Справа № 161/8507/18
Провадження № 2/161/2613/18
19 листопада 2018 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.
позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1
представника відповідача Служби у справах дітей Луцької міської ради - Шульгана Ф.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Служби у справах дітей Луцької міської ради про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, -
01 червня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, Служби у справах дітей Луцької міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 07 жовтня 2006 року по 29 січня 2014 року перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилось двоє дітей: донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації Волинської області за заявою ОСОБА_3 встановлено порядок участі останнього у вихованні та спілкуванні з дітьми, а саме шляхом побачень з ними з 13 год. п'ятниці по 18 год. неділі, однак понад 2 роки він не бере жодної участі у вихованні дітей.
Також вказує, що судовим наказом суду від 23 січня 2014 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утриманні дітей в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину. Однак, відповідач не виконує рішення суду, у зв'язку із чим станом на 19 березня 2018 року у нього утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 24 727,87 грн.
Крім того, позивач стверджує, що відповідач не надає своєю згоди на виїзд дітей за кордон на відпочинок, оскільки сам постійно перебуває на заробітках у Республіці Польща.
Вказує, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, по вихованню та утриманню дітей, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не цікавиться їх життям.
Посилаючись на вищевикладене та положення ст.ст.2, 6, 15, 19, 121, 141, 150, 154-155, 157, 164-165 СК України позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно обох його дітей, а саме ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути судові витрати по справі.
13 вересня 2018 року від позивача надійшла заява, в якій вона уточнила та збільшила позовні вимоги. Зокрема, позивач додатково заявила позовну вимогу про збільшення розміру присуджених аліментів, яку обґрунтовує тим, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі, а також має у власності частку у нерухомому майні.
З врахуванням вищевикладеного, а також з додатковим посиланням на приписи ст.ст. 180, 192 СК України, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти в збільшеному розмірі, а саме у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісяця.
Позивач у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Відповідач у письмовій заяві від 26 вересня 2018 року, а також його представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили з тих підстав, що відповідач належно виконує свої батьківські обов'язки, а саме забезпечує дітей матеріально, оскільки повністю погасив заборгованість зі сплати аліментів. Крім того, представник відповідача вказувала, що позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Представник відповідача Шульган Ф.П. в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення позову.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилися двоє спільних дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7,8).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 29 січня 2014 року ухвалено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвати, малолітніх дітей залишити проживати разом з позивачем (а.с.9 зворот).
Сторонами не заперечується, що наразі їх малолітні діти проживають саме з позивачем.
Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації Волинської області від 25 лютого 2014 року №62 встановлено відповідачу порядок побачень з малолітніми дітьми щотижня з 13:00 год. п'ятниці по 18:00 год. неділі (а.с.10).
Крім того, судовим наказом Маневицького районного суду Волинської області від 23 січня 2014 року №164/56/14-ц постановлено стягувати з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісяця (а.с.11).
Станом на 19 березня 2018 року за відповідачем рахувалася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 24 727,87 грн. (а.с.12-13). Окрім того, щодо відповідача державним виконавцем були встановлено тимчасові обмеження у праві користування зброєю, полювання, керування транспортними засобами та у праві виїзду за межі України (а.с.14-17). Однак сторонами, зокрема і позивачем, не заперечується, що у травні 2018 року відповідач повністю погасив заборгованість за аліментами.
З відомостей, які надані КЗ «Луцька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №11 - колегіуму Луцької міської ради» слідує, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 \ ученицями 1 та 4 класу відповідно. Активну участь у їх житті займає матір. Батько раніше рідко відвідував школу, однак не знайомився з вчителями та не цікавився життям дітей. Натомість життям дітей цікавиться їх тітка (сестра відповідача) та бабуся (мати відповідача) (а.с.18-19).
Згідно висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 11 травня 2018 року №106, вказана служба вважає за доцільним позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дітей.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам стосовно позбавлення батьківських прав, суд зазначає наступне.
Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
При цьому у частині четвертій статті 164 СК України визначено, що під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Пленум Верховного Суду України в Постанові №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та про поновлення батьківських прав», наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Проаналізувавши наданий суду висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд зазначає, що у ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини. Окрім того, у висновку навіть не зазначено, чи відбиралися пояснення відповідача стосовно його участі/неучасті у вихованні дітей, і чи були спроби відібрати такі пояснення.
З наведених вище підстав, суд не бере до уваги висновок органу опіки і піклування, оскільки він не є достатньо обґрунтованим.
Відповідно до ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Як вказано в ч.1ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").
На думку суду, позбавлення відповідача батьківських прав не спрямоване на забезпечення реальних інтересів дитини, з огляду, зокрема і на матеріальний аспект, оскільки відповідач повністю погасив заборгованість по аліментам, тобто наразі дбає про матеріальний добробут дітей. Окрім того, суд звертає увагу на вік дітей (7 та 10 років), у якому, на думку суду, розлучення з батьком та позбавлення його батьківських прав може негативно впливати на емоційний та психологічний стан дітей, оскільки діти вже здатні усвідомлювати таке розлучення та запам'ятати його.
