03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/181/2018
8 листопада 2018 року м. Київ
Справа № 753/20164/14
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Телегіної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Набудович І.О.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Інеса Володимирівна про визнання договору іпотеки недійсним,
встановив:
У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус КМНО Кравченко І.В. про визнання недійсним договору іпотеки № PCL-005/095/2007. В обгрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що 20.07.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, згідно якого позивач передала в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_4 Вказаний договір був укладений позивачем у стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Позивач вважає укладений іпотечний договір таким, що не відповідає вимогам ч.ч.1,3 ст. 203 ЦК України, а тому має бути визнаний судом недійсним.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на його незаконність, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказував, що судом першої інстанції грубо порушено вимоги ст. 21 ЦПК України - недопустимість повторної участі судді у розгляді справи, оскільки ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 28.07.2016 року, постановлена під головуванням судді Набудович І.О., про залишення позову без розгляду скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.10.2016 року , а тому вважає, що суддя Набудович І.О. повторно не може приймати участь у розгляді цієї справи. Суддя Набудович І.О. незаконно відхилила заяву про її відвід від повторного розгляду справи.
Крім того, суддя безпідставно та незаконно відмовила у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи та проігнорувала постанову Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року, оскільки у первинному висновку експертизи експерт не застосував та порушив норми інших правових актів, що регулюють питання проведення судових експертиз, та не врахував їх у дослідницькій (мотивувальній) частині та у підсумковому висновку.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у їх відсутність у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийняв до уваги висновок судово-психіатричної експертизи від 12 квітня 2016 року, проведеної на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва, яким встановлено факт усвідомлення ОСОБА_2 значення своїх дій та можливості керувати ними в момент укладення спірного договору іпотеки від 20.07.2007 року, оскільки матеріалами справи цей висновок не спростовується. Будь-яких інших обставин, які б свідчили про абсолютну неспроможність ОСОБА_2 в момент вчинення спірного правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, в ході розгляду справи судом першої інстанції не встановлено. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача щодо недоліків експертного висновку, неповного дослідження та порушення нормативних вимог при проведенні експертизи, зважаючи на відсутність у представника необхідних знань для тлумачення висновків дослідження.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законними і обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Судом встановлено, що 20 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ML-005/095/2007, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 75 530 доларів США з кінцевим терміном повернення - до 20 липня 2015 року (а.с. 40-47).
Також 20 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № PCL-005/095/2007 (майнова порука), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.В. (а.с. 48-54).
Відповідно до умов цього договору іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором № ML-005/095/2007, ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно: садовий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в с/т «Енергетик», кадастровий № НОМЕР_1.
За умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги від 5 листопада 2010 року, ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-005/095/2007 від 20.07.2007р. та договором іпотеки (майнової поруки) № PCL-005/095/2007 від 20.07.2007р. (а.с. 60-70).
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що оспорюваний договір іпотеки було укладено нею у стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому цей договір є таким, що не відповідає вимогам ч. 1,3 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. На підтвердження заявлених позовних вимог було надано медичну документацію, зокрема, про встановлення їй у 2007 році третьої групи інвалідності, наявності гіпертонічної хвороби та інших захворювань (а.с.9-17), а також заявлено клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними ( постанова Верховного Суду України у справі № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року).
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.
У ході розгляду даної справи, з метою встановлення наявності такого стану у ОСОБА_2 на момент підписання договору іпотеки, укладеного 20 липня 2007 року, судом першої інстанції була призначена судово-психіатрична експертиза, яка проведена Київським міським центром судово-психіатричної експертизи.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 277 від 12 квітня 2016 року, ОСОБА_2 на момент підписання договору іпотеки від 20.07.2007 року виявляла психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз) з незначно вираженим психоорганічним синдромом і за своїм психічним станом тоді вона усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т.2, а.с. 4-7).
Із зазначеного висновку вбачається, що він є розгорнутий, достатньо мотивований та обґрунтований, при його складанні були досліджені всі наявні в розпорядженні експертів матеріали, необхідні для проведення експертизи, суперечностей в самому висновку не встановлено, він не суперечить наявним матеріалам справи на час проведення експертизи і не викликає сумнівів у колегії суддів в його правильності та об'єктивності, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Зокрема, з мотивувальної частини висновку судово-психіатричної експертизи вбачається, що експертом зазначено про те, що попри зроблені в судових засіданнях Дарницького районного суду м.Києва по даній цивільній справі показання свідків про начебто наявні в підекспертної на 2007 рік значних психічних і поведінкових порушень позивач ОСОБА_2 упродовж 2007 року продовжувала вести свій звичний уклад життя та самостійно займатись своїми різноманітними питаннями - весною 2007 року підекспертна «з допомогою доньки...» уклала договір купівлі-продажу своєї квартири, займалась перерахунком пенсії (підбірка документації з Управління пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Києва №5596/01/С 2087 від 27.12.2010р. у МКАХ підекспертної з поліклініки), проживала тоді одна та самостійно займалася веденням свого домашнього господарювання.
Також у висновку зазначено, що згідно наданої на підекспертну її медичної документації за період 2007 року, вона тоді наявності якої-небудь значно вираженої та стійкої психічної і поведінкової патології не виявляла (МКАХ з поліклініки). Надана на підекспертну медична документація в період з 2008 року по даний час (МКСХ №879 «і» - 2008р. з УДМСЦВВ) також це містить у собі відомостей про наявність у підекспертної якої-небудь стійкої значно вираженої психічної і поведінкової патології, а при даному обстеженні в неї виявлено прояви помірно виражених психічних порушень психоорганічного характеру зі збереженням достатньої продуктивності мовного контакту з оточуючими, орієнтуванням в обстановці, спроможністю до формально критичної самооцінки свого актуального стану здоров'я і життєвої ситуації (т.2 а.с. 7).
За таких обставин, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи, а також інших доказів в їх сукупності, доводи позивача про те, що в момент укладення договору в іпотеки вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними не знайшли свого підтвердження.
Будь-яких процесуальних порушень норм права, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, під час проведення судово-психіатричної експертизита складення висновку № 277 від 12 квітня 2016 року колегія суддів також не вбачає.
Доводи представника позивача, що вказаний висновок викликає сумніви в його правильності, тому судом першої інстанції безпідставно відмовлено в проведенні повторної судово-психіатричної експертизи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи не підтверджені, ґрунтуються на власному суб'єктивному сприйнятті позивача обставин справи та спростовуються обґрунтованим висновком судово-психіатричної експертизи №277 від 12 квітня 2016 року.
Згідно статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проте належних доказів відповідно до статей 77-78 ЦПК України на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, - що в силу наявного у ОСОБА_2 стійкого психічного розладу вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачем суду не надано.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, правильно застосувавши положення цивільно-процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним через недоведеність заявлених вимог, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про неспроможність ОСОБА_2 в момент вчинення спірного правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 21 ЦПК України - недопустимість повторної участі судді в розгляді справи (в редакції на час ухвалення рішення ) колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення ), суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року, у складі судді Набудович І.О., позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. про визнання договору іпотеки недійсним було залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки судом першої інстанції, у складі судді Набудович І.О., не ухвалювалось рішення по суті, яке скасовано судом апеляційної інстанції, та не постановлювалась ухвала про закриття провадження в справі, у суду апеляційної інстанції відсутні обов'язкові підстави, передбачені п.1 ч.3 ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є правильним, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а відтак рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2018 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.