апеляційне провадження №22-ц/824/2759/2018
справа №369/9681/17
22 листопада 2018 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Пінкевич Н.С. 13 червня 2018 року,
у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,-
встановив:
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила усунути перешкоди у користуванні 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення.
Вимоги обґрунтовує тим, що згідно із Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 листопада 2010 року, їй належить 1/2 частина житлового будинку НОМЕР_1 з відповідною часткою господарських будівель і споруд, розташованого по АДРЕСА_1, що належала померлій ОСОБА_10 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності, з числом кімнат від однієї до п'яти включно, посвідченого 20 червня 1961 року Боярською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 1798 та зареєстрованого в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1966 року за номером 2534 в книзі 13.
Позивач вказує, що відповідачі зареєстровані та проживають у частині будинку, що наразі належить ОСОБА_2 з дозволу попереднього власника (ОСОБА_10.), проте у зв&q?лі;язку із смертю останнього та переходом права власності їхнє право на проживання у будинку припинилось.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, посилаючись на неповне з&q?вн;ясування обставин справи.
Зазначає, що вона та п&quif;ять членів її родини (двоє синів, невістка, двоє онуків) проживають на другому поверсі будинку і займають три кімнати. Відповідачі проживають на першому поверсі та займають три кімнати. Оскільки вона та члени її родини мають намір використовувати кімнати, що розміщені на першому поверсі, з огляду на скрутні житлові умови, звернулась до суду із цим позовом.
Вказує, що ОСОБА_11 на праві власності належить 2/3 частини трикімнатної кватири, вона забезпечена житлом та може забезпечити інших відповідачів.
Зазначає, що суд повинен був врахувати правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №490/13776/13, постанові Верховного Суду від 7 червня 2018 року у справі №610/3565/16-ц, а також врахувати те, що із припиненням права власності особи втрачається право користування жилим приміщенням у членів його сім&q?во;ї.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів зазначає про відсутність в апеляційній скарзі доводів проти незаконності рішення суду та вказує на законне право відповідачів проживати у будинку.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_12 підтримала доводи апеляційної скарги.
Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_13 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_4 та треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судове засідання не з&q?ом;явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Треті особи подали заяву про розгляд справи за їх відсутність та задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з&q?кр;явились.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з&quRo;явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 вселилась у будинок за згодою власника, її діти від народження проживають у цьому будинку, разом із власником вони були пов&q? з;язані спільним побутом, при цьому з обставин справи убачається, що між сторонами виник спір з приводу порядку користування майном та такий спір підлягає вирішенню добровільно або судом.
З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
З матеріалів справи убачається, що 1/2 частина житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 належала ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_11 року.
Відповідач ОСОБА_3 є колишньою невісткою померлої ОСОБА_10, відповідно колишньою дружиною ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 року.
ОСОБА_3 та ОСОБА_14 перебували у шлюбі в період з 16 серпня 1980 року по 15 жовтня 1997 року.
Відповідачі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, є їхніми дітьми.
17 листопада 2010 року на ім&quxt;я ОСОБА_2 видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що їй належить 1/2 частина житлового будинку НОМЕР_1 з відповідною часткою господарських будівель і споруд, розташованого по АДРЕСА_1, належної померлій ОСОБА_10 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності, з числом кімнат від однієї до п'яти включно, посвідченого 20 червня 1961 року Боярською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 1798 та зареєстрованого в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1966 року за номером 2534 в книзі 13.
Комунальним підприємством &quyl;Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради&qu"T; 01 грудня 2010 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2
Згідно із даними технічного паспорту, виготовленого станом на 09 серпня 2010 року, інша 1/2 частина будинку належить ОСОБА_15 (5/16), ОСОБА_16 (1/16), ОСОБА_17 (1/16) та ОСОБА_18 (1/16).
Відповідно до даних довідки відділу реєстрації місця проживання громадян територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради від 14 червня 2017 року №3309, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають:
ОСОБА_2, з 11 липня 1988 року;
ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 05 липня 2007 року;
ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 11 липня 1988 року;
ОСОБА_21 ІНФОРМАЦІЯ_5, з 06 березня 2012 року;
ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_6, з 28 лютого 2014 року;
ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_7 з 24 липня 2009 року;
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, з 21 липня 2005 року;
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, з 27 березня 1998 року;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10, з 10 грудня 1980 року.
Відповідно до положень ст.150 ЖК України та ст.383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до статті 156 ЖК України коло членів сім'ї власника житла, правовий статус яких визначається цією статтею, є аналогічним членам сім'ї наймача, які визначені частиною другою статті 64 ЖК України. До них належать дружина (чоловік) наймача, діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Виходячи з положень статей 16, 391 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім&quso;ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім&que=;ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути і існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім&q? п;ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім&quвл;ї.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі №6-158цс14, а також у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №490/13776/13, від 07 червня 2018 року у справі №610/3565/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі 645/8985/15-ц, від 06 серпня 2018 року у справі № 750/9228/17.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що відповідачі зареєстровані у спірній частині житлового будинку за згодою його колишнього власника, новий власник цієї частини житлового будинку є позивач та відповідачі не є членами сім&q?ов;ї нового власника, договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався. Тобто право члена сім&q?іє;ї на користування житлом є похідним від права власності особи, членом сім&quно;ї якої вона є. Позивач та відповідачі не є членами сім&q?на;ї. При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами виник спір щодо порядку користування житловим приміщенням є помилковим, оскільки не відповідає правовідносинам сторін.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідачі проживали у будинку з колишнім власником і набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Матеріалами справи встановлено, що позивач є співвласником будинку, з відповідачами спільним побутом не пов'язана, відтак право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч.2 ст.406 ЦК України.
Тобто, ураховуючи вищезазначені норми матеріального права, право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку (квартири) права власності на це житло, а відтак припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє право членів її сім'ї на користування цим житлом.
Тобто, права відповідачів на проживання у будинку похідні від прав колишнього власника, членом сім'ї якого вони хоч і не вважалися, проте за час життя з його дозволу продовжували фактично проживати. Проте, новим власником квартири є позивач і відповідно до статей 391, 406 ЦК України вона має право вимагати від відповідачів усунути перешкоди у користуванні власністю у спосіб виселення.
При цьому суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об&quвр;єктів нерухомого майна щодо об&q?но;єкту нерухомості, сформованої 14 червня 2017 року, ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 листопада 2010 року (право власності зареєстровано 24 лютого 2011 року) належить 1/3 частина трикімнатної кватири АДРЕСА_2 та 1/3 частина у цій же квартирі на підставі договору про поділ спадкового майна від 22 грудня 2010 року.
Аналогічні відомості про наявність у власності ОСОБА_3 нерухомого майна містить довідка, сформована 21 листопада 2018 року. Ці ж обставини підтвердила відповідач в судовому засіданні, вказавши, що наразі в квартирі ніхто не проживає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що за правилами ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування судових витрат по 533,33 грн. з кожного (640 грн. за подачу позовної заяви до суду першої інстанції, 960 грн. за подачу апеляційної скарги ).
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381, 383, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_10), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2) з 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування судових витрат по 533,33 грн. з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2018 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В.Соколова