Постанова
Іменем України
31 жовтня 2018 року
м. Київ
справа 482/1308/17-ц
провадження № 61-39173 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»,
представник відповідача - Красюк Тетяна Валентинівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Колосовського С. Ю.,
У серпні 2017 року ОСОБА_4.звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, витрат на лікування та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді директора бази відпочинку «Пуща-Водиця» ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Наказом генерального директора ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» від 14 червня 2017 року № 63-к її було звільнено з роботи з 14 червня 2017 року на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням, як підстава винесення відповідачем цього наказу зазначена її заява від 12 червня 2017 року.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки вказану заяву про звільнення з роботи нею було написано під впливом тяжких життєвих обставин та на вимогу генерального директора ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Проте вона не мала наміру припиняти трудові відносини з відповідачем, про що свідчить її заява від 12 червня 2017 року про відкликання заяви про звільнення, яку вона направила на адресу підприємства 12 червня 2014 року засобами поштового зв'язку. Крім того, з 13 червня 2017 року вона перебувала на лікарняному, а відповідач 14 червня 2017 року видав наказ про її звільнення з роботи.
Отже, такими діями відповідача було порушено її трудові права, чим завдано моральної шкоди.
З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила суд визнати наказ генерального директора ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» від 14 червня 2017 року № 63-к про її звільнення незаконним, поновити її на посаді директора бази відпочинку «Пуща-Водиця» з 14 червня 2017 року, стягнути з відповідача 4 203 грн 29 коп. витрати на лікування, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 14 червня 2017 року по 17 червня 2017 року у розмірі 844 грн 81 коп. за перші п'ять днів непрацездатності, а також з 12 серпня 2017 року по день ухвалення рішення суду, та моральну шкоду у розмірі 20 тис. грн.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року у складі судді Демінської О. І. у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що докази написання позивачкою заяви про звільнення з роботи за власним бажанням під примусом відсутні, тривалий час перебування позивачки на лікуванні свідчить про наявність проблем зі здоров'ям, проте не свідчить про погіршення її здоров'я саме унаслідок звільнення з роботи. Своє право на відкликання заяви про звільнення, передбачене статтею 38 КЗпП України, позивачка до видачі наказу про її звільнення не реалізувала, оскільки відсутні докази обізнаності відповідача, як роботодавця, на час винесення спірного наказу про звільнення, про бажання позивачки продовжити роботу всупереч поданій нею заяві про звільнення за власним бажанням. Нормами КЗпП України заборона щодо звільнення працівника на підставі статті 38 КЗпП України, тобто за його власним бажанням, у період тимчасової непрацездатності, не передбачена.
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 23 квітня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконним наказ генерального директора ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» від 14 червня 2017 року № 63-к про звільнення ОСОБА_4 з роботи на підставі статті 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_4 на посаді директора бази відпочинку «Пуща-Водиця» ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» з 14 червня 2017 року. Стягнуто з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2017 року по 23 квітня 2018 року у розмірі 37 618 грн 80 коп., 200 грн за завдану моральну шкоду. У задоволенні позову про стягнення витрат на лікування відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка своєчасно відкликала свою заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яка датована 14 червня 2017 року, але фактично написана 12 червня 2017 року. На підставі належних доказів встановлено, що ОСОБА_4. повідомляла секретаря генерального директора ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», що визнано відповідачем, про направлення нею заяви про відкликання своєї заяви про звільнення. Отже, на момент винесення підприємством спірного наказу про звільнення ОСОБА_4, у останньої не було волевиявлення на звільнення за власним бажанням, про що знав відповідач. Отже, спірний наказ підприємства про звільнення з роботи позивачки на підставі статті 38 КЗпП України винесений з порушенням трудового законодавства, тому її слід поновити на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2017 року по 23 квітня 2018 року, розмір якого розраховано на підставі довідки роботодавця від 22 вересня 2017 року № 56, згідно з якою середньоденний заробіток позивачки складав 216 грн 20 коп. Крім того, такими діями відповідача позивачці було завдано моральної шкоди, розмір якої відповідає вимогам розумності та справедливості.
У касаційній скарзі ОСОБА_4. просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині визначення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасувати й ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 63 356 грн 88 коп., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при визначенні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу було допущено помилку, оскільки її середньоденний заробіток складав 364 грн 12 коп., а загальна сума становить 63 356 грн 88 коп. Проте апеляційний суд такі обставини не врахував.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
У серпні 2018 року ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що апеляційним судом було скасовано наказ відповідача про звільнення позивачки з роботи та поновлено її на посаді директора бази відпочинку «Пуща-Водиця», стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з розміром якого позивачка не погодилась.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, скасовуючи наказ відповідача про звільнення з роботи позивачки, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого судом було розраховано на підставі довідки роботодавця від 22 вересня 2017 року № 56, згідно з якою середньоденний заробіток позивачки складав 216 грн 20 коп., що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Доводи касаційної скарги щодо іншого розміру середньоденного заробітку позивачки, безпідставні, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції й не основані на належних і допустимих доказах.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Миколаївської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк