22 листопада 2018 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 761/3144/16-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/932/2018
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Іванченко М.М.
суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.
при секретарі: Гордійчук Ж.В.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору доручення на надання юридичних послуг, стягнення коштів, пені, інфляційних втрат та три відсотки річних
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухваленого 31 травня 2018 року в приміщенні суду під головуванням судді Волошина В.О., повний текст судового рішення складено 11 червня 2018 року,-
Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_3 в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, заяви про збільшення, зменшення позовних вимог просив розірвати договір, стягнути з відповідача на свою користь завдаток у подвійному розмірі 8000 грн; пеню - 43800 грн, інфляційні втрати у розмірі 4708 грн 80 к.; три проценти річних - 536 грн 88 к.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 31 жовтня 2008 року між ним та ФОП ОСОБА_3 укладено договір, за яким ФОП ОСОБА_3, як виконавець на умовах, передбачених цим договором надає позивачу, як замовнику юридичні послуги пов'язані з захистом його інтересів в суді та органах виконавчої служби з приводу відсудження заборгованості по невиплаченій компенсації вартості продовольчого пайка за весь період починаючи з 11 березня 2000 року. На виконання умов договору позивачем було сплачено ФОП ОСОБА_3 4000 грн, які на думку сторони позивача є завдатком, при цьому сторони умовами договору передбачили, що закінченням робіт по цьому договору є винесене судом позитивного рішення по заявленим вимогам та отримання заборгованості позивачем.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору доручення на надання юридичних послуг; стягнення коштів; пені; інфляційних втрат; три проценти річних - задоволено частково.
Розірвано укладений 31 жовтня 2008 року договір №3/1 доручення на надання юридичних послуг між ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4000 грн - вартості сплачених послуг за договором №3/1 доручення на надання юридичних послуг від 31 жовтня 2008 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1102 грн 40 к.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що судом безпідставно не стягнуто з відповідача на користь позивача три відсотків річних, пеню та інфляційні втрати, оскільки судом неповно з'ясовано обставини справи та невірно застосовано норми матеріального права. Крім того, зазначає, що суд безпідставно не стягнув суму завдатку в подвійному розмірі. Також скаржник в апеляційній скарзі подав заперечення на протокольну ухвалу суду від 24 квітня 2018 року про повернення заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, як невмотивовану та просив при прийнятті рішення по даній справі врахувати дану заяву.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Та вказував, що позивачем не надано належних доказів про не правильність рішення суду першої інстанції.
Представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити.
відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно положень частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з норм статті 372 ЦПК України, апеляційним судом вирішено проводити розгляд справи за відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скаржником подано апеляційну скаргу в частині відмови у задоволенні вимог в частині стягнення завдатку у подвійному розмірі, пені, інфляційного збільшення та трьох відсотків річних, тому в частині розірвання договору №3/1 доручення на надання юридичних послуг договору від 31 жовтня 2008 року та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4000 грн - вартості сплачених послуг за договором №3/1 доручення на надання юридичних послуг від 31 жовтня 2008 року в силу положень ст.367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір доручення на надання юридичних послуг №3/1.
Відповідно до п. 1 договору ФОП ОСОБА_3, як виконавець в обсязі та на умовах, передбачених цим договором надає ОСОБА_2, як замовнику юридичні послуги пов'язані з захистом його інтересів в суді та органах державної виконавчої служби з приводу відсудження заборгованості по невиплаченій компенсації вартості продовольчого пайка за весь період починаючи з 11 березня 2000 року. Зазначена заборгованість відсуджуються лише за період та в тому випадку, коли замовник мав право їх отримувати.
Відповідно до п. 2.2., 2.3., 2.5. договору виконавець зобов'язується в розумні строки виконати умови договору. Послуги надаються шляхом усного консультування з питань, що відносяться до предмету договору, складенням процесуальних документів, у випадку необхідності - представництво інтересів в суді (при умові видачі довіреності на представництво). Виконавець не несе відповідальності за результат у випадку, коли замовником надано недостовірну інформацію або не подано документи в повному обсязі, за помилки допущені судом під час виготовлення рішення та труднощі, які виникатимуть під час виконання судового рішення.
Згідно п. 3.1. договору замовник зобов'язується надати виконавцю за його вказівкою необхідні документи, інформацію та відомості, як в усній, так і письмовій формі.
Початок виконання робіт визначається моментом вступу цього договору в силу. Закінченням робіт по цьому договору є винесене судом позитивного рішення по заявленим вимогам та отримання заборгованості (п. 4.1., 4.2. договору).
Пунктами 5.1., 5.3 договору сторони передбачили, що за послуги по договору замовник виплачує виконавцю винагороду в розмірі 16909 грн 10 к., що становить 35% від суми заборгованості. У випадку, якщо послуги виконавця, згідно договору не дадуть бажаного результату для замовника, виконавець не має права вимагати будь-якої винагороди, за винятком реально понесених витрат: державного мита, канцелярські витрати, оформлення та подача документів до суду, та зобов'язується повернути замовнику суму передоплати, якщо вона вносилась.
Решту суми - 12909 грн 10 к. за надані послуги позивач зобов'язаний був сплатити на протязі трьох днів з дня надходження коштів на його рахунок (п. 5.2.2. договору).
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення завдатку у подвійному розмірі, суд першої інстанції вважав, що зазначена сума за своєю правовою природою є передоплатою, а не завдатком.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу і способом забезпечення виконання зобов'язання.
Судом встановлено позивач на виконання п. 5.2.1. договору передано передоплата в розмірі 4000 грн. в момент підписання договору.
Частина 2 статті 570 ЦК України встановлює презумпцію авансу, якщо в правочині не визначено, що така сума є завдатком.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. У разі видачі авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплачений ОСОБА_4 в рахунок виконання договору платіж є предоплатою (авансом), а тому повинні повертатися у тому розмірі, в якому надавались позивачем.
Стосовно вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; інфляційних втрат та три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції вважав, що оскільки умовами договору не було визначено конкретні строки (дата, місяць, рік) виконання відповідачем своїх зобов'язань то ці вимоги не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з такими висновком суду з огляду на таке.
У відповідності до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже підставою для застосування ч.2 ст.625 ЦК України є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Положенням ч.3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Згідно з положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вищезазначеної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду про відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення пені, інфляційного збільшення та трьох відсотків річних з урахуванням того, що оскільки умовами договору не було визначено конкретні строки (дата, місяць, рік) виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. При цьому необхідно зауважити, що у позивача виникає право вимоги для відшкодування коштів виникає зі вступом в законну силу рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року.
Також апеляційний суд не приймає до уваги заперечення скаржника на протокольну ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року про повернення заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки в силу положень п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові), проте, позивач не скористався своїм правом на оскарження зазначеної ухвали.
Отже, аргументи апеляційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів з підстав непогодження позивачем з ухваленим судом першої інстанції рішенням.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний тест постанови складено та підписано 27 листопада 2018 року.
Головуючий суддя:
Судді: