Справа № 2-3100/10/05
Провадження № 22-ц/818/1400/18
27 листопада 2018 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Тичкової О.Ю.,
суддів - Овсяннікової А.І., Коваленко І.П.
сторони справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління «публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит»,
відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова, ухвалене 09 грудня 2010 року в складі судді Шмадченко С.І.,
встановив:
У березні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит»» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 140 790 грн. 25 коп. та судових витрат за сплату судового збору у розмірі 1 407 грн. 90 коп., інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2008 року відповідач ОСОБА_4 уклав з Банком кредитний договір за № М-013-08-ФО-02 на суму 45 000 грн., з оплатою 23,0% процентів річних строком до 12 лютого 2010 року. Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі договорів поруки № М- 013/3-08-П-02 від 12 лютого 2008 року, № М-013/3-08-П-02 від 12 лютого 2008 року зобов'язалися відповідати перед Банком за несвоєчасне виконання ОСОБА_4 своїх обов'язків за кредитним договором. У зв'язку з систематичним порушенням з боку відповідача ОСОБА_4 умов кредитного договору у нього утворилася заборгованість перед Банком у розмірі 140 790 грн. 25 коп., що підлягає стягненню з боржника та поручителів солідарно.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 140 790 грн. 25 коп., 1 407 грн. 90 коп. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Рішення суду мотивовано тим, що в судовому засіданні доведено факт порушення позичальником ОСОБА_1 зобов'язань з повернення кредиту і наявності у нього боргу у вказаному банком розмірі. Зазначений борг підлягає солідарному стягненню з боржника і поручителів. При цьому суд вважав, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за виконання зобов'язання ОСОБА_1 перед Банком не припинилася, у зв'язку з чим стягнув з відповідачів у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції 16 січня 2018 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення з нього суми боргу. Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що справа була розглянута судом за його відсутності та його не було повідомлено належним чином про час та дату розгляду справи. Судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі обставини справи. Зокрема, суд не звернув увагу та не дослідив факт того, що кредитний договір та договір поруки діють до 12 лютого 2010 року, кредитор своїм листом-вимогою від 01 грудня 2008 року вимагав від нього повернення суми боргу за Договором у розмірі 33 941 грн. 56 коп. Вважає, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором настав 12 лютого 2010 року, проте кредитор не висував вимог до нього протягом 6 місяців. Тому договір поруки є таким, що припинив свою дію.
В поданому 30 серпня 2018 року відзиві Банк просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором пред'явлено Банком в судовому порядку в межах строку дії поруки. Умовами договору поруки строк пред'явлення вимог до поручителя встановлено 3 роки. Прострочена заборгованість по сплаті кредиту виникла з 15 жовтня 2008 року, а з погашення процентів - з 15 серпня 2008 року. Банк звернувся з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором 09 березня 2010 року, тобто в межах строку дії поруки.
Ухвалою судді Апеляційного суду Харківської області Бровченко І.О. від 17 квітня 2018 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2010 року (а.с. 114-115).
Ухвалою колегії судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2018 року справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 120-121).
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.
Відповідно до пункту 8 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Харківської області ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.
03 жовтня 2018 року вказану апеляційну скаргу ОСОБА_3 передано до Харківського апеляційного суду.
Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду 25 жовтня 2018 року визначено колегію судів: суддя-доповідач - Тичкова О.Ю., судді - Коваленко І.П., Овсяннікова А.І. (а.с. 134).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України, в редакції, чинній на день ухвалення судового рішення, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.
Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України, в редакції, чинній на день ухвалення судового рішення, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 належним чином повідомлявся про розгляд справи 09 грудня 2010 року, а також того, що судом першої інстанції вживалися заходи щодо належного повідомлення апелянта про день та час судового розгляду справи.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином доводи апелянта про не повідомлення про дату, час і місце засідання суду та розгляд справи за його відсутності знайшли своє підтвердження при перегляді рішення апеляційним судом. Тому, судова колегія вважає, що є підстави для обов'язкового скасування рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2010 року та ухвалення нового судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 12 лютого 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № М-013-08-ФО-02 (надалі Договір), відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит на суму 45 000 грн. зі сплатою процентної ставки 23, 00 % річних (пункт 2.1 Договору). Для обліку наданих у кредит грошових коштів банк відкрив позичальнику позичковий рахунок № 22036022534501 (а.с. 7-9).
Згідно з пунктом 3.2 Договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні кошти, отримані за цим договором, до 12 лютого 2010 року. Позичальник зобов'язується щомісяця, в строк з 1 по 15 число (включно) кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі, встановленому в Графіку погашення кредиту.
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п. п. 3.2., 3.4., 4.3, 4.4., 4.6 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором.
У забезпечення виконання зобов'язань позичальником за Договором укладено два договори поруки від 12 лютого 2008 року: між Банком та ОСОБА_2 та між Банком та ОСОБА_3 Поручителі за цими договорами зобов'язалися відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за Договором (а.с. 10-13).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 порушив зобов'язання за кредитним договором. Заборгованість за Договором станом на 26 лютого 2010 року становить 140 790 грн. 25 коп. та складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 33 627 грн. 54 коп.; простроченої заборгованості по процентам - 9 844 грн. 31 коп., пені за прострочення погашення кредиту - 74 475 грн. 50 коп., пені за прострочення погашення процентів - 22 842 грн. 90 коп. (а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що останній платіж по кредиту ОСОБА_1 здійснив 25 вересня 2008 року, а по погашенню процентів за кредитом - 30 липня 2009 року, при цьому з вересня 2008 року погашення процентів здійснювалося з порушенням строків періодичних платежів.
01 грудня 2008 року позивачем на адресу відповідачів були направлені досудові вимоги про виконання зобов'язань за кредитним договором, якими позивач змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, вказавши, що заборгованість має бути погашена протягом двох банківських днів (а.с. 23-24). Проти отримання листа-вимоги від 01 грудня 2008 року ОСОБА_3 не заперечує.
Згідно з пунктом 3.4. Договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, неустойки у разі, якщо позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення кредиту. Позичальник зобов'язаний на вимогу банку про дострокове повернення кредиту повернути отримані кредитні кошти та сплатити усі проценти протягом десяти банківських днів з моменту отримання вимоги банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки їх нарочним позичальнику за визначеною адресою.
У пункті 3.1 договору поруки № М-013/2-08-П-02 від 12 лютого 2008 року, укладеного Банком із ОСОБА_3 (надалі Договір Поруки), визначено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов'язується не пізніше двох банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником своїх зобов'язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора у спосіб, визначений кредитором.
Відповідно до правил частини другої статті 1050 Цивільного кодексу (ЦК) України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що Банк має право пред'явити вимогу боржнику як у позасудовому порядку, так і одразу у судовому, оскільки безпосередня заборона на вчинення таких дій у законі або договорі відсутня. Умови Договору не містять чіткої вимоги щодо пред'явлення вимоги спочатку у позасудовому порядку, в разі її невиконання - у судовому.
Оскільки позичальник заборгованість не погасив, у березні 2010 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пред'явило до ОСОБА_1 і поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 позов про дострокове повернення всієї суми боргу.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договорів поруки кожен із поручителів поручився перед кредитором та зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником своїх боргових зобов'язань перед кредитором за Договором в повному обсязі. Кожен із поручителів разом із боржником відповідають перед Банком як солідарні боржники.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).
Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
Як встановлено судовим розглядом, за пунктом 5.1 Договору Поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явить вимог до поручителя.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.
З матеріалів справи вбачається, що останній платіж на повернення кредиту був здійснений 25 вересня 2008 року, по погашенню процентів 30 липня 2009 року, з позовом Банк звернувся 09 березня 2010 року, тобто у межах трирічного строку, визначеного у Договорі Поруки. Тому порука за Договором не припинилася.
Доводи апеляційної скарги про припинення договору поруки укладеного з ОСОБА_3 та відсутності підстав для дострокового стягнення грошових коштів спростовуються умовами укладених договорів і встановленими обставинами справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 порушив зобов'язання за Договором кредиту, у зв'язку з чим йому було пред'явлена вимога про дострокове стягнення заборгованості за кредитом відповідно до положень статей 554, 1050 ЦК України. Позовні вимоги Банку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів є доведеними та підлягають задоволенню.
Разом з тим, вимоги банку про солідарне стягнення з відповідачів судових витрат суперечать вимогам ст.ст. 541, 543 ЦК України, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду з позовом підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках.
Матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до суду з позовом Банком сплачено судовий збір в розмірі 1407 грн. 90 коп. (а.с. 4) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн. (а.с. 5), які відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню у рівних частках з відповідачів на користь позивача.
Враховуючи викладене вище, апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення суду підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права, а позов Банку - задоволенню з одночасним розподілом судових витрат у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 376, 382- 384 ЦПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2010 року скасувати.
Позов публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Слобожанське регіональне управління «публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 140 790 (сто сорок тисяч сімсот дев'яносто) гривень 25 (двадцять п'ять) копійок.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір у розмірі 1 407 грн. 90 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. по 509 (п'ятсот дев'ять) гривень 30 (тридцять копійок) з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2018 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді А.І. Овсяннікова
І.П. Коваленко