7 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 826/18896/16
Провадження № 11-1022апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3до Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - реєстраційна служба) про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року (суддя Огурцов О. П.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (судді Федотова І. В., Сорочка Є. О., Оксененко О. М.),
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до реєстраційної служби про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору іпотеки від 28 січня 2011 року № 171, а також про скасування та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 5 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що характер спірних правовідносин є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), тому цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із рішенням про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, як убачається зі змісту касаційної скарги, ОСОБА_3 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.
ОСОБА_3 наводить доводи про те, що позов не стосується визнання права на предмет іпотеки. Разом з тим, на думку скаржника, у справі підлягають дослідженню виключно владні, управлінські рішення державного реєстратора реєстраційної служби, який у межах спірних правовідносинах діє як суб'єкт владних повноважень, тому спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
4 вересня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях зазначили, що 28 січня 2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представником якого був ОСОБА_5, укладено договір позики грошей.
На забезпечення виконання зобов'язання за договором позики від 28 січня 2011 року укладено договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до пункту 1 договору позики та підпункту 1.1. договору іпотеки грошові кошти ОСОБА_3 зобов'язаний був повернути частинами у строк до 28 липня 2011 року.
Проте, як стверджує позивач, звернення стягнення на квартиру було здійснено після закінчення строку позовної давності, що виключає можливість такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з виконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до іншої особи, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа № 817/2398/15, переведення № 11-354апп18).
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
За нормами частини третьої статті 3 КАС (тут і далі - у чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 350 КАСсуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. БакулінаН. П. Лященко
В. В. БританчукЛ. І. Рогач
Д. А. Гудима В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. М. Ситнік
О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич
О. Р. КібенкоО. Г. Яновська
В. С. Князєв