вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"28" листопада 2018 р. м. Київ Справа№ 910/1212/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: ОСОБА_2 - за довіреність № 2841 від 27.11.2018; від відповідача: не з'явився від третьої особи-1: не з'явився від третьої особи-2: не з'явився від третьої особи-3: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" Славкіної М.А.
на рішенняГосподарського суду міста Києва
від11.09.2018
суддя Васильченко Т.В.
повний текст складено21.09.2018
за позовомОСОБА_5, м. Львів
допублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", м. Київ
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс", м. Трускавець, Львівська обл. 2) товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс", м. Київ 3) товариство з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест", м. Трускавець, Львівська обл.
провизнання припиненими зобов'язань та зобов'язання вчинити дії
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-
ОСОБА_5 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, який укладений між приватним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» та ОСОБА_5 такими, що припиненні у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010;
- зобов'язати «Комерційний банк «Хрещатик» вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором астави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010 ( т. 1, а.с. 24-28).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позичальник виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 26/47/1-10 від 28.12.2010, а тому зобов'язання позивача, як заставодавця, перед відповідачем за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010 також є припиненими, що не визнається банком.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1212/18, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" (надалі-третя особа-1), товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс" (надалі- третя особа-2), товариство з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест" (надалі-третя особа -3).
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував з підстав того, що з 06.06.2016 на підставі рішення Правління Нацбанку України № 46-рш від 02.06.2016 у ПАТ "КБ "Хрещатик" було розпочато процедуру ліквідації банку, а відповідно до ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. За твердженням банку рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 не визнавались припиненими зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10к від 28.12.2010, тому у банку не було правових підстав реєструвати такі зобов'язання припиненими за вказаним правочином та не включати їх до ліквідаційної маси. На переконання банку, припинення застави призведе до зменшення ліквідаційної маси банку, що є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Також відповідач зазначає проте, що позивачем не подав жодного доказу на підтвердження порушеного його права чи охоронюваного законом інтересу та не наведено яким чином обтяження може порушувати ці права.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі № 910/1212/18 позовні вимоги задоволено повністю. За рішенням суду:
- визнано зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, що укладений між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) та ОСОБА_5 (79038, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010;
- зобов'язано публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10к від 28.12.2010;
- вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що забезпечені заставою зобов'язання за кредитним договором є виконаними (що встановлено рішенням суду від 15.03.2017 у справі №910/23824/16), а тому, відповідно, припинились 05.04.2016 в силу статті 599 Цивільного кодексу України. Відтак, зобов'язання за договором застави корпоративних прав, які є похідними від кредитного договору, є також припиненими з 05.04.2016 у відповідності до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України та ст. 28 Закону України "Про заставу".
Не погодившись із прийнятим рішенням, публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" Славкіної М.А. (надалі-скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що з 06.06.2016 на підставі рішення Правління Нацбанку України № 46-рш від 02.06.2016 у ПАТ "КБ "Хрещатик" було розпочато процедуру ліквідації банку, а відповідно до положень ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.
Скаржник зазначає, що до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем (здійсненням правочинів за участі банку) предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.
Вказує про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 визнано зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Плюс» за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28 грудня 2010 року припиненими з 05 квітня 2016 року, зобов'язання за договором іпотеки № 26-47/1-10 від 28 грудня 2010 року, такими, що припинені, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28 грудня 2010 року.
В поданій в апеляційній скарзі скаржник наголошував на тому, що поза увагою суду залишилося те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 не визнано припиненими зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26- 47/1-ІОк від 28.12.2010, а тому у відповідача не було правових підстав реєструвати припинення права застави за зазначених договором.
01.11.2018 через забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс", товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс" та товариства з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест" за підписом адвоката вищевказаних учасників справи Іщенко Г.М. надійшло заперечення проти відкриття апеляційного провадження у справі № 910/1212/18.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 відхилено заперечення ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс", товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс" та товариства з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест" проти відкриття апеляційного провадження у справі № 910/1212/18; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1212/18; розгляд скарги призначено на 28.11.2018.
Позивач та треті особи 1,2, 3 відзивів на апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" Славкіної М.А. не подали.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт-без змін, як такий, що був ухвалений з об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач (скаржник) та треті особи 1,2, 3 в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу до суду не надходило.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності скаржника та третіх осіб 1,2, 3.
Північний апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як вбачається з матеріалів справи, що 28.12.2010 між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (надалі-банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" (позичальник) було укладено кредитний договір № 26/47/1-10 (далі - кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого банк надав позичальнику в порядку, передбаченому цим договором, кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 26697000,00 грн. з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2011 року.
Сторонами до кредитного договору неодноразово вносилися зміни та доповнення шляхом укладених сторонами додаткових договорів.
Згідно із останнім додатковим договором № 29 від 19.02.2016 до кредитного договору сторонами узгоджено та встановлено графік погашення кредитної заборгованості: не пізніше 31.03.2016 - сума повернення 26500000,00 грн. та не пізніше 30.12.2016 - сума повернення 197000,00 грн.
При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 28.12.2010 між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (заставодержатель), ОСОБА_5 (надалі-заставодавець-1), товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс" (надалі -заставодавець-2) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест" (надалі-заставодавець-3) було укладено договір застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к (надалі - договір застави).
За умовами п. 1.1 договору застави, заставодавці з метою забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" (боржник) зобов'язань, що випливають із кредитного договору № 26-47/1-10 від 28 грудня 2010 року, за умовами якого боржник зобов'язаний повернути Заставодержателю кредитні кошти в сумі 26 697 000 грн. 00 коп., сплатити відсотки за користування кредитними коштами з розрахунку 23,5%, а у разі несвоєчасного повернення кредиту, повернути прострочену суму кредиту з урахуванням індексу інфляції, а також комісії, можливі штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору та цього договору, надають в заставу Заставодержателю корпоративні права в статутному капіталі боржника ( т. 1, а.с. 102-103).
Пунктом 1.2. договором застави визначено, що корпоративні права, що передаються в заставу за цим договором, належать заставодавцям на підставі Статуту боржника, зареєстрованого Жовтневою районною адміністрацією Одеського міськвиконкому від 27 грудня 2001 року за № 04056836Ю0021280, разом зі змінами.
За умовами п. 1.3 договору застави, згідно статуту боржника (з урахуванням усіх змін та доповнень), частки заставодавців в його Статутному фонді складають: заставодавець-1 - 44% статутного капіталу, що становить - 2 156 000 грн., заставодавець-2 - 45% статутного капіталу, що становить - 2 205 000 грн. та заставодавець-3- 11% статутного капіталу, що становить - 539 000 грн.
За домовленістю сторін, заставна вартість корпоративних прав, що передаються в заставу за цим договором, становить - 100 гривень (п. 1.4 договору).
Договір застави набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором (п. 6.1 договору застави).
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2017, визнано зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", припиненими з 05.04.2016. Визнано зобов'язання за договором іпотеки № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5859, такими, що припинені, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010 ( т. 1, а.с. 37-49).
Так, при прийнятті рішення від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 Господарський суд міста Києва встановив та визнав припиненими з 05.04.2016 зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між Ттвариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", у зв'язку з погашенням боржником заборгованості за Кредитним договором в розмірі 30 016 261,26 грн. шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку боржника № 26000001017654 за платіжними дорученнями № 60 та № 61 від 05.04.2016.
В процесі розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, а відповідачем не спростовано в загальному порядку, фактичні обставини припинення зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс", як боржника, за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", за яким позивач виступив заставодавцем за договором застави корпоративних прав.
Сторонами у даній справі не надано доказів скасування відповідних судових актів, які набрали чинності.
В силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Предметом даного спору є вимога позивача до відповідача про визнання зобов'язання за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, який укладений між приватним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» та ОСОБА_5 такими, що припиненні у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2010 та зобов'язання «Комерційний банк «Хрещатик» вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦК-України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 11, 629 ЦК України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.1 Закону України "Про заставу").
Згідно частини 3 статті 3 та статті 28 Закону України "Про заставу" застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання і припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.
Отже, застава, як вид забезпечення виконання зобов'язання, має похідний характер від основного (забезпечуваного) зобов'язання і є дійсною до моменту припинення основного зобов'язання, тобто підставою для її припинення є припинення забезпечуваного нею зобов'язання.
Як зазначено в ч. 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Відтак, приймаючи до уваги, що забезпечені заставою зобов'язання за кредитним договором є виконаними (підтверджено рішенням суду від 15.03.2017 у справі №910/23824/16), а відповідно припинились 05.04.2016 в силу статті 599 Цивільного кодексу України, то зобов'язання за договором застави корпоративних прав, які є похідними від кредитного договору, є також припиненими з 05.04.2016 у відповідності до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України та ст. 28 Закону України "Про заставу".
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, наведеній в постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-2127цс15.
Суд апеляційної зазначає, що положеннями ст.ст. 316, 317, 321 ЦК України визнач правом власності є право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
При цьому, згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Так, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою. Наслідком визнання права може бути визнання відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.
