Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 643/2360/16-ц
провадження № 61-18413св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
треті особи: Харківська міська рада, Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2016 року у складі судді Погасій О. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої
ОСОБА_3, треті особи: Харківська міська рада, Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - Московський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області), про визнання права користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що він з 1973 року по квітень 1990 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 (колишній
АДРЕСА_7. У квартирі, яку його батько ОСОБА_5 отримав на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих від 04 червня 1975 року та ордеру № 308894 на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_5, жінку - ОСОБА_6 та сина - ОСОБА_1
У зв'язку з розірванням шлюбу його батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з 1990 року його було зареєстровано за адресою: м. Харків,
АДРЕСА_2, проте фактично він залишався проживати разом зі своїм батьком ОСОБА_5 за місцем його реєстрації за адресою:
АДРЕСА_3, з 1973 року по 1990 рік (до реєстрації шлюбу батька з іншою жінкою).
Після розлучення його батько - ОСОБА_5 одружився з іншою жінкою - ОСОБА_7 Під час їх шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_4 року у них народилася дочка
ОСОБА_8, яку з 06 липня 1998 року зареєстровано у спірній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_5 року у ОСОБА_8 народилась дочка ОСОБА_3, яку також було зареєстровано у вказаній квартирі.
21 червня 2001 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 - матір'ю ОСОБА_2 було розірвано. З часу розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і по день смерті ОСОБА_5, ОСОБА_2 разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживала, спільне господарство з батьком ОСОБА_5 не вела, участі у витратах по сплаті за комунальні послуги не брала, ніяким чином не допомагала батьку у період його хвороби, не цікавилась його станом здоров'я.
ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживають, а фактично проживають разом з ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_8 ОСОБА_2 письмової згоди ОСОБА_1 на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі не надає через неприязне відношення до нього.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_9, як члена сім'ї ОСОБА_5 з червня 2006 року.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_4, як члена сім'ї основного наймача ОСОБА_5
Рішення міського суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 були доведені заявлені позовні вимоги та встановлено, що його місцем постійного проживання у період з 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 року є спірна квартира, у якій він позбавлений можливості зареєструвати своє місце проживання через наявність перешкод зі сторони ОСОБА_2 При цьому посилався на положення
статей 47, 48, 55, 124 Конституції України, роз'яснень, які містяться у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статті 29 ЦК України, статей 64, 65 ЖК України.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, відхилено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним й обґрунтованим, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Крім того, районним судом зроблені вірні висновки відносно того,що ОСОБА_2 у 2004 році у спірну квартиру не вселялась та не проживала в ній з 2001 року. У зв'язку з неприязними стосунками, які виникли між нею та батьком ОСОБА_1 - ОСОБА_5, останній за життя, був позбавлений права зареєструвати у спірній квартирі у відповідності до діючих норм закону місце проживання свого сина -
ОСОБА_1, через наявність реєстрації ОСОБА_2 з її дитиною, та тих неприязних стосунків, які виникли між ними. Доказів, які б спростовували факт проживання у спірній квартирі однією сім'єю ОСОБА_1 з батьком - ОСОБА_5 з 2002 року і по час смерті останнього, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, матеріали справи не містять.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконним та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. ОСОБА_1 не надано суду жодного допустимого доказу на підтвердження того факту, що він вселився до спірної квартири ще за життя його батька ОСОБА_5 та проживав там до його смерті. Судом не було прийнято до уваги того, що ОСОБА_1 на час розгляду справи мав у праві власності житло, що підтверджується матеріалами справи, однак з власної ініціативи провів його відчуження своїй цивільній дружині вже під час розгляду справи судом першої інстанції. Спірне житлове приміщення неодноразово було предметом розгляду у судах, оскільки ОСОБА_5, який був головним квартиронаймачем зазначеної квартири, неодноразово чинив їй, а пізніше і її дочці перешкоди у праві користування спірним житловим приміщенням. Починаючи з 2002 року її покійний батько ОСОБА_5 намагався через суди зняти її з реєстраційного обліку та зареєструвати у спірному житловому приміщенні свою дружину - ОСОБА_10 Зазначила, що вона теж зверталася до суду із позовом про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням, шляхом виселення та ніколи не втрачала інтересу до зазначеної квартири, не самоусувалася добровільно від свого права на користування житловим приміщенням за своїм місцем реєстрації.
