вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"26" листопада 2018 р. м. Київ Справа№ 910/4900/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Громак В.О.
без виклику сторін
розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 про повернення заяви про скасування судового наказу
у справі №910/4900/18 (суддя Блажівська О.Є.)
за заявою Фізичної особи-підприємця Федорчук Анастасії Олексіївни
до боржника Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича
про видачу судового наказу
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/4900/18 заяву Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича про скасування судового наказу у справі №910/4900/18 повернуто заявнику з посиланням на ст.ст. 157, 158, ч. 2 ст. 232, ст.ст. 233, 234 ГПК України.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, боржник звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм процесуального права (ст.ст. 73, 74, 91, 147, 148, 149, 150, 157, 158, 236, 242 ГПК України).
Апелянт зазначає про необізнаність скаржника про видачу судового наказу у справі №910/4900/18 та неотримання ним копії судового наказу, що унеможливлює своєчасне подання заяви про його скасування, а тому є безпідставною відмова суду у прийнятті заяви про скасування наказу.
Апелянт зазначає, що відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняте рішення у їхній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу боржника 11.09.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренку Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 поновлено Фізичній особі-підприємцю Гніпі Юрію Олександровичу строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.08.2018 у справі № 910/4900/18, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 01.10.2018, встановлено строк учасникам судового процесу для подання відзиву на апеляційну скаргу до дати судового засідання.
25.06.2018 на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.
Відповідно до акту прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 910/4900/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 апеляційну скаргу боржника передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №910/4900/18 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про повернення заяви про скасування судового наказу (п.6 ч.1 ст. 255 ГПК України), яка входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала підлягає скасуванню виходячи з наступного.
Повертаючи ФОП Гніпа Ю.О. заяву про скасування судового наказу, місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що судовий наказ набрав законної сили 21.06.2018, боржник подав заяву про його скасування поза межами процесуальних строків, хоча мав реальну можливість дотриматись вказаних строків, та те, що обґрунтовані підстави для поновлення такого строку судом не встановлені.
Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2018 Фізична особа-підприємець Федорчук Анастасія Олексіївна звернулась до Господарського суду міста Києва з заявою до боржника Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича про видачу судового наказу про стягнення 12 000,00 грн. за Договором оренди нежитлового приміщення №31-03/2017 від 31.03.2017.
25.04.2018 Господарським судом міста Києва було видано судовий наказ, копію якого разом із заявою про видачу судового наказу та доданими до неї документами було направлено на адресу боржника 27.04.2018 та який повернувся до суду не врученим 31.05.2018 з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 22-43).
21.06.2018 Господарським судом м. Києва внесено дані до п.п. 7, 8, 9 судового наказу та з урахуванням ухвали суду від 09.07.2018 про виправлення описки в наказі, зазначено про набрання судовим наказом законної сили 21.06.2018, строк пред'явлення до виконання 21.06.2021, дата видачі наказу 21.06.2021.
Ухвала суду від 09.07.2018 про виправлення описки була надіслана боржнику 12.07.2018 та повернулась до суду 19.07.2018 не врученою з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 51-54).
03.08.2018 представником боржником подана до Господарського суду міста Києва заява про ознайомлення з матеріалами справи №910/4900/18, того ж дня представник боржника ознайомився з матеріалами справи та зробив фотокопії.
10.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича надійшла заява про скасування судового наказу.
Відповідно до ч.1 ст.157 ГПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі ст. 156 ГПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.
Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються боржнику за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 242 цього Кодексу.
За приписами ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку (п.1); день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи (п. 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5).
З матеріалів справи вбачається, що копія судового наказу від 25.04.2018 разом із додатками до нього були направлені 27.04.2018 на адресу боржника, зазначену у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
31.05.2018 вказане відправлення повернулося до суду з відміткою пошти "за закінченням встановленого строку зберігання".
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, що день проставлення у поштовому повідомлені відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення боржнику копії судового наказу із додатками у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання суду на позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 у справі №911/1163/17 є помилковими, оскільки у справі №911/1163/17 суд дійшов висновку, що не перебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не перешкоджала місцевому господарському суду розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України в редакції до 15.12.2017 за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду першої інстанції.
У справі №911/1163/17 оскаржувалось в касаційному порядку рішення суду першої інстанції від 29.06.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017, які були прийняті під час дії ГПК України в редакції до 15.12.2017, в якому були відсутні положення щодо визначення дня отримання стороною судового рішення, які закріплені в новій редакції ГПК України (ст. 282), що діє з 15.12.2017.
Отже, обставини у справі №911/1163/17 стосуються повідомлення сторони про день, час та місце розгляду справи, а не про обізнаність боржника про видачу судового наказу.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що необізнаність скаржника з заявою про видачу судового наказу та копією судового наказу, виданого на підставі заяви, якої у боржника не має, оскільки копія заяви про видачу судового наказу не направляється боржнику перед зверненням з заявою до суду, не свідчить про його відмову від отримання копії судового наказу.
Судом прийнято до уваги посилання апелянта на те, що останній про зберігання у поштовому відділенні цінного листа чи рекомендованого листа з повідомленням про вручення не був повідомлений належним чином, доказів протилежного матеріали справи не містять.
На копії поштового конверту (а.с. 58), в якому до суду повернулась не врученою копія судового наказу з заявою стягувача про його видання, відсутні відмітки пошти про спроби вручення поштового відправлення адресату, відправлення повернуто на адресу суду «за закінченням встановленого строку зберігання», а не з підстав, зазначених в п.п. 4, 5 ст. 242 ГПК України.
Не містять матеріали справи доказів відмови боржника в отриманні поштового відправлення, чи відсутності його за місцем доставки (адреса місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи).
Як зазначає боржник, днем отримання ним копії судового наказу є день ознайомлення представника з судовим наказом 03.08.2018, а тому подання 10.08.2018 заяви про скасування судового наказу відбулося в межах строків, встановлених ст. 157 ГПК України.
З огляду на викладені обставини справи в їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про реальну можливість боржника ознайомитись з судовим наказом від 25.04.2018 в реєстрі судових рішень та своєчасно подати заяву про його скасування.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Скорик проти України» Європейський суд з прав людини нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03) від 3 квітня 2008 зазначає (п. 41), що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20 вище), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007, та "Трух проти України" (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003).
Враховуючи викладене, доводи апелянта (боржника) є обґрунтованими, а висновок суду, що боржник мав реальну можливість ознайомитись із судовим наказом від 25.04.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та подати заяву про його скасування вчасно у відповідності до приписів ч. 1 ст. 158 ГПК України суперечить обставинам справи та вимогам процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд без належних правових підстав повернув заяву Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича про скасування судового наказу у справі №910/4900/18.
Щодо доводів боржника, викладених в апеляційній скарзі щодо підстав видачі судового наказу у справі, колегія суддів зазначає, що вони не приймаються до уваги, оскільки предметом апеляційного розгляду є саме ухвала суду першої інстанції про повернення заяви Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича про скасування судового наказу у справі №910/4900/18 та підстави, з яких така заява була повернута, а не підстави та обґрунтованість видачі судового наказу у даній справі.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/4900/18 про повернення заяви про скасування судового наказу, підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/4900/18 підлягає скасуванню з передачею справи до Господарського суду міста Києва для розгляду заяви ФОП Гніпи Ю.О. про скасування судового наказу.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гніпи Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/4900/18 про повернення заяви про скасування судового наказу задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №910/4900/18 про повернення заяви про скасування судового наказу скасувати.
3. Справу №910/4900/18 повернути до Господарського суду міста Києва для розгляду заяви про скасування судового наказу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 29.11.2018.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б.Михальська