Відтак, за умов існування заперечень відповідача щодо припинення зобов'язань за договором застави, позивач має право захистити свої права та законні інтереси шляхом пред'явлення позову про визнання зобов'язань припиненими, і такий спосіб захисту права відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто, необхідною умовою здійснення судового захисту є порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до господарського суду, зі сторони іншої особи - відповідачем у відповідній справі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За твердженням позивача, які доведені належними і допустимими доказами та не спростовані відповідачем під час розгляду справи, відповідач не визнає припиненими правовідносини за договором застави, у зв'язку з чим не вчинив дій як заставодержатель щодо реєстрації припинення застави корпоративних прав, а навпаки уповноваженою особою на ліквідацію Банку заставлене майно включено до ліквідаційної маси та виставляється на прилюдні торги.
Так, банк вчиняє дії з реалізації права вимоги за кредитним договором № 26-47/1-10 від 28.12.2018, зобов'язання за яким забезпечено земельною ділянкою загальною площею 123,5210 га у Львівській області та корпоративними права в статутному капіталі, що підтверджується протоком електронних торгів № UA-EA-2017-10-31-000048-а від 12.11.2017.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що факт припинення зобов'язань за кредитним договором, а відповідно і припинення зобов'язань за договором застави корпоративних прав як похідного зобов'язання, за умовами якого позивач виступив заставодавцем, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також те, що відповідач не визнає зобов'язання припиненими, оскільки вчиняє дії на відчуження від свого імені права застави, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання зобов'язання позивача за договором застави корпоративних прав № 26/47/1-10/к від 28.12.2010 припиненими у зв'язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.
До того ж вірно було зазначено місцевим господарським судом, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі № 910/18176/17 визнано припиненими лише зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-фонд-Сервіс" та товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЮГІНВЕСТ" за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, тоді як за вказаним договором в заставу було передано і корпоративні права позивача у даній справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає проте, що оскільки правовідносини за договором застави є припиненими, відсутні і правові підстави для обтяження предмету застави, який належить позивачу за договором застави.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", в ст. 3 якого зазначено про те, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.
Згідно зі ст. 44 вказаного Закону після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
З огляду на встановлення як місцевим господарським судом так і судом апеляційної інстанції відсутність правових підстав для обтяження предмета застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо позовні вимоги про зобов'язання банку вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10к від 28.12.2010 є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, судом першої інстанції було правомірно відхилено посилання відповідача на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/23824/16 не визнано припиненими спірні правовідносини за договором застави, у зв'язку з чим заставні корпоративні права позивача у статутному капіталі третьої особи-1 правомірно включені відповідачем у процедурі його ліквідації до ліквідаційної маси банку, оскільки, як вже зазначалося, застава є похідною від основного зобов'язання, а тому у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, припиненим є і зобов'язання щодо забезпечення його виконання. В п. 6.1 договору застави за погодженням сторін цього правочину також було передбачено, що останній діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором.
Місцевий господарський суд не погодився з доводами про те, що вимоги позивача суперечать положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки зобов'язання позивача за договором застави корпоративних прав припинилися до початку ліквідаційної процедури.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з урахуванням наступного.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 46-рш від 02.06.2016 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" рішення № 913 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято 03.06.2016 та розпочато процедуру ліквідації з 06.06.2016 по 05.06.2018, в той час як зобов'язання за договором застави корпоративних прав припинились 05.04.2016.
Відтак, зобов'язання позивача за договором застави корпоративних прав припинилися до початку ліквідаційної процедури, а тому були відсутні правові підстави для включення їх до ліквідаційної маси.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно не взято посилання відповідача на те, що оскільки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб затверджено ліквідаційну масу відповідача, до складу якої останнім включено заставні корпоративні права позивача, то зменшення ліквідаційної маси є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже вони суперечать принципам верховенства права та обов'язковості судового рішення, яким визнані припиненими зобов'язання учасників цивільних правовідносин шляхом виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком, наслідком чого є припинення договорів, якими забезпечувалось таке зобов'язання і зняття обтяження предметів застави.
Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Разом з тим, положення ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містять заборони внесення Фондом змін до переліку ліквідаційної маси неплатоспроможного банку.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтями 77-79 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надані до матеріалів справи докази та пояснення сторін свідчать про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість заявлених ним позовних вимог до відповідача, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
За результатами перегляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Доводи заявника апеляційної скарги є ідентичними доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву, які місцевим господарським судом обґрунтовано спростовані.
На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 74, 129, 240, 276-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі № 910/1212/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" Славкіної М.А. - без задоволення.
Справу № 910/1212/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано -29.11.2018.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б.Михальська