Справа № 318/1773/18 Номер провадження №2/318/729/2018
"20" листопада 2018 р. м. Кам'янка-Дніпровська
Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області в складі: судді Васильченка В.В.; при секретарі Крук О.В., за участю: позивача ОСОБА_1, представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку № АДРЕСА_1. В будинку крім неї зареєстровані відповідачі, які за даною адресою фактично не проживають та не з'являються. Відповідачі, перебуваючи зареєстрованими в її житловому будинку та не проживаючи в ньому, обмежують її право розпоряджатись своїм майном. У неї виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг. Тому позивач просить суд усунути перешкоди прав власності, визнавши відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, розташованого за адресою: Запорізька область, Кам'янсько-Дніпровський район, АДРЕСА_1, зняти їх з реєстрації.
Ухвалою суду від 04.09.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 25.09.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області та розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено по справі підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 01.11.2018 року справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просила задовольнити.
Відповідачі до суду не з'явились, причини неявки суду не повідомили, на адресу суду повернулись поштові відправлення з відміткою «за зазначеною адресою не проживають».
Представник третьої особи просила відмовити в задоволенні позову з метою захисту інтересів дитини.
На підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних в справі доказів.
Вивчивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши їх належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5,12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи з його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відповідно до положень ст. 47 Конституції України кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону чи за рішенням суду.
Як зазначено у ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.
Згідно із ст.ст. 71, 72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Як вбачається з копії технічного паспорта на житловий будинок, виготовлений 07.12.1989 р. Запорізьким МБТІ, інвентарний номер 139, власником житлового будинку № АДРЕСА_1 був ОСОБА_8, а тепер ОСОБА_1, але документів, які б підтверджували факт переходу права власності з попереднього власника на ОСОБА_1 суду надано не було.
В зазначеному будинку залишаються зареєстрованими відповідачі, що підтверджується довідкою № 3122, виданої 06.08.2018 року виконавчим комітетом Кам'янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області (а.с. 6).
Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області надано висновок від 29.10.2018 року № 01-01-23/0649, згідно якого з метою захисту житлових та майнових прав дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме збереження права користування житлом за адресою АДРЕСА_1, орган опіки та піклування не підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 втратившими право користування житловим будинком та зняття з реєстраційного обліку (а.с. 42-43).
Звертаючись до суду та порушуючи питання про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав передбачених ст.71 ЖК України, позивач посилалась на довідку про реєстрацію та акт сусідів про не проживання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за місцем реєстрації певного періоду часу.
Разом з тим, на думку суду, зазначені довідка та акт не є належними доказами у справі, оскільки не містить інформації щодо причин не проживання відповідачів в спірному приміщенні. Сам факт не проживання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у зазначеному будинку та не сплата комунальних послуг, не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки відповідно до правил ст. 71 ЖК України, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання понад шість місяців в житловому приміщенні без поважних причин.
ОСОБА_1 не було надано будь-яких інших доказів щодо не проживання відповідачів у спірному будинку без поважних причин. Відповідачі ані заперечень, ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких пояснень щодо причин їх не проживання в будинку суду також не надали.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що неповажності причин не проживання відповідачів в спірному будинку позивачем не доведено, тому вважати їх такими, що втратили зв'язок зі спірним будинком, не можна.
Щодо позовної вимоги про визнання ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком за адресою: АДРЕСА_1, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно матеріалів справи, Кам'янсько-Дніпровська районна державна адміністрація Запорізької області, як особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, керуючись ст.43, 181 ЦПК України заперечувала проти задоволення позовних вимог.
В контексті обставин даної справи суд дійшов висновку, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 набули право користування спірним будинком, як неповнолітні діти, які є членами сім'ї наймача.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
За положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, забезпечення виконання якої є складовою обов'язків держави України, як суб'єкта міжнародного права, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
Згідно з ч.ч.1-4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Враховуючи вище зазначене суд зауважує, що наявність здійсненої у передбаченому законом порядку реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7 у спірному будинку свідчить про відсутність заперечень позивача ОСОБА_1 щодо набуття ними права користування та проживання на правах членів сім'ї наймача.
Таким чином, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за згодою ОСОБА_1 набули права користування будинком.
Сам по собі факт не проживання неповнолітніх у цьому будинку не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житлом. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 (2004 року народження) та ОСОБА_7 (2015 року народження) до теперішнього часу повноліття не досягли, а відтак не набули повної цивільної дієздатності, що свідчить про поважність причин їх не проживання у спірній квартирі, оскільки в силу свого віку вони не можуть самостійно виконувати свої обов'язки членів сім'ї наймача і нести відповідальність за їх недотримання.
Належних та до пустимих доказів на підтвердження того, неповнолітні набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивач не надала, хоча це відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
В цьому контексті необхідно взяти до уваги, що визнання рішенням суду дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням стає підставою для зняття їх реєстрації місця проживання. Відсутність реєстрації місця проживання дітей, які не досягли повноліття і не мають права вільного вибору місця проживання, суперечить їх інтересам та суттєво обмежує реалізацію прав, які гарантовані їм Конституцією та Законами України.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 76 ЦПК України д оказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що н алежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд також зауважує, що захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Отже, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.
На підставі ст. 41 Конституції України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ст.ст. 15, 29, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, Законом України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 4, 5, 76-81, 258, 264, 265, 268, 273-280, 352 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Кам'янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Суддя:В. В. Васильченко