У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначено про те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Посилався на те, що ОСОБА_2 і її малолітня дочка ОСОБА_3 ніякого відношення (права) до спірної квартири не мають, оскільки давно проживають за місцем проживання і реєстрації її матері - ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_8
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судами встановлено, що на підставі рішення № 78/35 виконавчого комітету Ленінської райради депутатів трудящих м. Харкова від 04 червня 1975 року та ордеру від 30 травня 1975 року ОСОБА_5 на склад сім'ї з трьох осіб - ОСОБА_5 - основний наймач, ОСОБА_6 - дружина та ОСОБА_1 - син, надана квартира АДРЕСА_10
Батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 13).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано 19 вересня 1979 року (а.с. 14).
У зв'язку з розірванням батьками ОСОБА_1 шлюбу і реєстрацією шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_7 та народженням у цьому шлюбі дитини - ОСОБА_8, ОСОБА_1 разом зі своєю матір'ю
ОСОБА_6 змінили своє місце реєстрації.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 розірвано 21 червня 2001 року (а.с. 15).
ОСОБА_7 під час шлюбу з ОСОБА_5 та після його розірвання була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_11
ОСОБА_2, на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова
від 30 липня 2004 року у справі № 2-1080, мала право на вселення та проживання у спірній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_5 року у ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3, яку також було зареєстровано у спірній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_6 року батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 помер (а.с. 19).
ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: м. Харків,
АДРЕСА_5, та з 05 березня 2016 року знятий з місця реєстрації (а.с. 23, 26).
Згідно договору купівлі-продажу від 07 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу
Чижовою Н. А., ОСОБА_1 продав ОСОБА_12 належну йому квартиру АДРЕСА_6.
Згідно листа КП «Жилкомсервіс» від 19 січня 2016 року в квартирі АДРЕСА_10 зареєстровані: ОСОБА_2 - дочка основного наймача та ОСОБА_3 - онука основного наймача. Станом
на 01 лютого 2016 року заборгованість по квартплаті відсутня (а.с. 20).
Відповідно до частин першої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_10 судами не було встановлено чи був дотриманий встановлений порядок при вселенні
ОСОБА_1 до спірної квартири ще за життя його батька ОСОБА_5, чи надавалася письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, зокрема
ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої
ОСОБА_3, які зареєстровані за спірною адресою, чи був він зареєстрований в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем його проживання, не дали оцінку тому, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5
з 05 березня 2016 року знятий з зазначеного місця реєстрації, чи вів він з наймачем спільне господарство, тривалість часу його проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
При цьому, вирішуючи спір за заявленим позовом ОСОБА_1 про визнання за ним права користування спірним житловим приміщенням, апеляційний суд безпідставно вийшов за межі заявлених вимог, порушив вимоги процесуального законодавства і зазначив у судовому рішенні як встановлені обставини про непроживання у спірній квартирі ОСОБА_2 з їі дочкою ОСОБА_3 у період з червня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 року, які не були предметом цього спору та в подальшому були зазначені у рішенні Московського районного суду
м. Харкова від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої
ОСОБА_3, треті особи: Харківська міська рада, комунальне підприємство «Жилкомсервіс», Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням як обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що не підлягають доказуванню, з посиланням на положення статті 61 ЦПК України 2004 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, долученого до заперечень ОСОБА_1
Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої
статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б.І. Гулько
Є.В. Синельников
С. Ф. Хопта