.2016p., №09 від 06.09.2016p., №10 від 08.09.2016p., №11 від 13.09.2016p., №12 від 13.09.2016p., №13 від 18.09.2016p., №14 від 17.09.2016p., №15 від 23.09.2016p., №16 від 28.09.2016p., №17 від 29.09.2016p., №18 від 04.10.2016p., №19 від 11.10.2016p., №20 від 10.10.2016p., №21 від 08.09.2016р.
Відповідачем частково оплачено вартість отриманого товару в сумі 1 059 942,17 грн., а вартість товару в сумі 18 772,50 грн. залишена неоплаченою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 18 772,50 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав відповідачу товар на суму 1 078 714,67 грн., а відповідач в порушення умов Договору сплатив позивачу частину вартості отриманого товару, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість з оплати повної вартості отриманого товару в розмірі 18 772,50 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 18 772,50 грн. (заборгованості) , нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 030,89 грн. (3% річних) та 4 744,96 грн. (інфляційних втрат).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 030,89 грн. (3% річних) та 4 744,96 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙТАУН" (03035, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЯ СУРІКОВА, будинок 3, корпус 8-Б /ЛІТ.Г/; код ЄДРПОУ 38779085) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ" (18001, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ НАДПІЛЬНА, будинок 226/1; код ЄДРПОУ 40625535) 18 772 (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 50 коп. - заборгованості, 1 030 (одну тисячу тридцять) грн. 89 коп. - 3% річних, 4 744 (чотири тисячі сімсот сорок чотири) грн. 96 коп. - інфляційних втрат, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя М.М. Якименко