справа № 760/21583/15-ц головуючий у суді І інстанції - Усатова І.А.
провадження № 22-ц/824/912/2018 суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О.
Іменем України
27 листопада 2018 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Ткаченка І.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі за позовом Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах Київської міської ради, Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_3, треті особи - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва», ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання права власності та витребування майна, -
У грудні 2015 року виконувач обов'язків прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах Київської міської ради, Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації звернувся до суду з позовом та просив визнати право власності територіальної громади в особі Київської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,5 кв.м.; витребувати від ОСОБА_3 вищезазначену квартиру на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна квартира вибула з власності територіальної громади в особі Київської міської ради поза її волею та має бути витребувана на користь територіальної громади міста на підставі п. 3 ст. 388 ЦПК України. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 08 серпня 2008 року. Визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2013 року спірну квартиру передано територіальній громаді міста Києва. Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 липня 2013 року до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації передано вищезазначену квартиру для вжиття заходів щодо реєстрації права власності територіальної громади м. Києва на вище вказану квартиру та забезпечення спільно з Департаментом будівництва і житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заселення квартири у встановленому порядку. Зазначене розпорядження неодноразово оскаржувалось ОСОБА_3 в Окружному адміністративному суді міста Києва. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання неправомірних дій, скасування розпорядження та зобов'язання вчинити певні дії. Розпорядження № 1143 від 10 липня 2013 року судом визнано законним. Під час виконання відповідного розпорядження було встановлено, що всупереч чинного законодавства та не маючи на те законних підстав ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_4, 19 серпня 2013 року уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_3. Результатом укладення вказаного договору купівлі-продажу є перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 до ОСОБА_3. ОСОБА_4, не будучи власником майна та знаючи про це, розпорядилась ним на власний розсуд та здійснила відчуження, що є порушенням чинного законодавства. Постановою слідчого СВ Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві від 06 листопада 2008 року по факту заволодіння чужим майном шляхом обману була порушена кримінальна справу №09-14463 за ч. 2 ст. 190 КК України. На вказану квартиру неодноразово накладався арешт. Позивач зауважив, що арешт на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було знято 15 серпня 2013 року. У провадженні Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві також перебувають матеріали кримінального провадження від 06 вересня 2013 року за ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 366 КК України, під час розслідування якого, перевіряються підстави та причини зняття арешту з вищезазначеної квартири. Позивач зазначає, що відчуження квартири, яке було здійснено на користь ОСОБА_3 є неправомірними діями щодо майна померлої, оскільки ОСОБА_4 не є власником спадкового майна, а тому не має права розпоряджатись ним.
Заочним рішеннямСолом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 рокупозов Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах Київської міської ради, Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд не вжив заходів для належного повідомлення її про день та час слухання справи. Відповідач є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки придбала її за відплатним договором купівлі-продажу у встановленому законом порядку. На час укладення договору продавець був власником майна та мав усі правовстановлюючі документи на нього. Будь-які обтяження щодо майна були відсутні. ОСОБА_3 не знала і не могла знати про права Київської міської ради на квартиру.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 08 серпня 2008 року, а також, визнано відумерлою спадщину у вигляді зазначеної квартири.
06 березня 2013 року Апеляційним судом міста Києва ухвалено додаткове рішення у справі № 22-ц/796/506/13, яким квартиру АДРЕСА_1, яка визнана відумерлою спадщиною, передано територіальній громаді міста Києва.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року вказані рішення залишено без змін.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1 від 10 липня 2015 року, на спірну квартиру неодноразово накладалося обтяження, як до моменту укладення договору купівлі-продажу від 19 серпня 2013 року, так і після укладення (а.с.31-35, Т.1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено право власності позивача на майно, а отже, і його право на витребування цього майна; вибуття майна з володіння позивача та знаходження його у відповідача; незаконність володіння відповідачем майном позивача; відсутність між позивачем та відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна; відповідач міг бути обізнаний про незаконність набуття та володіння майном, як би вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор вказує на те, що спірна квартира є власністю територіальної громади міста Києва. Всупереч чинного законодавства та не маючи на те законних підстав ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_4, 19 серпня 2013 року уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_3. ОСОБА_4, не будучи власником майна та знаючи про це, розпорядилась ним на власний розсуд та здійснила відчуження, що є порушенням чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, у відповідності до вимог ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.
Судом встановлено, що 17 вересня 2008 року на підставі договору дарування квартира АДРЕСА_1 перейшла до ОСОБА_4 від ОСОБА_7 Остання набула квартиру у власність на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2008 року. Однак, рішенням суду, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу від 08 серпня 2008 року визнано недійсним. Таким чином, договір дарування, за яким квартира перейшла у власність ОСОБА_4, не породжує для неї жодних прав на квартиру. ОСОБА_9 придбала спірну квартиру у ОСОБА_4, яка не мала права її відчужувати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_9 зазначає, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири. На час укладення договору продавець був власником майна та мав усі правовстановлюючі документи на нього. Відповідач не знала і не могла знати про права Київської міської ради на квартиру.
Однак, наявність у власника майна правовстановлюючих документів на нього на час укладення договору не свідчить про те, що майно не може бути витребувано з володіння особи, яка це майно придбала, у разі наявності законних на те підстав.
Необізнаність добросовісного набувача про права на квартиру іншої особи не є підставою для відмови у витребуванні квартири на користь її власника.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач вказує на те, що суд не вжив заходів щодо належного та своєчасного повідомлення її про розгляд справи, призначений на 21 лютого 2017 року.
Разом з тим, у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого судова повістка на 21 лютого 2017 року, адресована ОСОБА_3, була вручена її сину ОСОБА_5 (а.с.174, Т.1).
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент розгляду справи по суті судом першої інстанції) судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання права власності територіальної громади в особі Київської міської ради на квартиру та витребування її від відповідача, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 28 листопада 2018 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.