З цього приводу суд також зауважує, що позивач по справі не надала суду результати спілкування з дітьми психолога, зокрема шкільного, в якому було б зазначено про ставлення дітей до батька, чи прив'язані вони до нього, чи пам'ятають його, а також висновок, чи розлучення з батьком негативно вплине на дітей.
Основним посиланням позивача щодо позбавлення батьківських прав відповідача являється те, що відповідач не спілкується з доньками , оскільки перебуває за кордоном та не надає достатньої матеріальної допомоги.
Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Однак, на думку суду, у розглядуваній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне невиконання відповідачем своїх обов'язків, зокрема стосовно участі у вихованні дитини, оскільки, як стверджується самим позивачем, відповідач працює за кордоном, а отже, в силу об'єктивних обставин, не присутній в Україні та не може приділяти достатньо увагу дітям. При цьому, матеріали справи свідчать про те, що відповідач приділяє достатню увагу для матеріального утримання дітей, оскільки, як же зазначалося, погасив заборгованість за аліментами.
Доводи позивача про те, що відповідач погасив заборгованість лише у зв'язку зі встановленням обмеження у виїзді за межі України є надуманими та не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.
На думку суду, поведінка батька відносно своїх дітей, зокрема відвідування ним школи, коли він був в Україні, по що зазначено у відомостях наданих із навчального закладу, свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки.
До суду не було надано доказів того, що відповідач жорстоко поводився з дитиною, перебуває на обліку щодо захворювання на алкоголізм чи наркоманію, або своєю поведінкою негативно впливає на виховання. При цьому факт заперечення відповідачем позовних вимог про позбавлення батьківських прав свідчить про наявність у нього бажання піклуватись про своїх дітей .
Позивачем не надані суду допустимі і беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ОСОБА_3 від виховання доньок і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Показання свідка ОСОБА_9 на увагу суду не заслуговують, оскільки в судовому засіданні свідок вказувала, що спілкується з позивачем по телефону та разом інколи проводять вільний час, а відтак обставини щодо участі батька у вихованні дітей їй відомі зі слів позивача.
Таким чином, аналізуючи наведені докази та даючи їм оцінку у співвідношенні із діючим законодавством, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог про збільшення розміру аліментів, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України слідує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII внесено зміни до ч. 2 ст. 182 СК України, відповідно до якої мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2018 року -1860 гривень, з 1 липня - 1944 гривень.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я та розвитку дитини, а кожен з батьків повинен надати дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно. Тобто, забезбечення батьками такого прожиткового мінімуму забезпечує мінімальні потреби дитини.
Відповідно до судового наказу Маневицького районного суду Волинської області від 23 січня 2014 рокурозмір аліментів є значно меншим ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповіднго віку.
Наведене свідчить про те, що на день постановлення даного судового наказу розмір прожиткового мінімуму суттєво змінився в бік його збільшення, а тому розмір раніше присуджених аліментів не в повній мірі задовольняє мінімальні потреби дітей, оскільки відповідно зросли затрати на утримання, які несе лише позивач.
Крім того, за змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Як слідує з матеріалів справи, з часу присудження на користь позивача аліментів на утримання дітей, матеріальний стан відповідача поліпшився, оскільки він набув право власності на 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_1 в порядку приватизації державного житлового фонду. При цьому вказані обставини не були відомі позивачу на час присудження аліментів у 2014 році.
Факт перебування відповідача на сезонних роботах у Республіці Польща не свідчить про покращення його матеріального стану, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів про розмір його заробітку, або про наявність значних витрат на придбання рухомого чи нерухомого майна, позивач суду не надала.
Розмір аліментів, про який просить позивач (один прожитковий мінімум на кожну дитину), є явно завищений, суперечить принципу рівності участі батьків в матеріальному утриманні дитини, не відповідає матеріальному становищу платника аліментів, а доказів які б свідчили про спроможність відповідача сплачувати аліменти у заявленому нею розмірі не надала. Докази, на які посилається позивач не свідчать про реальну можливість відповідача надавати таку допомогу.
З урахуванням фактичних обставин справи та виходячи з закріплених ч. 9 ст. 9 Сімейного кодексу України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, враховуючи матеріальне становище одержувача та платника аліментів, розмір стягуваних аліментів підлягає зміні із 30% на 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно.
Розмір аліментів, визначений судом не є надмірним, і є достатнім для забезпечення розумних потреб неповнолітньої дитини.
Згідно положень ч.6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір в сумі 704,80 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 12, 13,77,81,89,141, 263,264,265 430 ЦПК України, на підставі ст.ст.141, 166,180, 182, 184 ,192 СК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей - доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 30 % на 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно.
Стягувати з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення повноліття.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Служби в справах дітей Луцької міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.
Стягнути зОСОБА_3 в дохід держави 704 гривні 80 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_2: (місце проживання: АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_1);
Відповідач:ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3; РНОКПП НОМЕР_2);
Відповідач:Служба у справах дітей Луцької міської ради (місце знаходження: вул. Б.Хмельницького, 21).
Дата складення повного тексту рішення 29 листопада 2018 року.
Суддя
Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк