Справа № 426/4339/17
Провадження № 22-ц/810/164/18
2018 року, листопада місяця, 21-го дня, Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря судового засідання Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 03 липня 2018 року у цивільній справі (№ 426/4339/17 суддя І інстанції - Осіпенко Л.М.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - державний нотаріус Першої Сватівської державної нотаріальної контори Власов Олексій В'ячеславович про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Сватівського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько - ОСОБА_4. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку, який розташований за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1. 39/100 частини вищевказаного житлового будинку належала батькові позивачки - ОСОБА_4 та 61/100 частини належало матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, померла мати позивачки - ОСОБА_5, після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 61/100 частини будинку, яку фактично прийняв її чоловік - ОСОБА_4, тобто батько позивачки, але відповідні документи після прийняття спадщини на будинок батьком позивачки оформлені не були. 07.07.2015 року позивачка подала заяву про прийняття спадщини до Першої Сватівської державної нотаріальної контори, де була заведена спадкова справа. Постановою Сватівської державної нотаріальної контори було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки у позивачки відсутні документи на вищевказаний житловий будинок. Враховуючи наведене, просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року на ? частину житлового будинку, який розташований за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1.
Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 03 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Першої Сватівської державної нотаріальної контори Власов О.В. про визнання права власності в порядку спадкування за законом було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку, який розташований за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Вирішено питання по судовим витратам.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою на нього, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на ? частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення частин 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати позивачки - ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 року відділом реєстрації актів громадського стану Сватівського районного управління юстиції в Луганській області (а.с.17). Після смерті матері позивачки залишилась спадщина, яка складається, зокрема, із 61/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 11.11.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Сватівської державної нотаріальної контори (а.с.7). Чоловік померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав з дружиною ОСОБА_5 на момент смерті останньої за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1. Дану обставину у судовому засіданні сторони визнали та не заперечують. Отже, суд першої інстанції дійшов до висновків про те, що спадщину після померлої ОСОБА_5 прийняв її чоловік та батько позивачки - ОСОБА_4 згідно вимог п.1 ч.1 ст.549 ЦК Української РСР (1963 року) шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, являючись спадкоємцем першої черги за законом згідно ст.529 ЦК Української РСР. Згідно ч.2 ст.548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, яким згідно ст. 525 цього Кодексу є день смерті спадкодавця.
Отже, батькові позивачки - ОСОБА_4 належала спадщина після померлої дружини у вигляді 61/100 частини спірного житлового будинку за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1, та 39/100 частини вказаного житлового будинку належала останньому згідно договору дарування від 01.02.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Сватівської державної нотаріальної контори (а.с.6).
ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер батько позивачки - ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сватівського районного управління юстиції у Луганській області (а.с.16). Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки спадщина відкрилась після 01.01.2004 року, то в даному випадку до спадкових правовідносин застосовуються норми ЦК України ( 2003 року). Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, відповідно до ст.1261 ЦК України, зокрема, є діти спадкодавця, а саме: доньки - позивачка ОСОБА_6 та відповідачка ОСОБА_2 (а.с.14 - 15, 136-137, ), син ОСОБА_7 (а.с.132). Доньки спадкодавця - позивачка ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті батька, оскільки у передбачений законом шестимісячний строк відповідно до вимог ст.ст. 1269,1270 ЦК України 07 липня 2015року подали заяви до Першої Сватівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька, на підставі яких була заведена спадкова справа №170/2015, номер справи у спадковому реєстрі - № 57654075 (а.с.123-124). Постановою державного нотаріуса Першої Сватівської державної нотаріальної контори Власовим О.В. від 03.02.2017 року було відмовлено позивачці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті батька, оскільки у позивачки відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок (а.с.20). Син спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого 15 листопада 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сватівського районного управління юстиції у Луганській області (а.с.133). Отже, син спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_7, якби був живий на час відкриття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_4, був би спадкоємцем першої черги за законом. З 18.10.1986 року по 24.02.2004 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (а.с.62 зворот). У подружжя від шлюбу народився ІНФОРМАЦІЯ_6 року син ОСОБА_9, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.63). ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер ОСОБА_10, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5, виданого 07 липня 2015 року Розсипненською сільською радою Троїцького району Луганської області (а.с.135). Досліджені у судовому засіданні письмові докази, а саме: копія свідоцтва про народження ОСОБА_7, яке виписане російською мовою (а.с.132), копія свідоцтва про народження ОСОБА_7, яке виписане російською мовою (а.с.134), підтверджують те, що ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року, є внуком ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Суд першої інстанції дійшов до висновків про те, що при перекладі прізвища «ОСОБА_4» з російської мови на українську мову була допущена описка, у зв'язку з чим виникли розбіжності у написанні прізвища у свідоцтві про смерть внука Серії НОМЕР_6, де зазначено прізвище - «ОСОБА_4» (а.с.135) та в свідоцтві про смерть спадкодавця Серії НОМЕР_7, де зазначено прізвище - «ОСОБА_4» (а.с.16). Крім того, у свідоцтві про народження, яке виписане російською мовою, зазначено у графі мати - «ОСОБА_8» (а.с.63), а в паспорті зазначено українською мовою «ОСОБА_8», також в паспорті в графі сімейний стан містяться дані про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_7 (а.с.62). Суд прийшов до висновків про те, що вказані описки в написанні прізвищ та імені є очевидними та не можуть впливати на спадкові права останніх. За таких обставин суд зробив висновки про те, що онук спадкодавця - ОСОБА_10 відповідно до ч.1 ст. 1266 ЦК України може претендувати на частку спадщини, яка належала б за законом його батькові ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року діда - ОСОБА_4, адже є спадкоємцем за законом за правом представлення свого померлого батька. Онук спадкодавця - ОСОБА_10 був живий на час відкриття спадщини, т.б. ІНФОРМАЦІЯ_8, і не встиг прийняти спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року діда - ОСОБА_4 за законом за правом представлення після померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 року батька ОСОБА_7, оскільки до спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини помер. У встановлений шестимісячний строк після смерті спадкодавця ОСОБА_4 мати ОСОБА_10 - ОСОБА_8 подала 20.07.2015 року відповідну заяву про відмову від спадщини після померлого ОСОБА_4 на користь відповідачки ОСОБА_2 (а.с.128). Суд дійшов до висновків про те, що враховуючи, що ОСОБА_8 відповідно до ст.1274 ЦК України відмовилась від прийняття спадщини на користь відповідачки ОСОБА_2, яка є спадкоємцем за законом, то частка позивачки у спадщині, зокрема, у спірному житловому будинку становить 1/3 частину. Постановою нотаріуса було відмовлено позивачці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті батька, оскільки у позивачки відсутні документи на житловий будинок (а.с.20). Інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 не має, заповіт померлий ОСОБА_4 не залишав, що підтверджується копією спадкової справи № 170/2015 після померлого ОСОБА_4 (а.с.122-144). За таких обставин судом першої інстанції було зроблено висновок про наявність підстав для лише часткового задоволення позовних вимог - і визнав за позивачкою слід визнати в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 право власності лише на 1/ 3 частину спірного житлового будинку.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції на спростовують, твердження апелянта про те, що дії трансмисара про відмову на користь когось із спадкоємців порушують принцип рівності щодо інших спадкоємців «оскільки неможливо впевнено сказати яким чином міг розпорядитись належною спадщиною трансмітент, а якщо б відмовився від неї то на користь кого» - є надуманими, адже відповідно до відповідно до правил статті 1276 ЦК у випадку застосування правил спадкової трансмісії право на прийняття належної частки спадщини трансмітента переходить до його спадкоємців і здійснення цього права на прийняття спадщини у цьому випадку реалізується на загальних підставах протягом строку, що залишився. А отже відсутні обмеження на застосування у цьому випадку і положень ст. 1274 ЦК, яка передбачає, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Не ґрунтується на законі і твердження апелянта про те, що ОСОБА_11, отримавши право належати до кола спадкоємців, не маючи жодного родинного зв'язку із ним, не мала разпоряджатись часткою спадщини, оскільки таке право не передбачено статтею, яка регламентує принцип спадкової трансмісії. Адже положеннями ст.1276 ЦК не визначено обмежень права на розпорядження отриманої через застосування спадкової трансмісії спадщиною обумовлених наявністю чи відсутністю родинних відносин, право на прийняття належної частки переходить спадкоємцям на загальних підставах. При спадковій трансмісії коло суб'єктів права спадкування не є заздалегідь обмеженим. При спадковій трансмісії права та обов'язки, що складають спадщину, переходять у повному обсязі та на загальних підставах від трансмітента до трансмісара. Заява ОСОБА_8 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 була датована 20.07.2015 року - тобто її було здійснено ще до спливу 6 місяців з моменту відкриття спадщини, її зміст, авторство та достовірність є підтвердженими (а.с. 128), вона не визнавалась судом недійсною у передбаченому ч. 5 статті 1274 ЦК порядку.
Щодо посилання апелянта на безпідставність висновків суду про можливість у рішенні суду зробити висновки щодо наявних у документах помилок - то вони на увагу не заслуговують, адже суд розглянув справу у порядку позовного провадження і діяв тут у межах компетенції суду, питання про усунення описок та помилок у офіційних документах, належності документів певній особі за наявності спору про право може бути розглянуто судом у порядку позовного провадження, хоч і регламентований такий розгляд нормами процесуального законодавства правилами окремого провадження. Отже суд є наділений правом робити такі висновки при розгляді справи по суті у порядку позовного провадження, встановлена судом під час розгляду справи наявність родинних відносин зазначених вище осіб є доведеною і іншими доказами, апелянт не надав доказів на спростування зазначених тверджень. Та обставина, що нотаріусом було відмовлено через відсутність документів у належному обсязі на спірний будинок а не через відсутність права на певну частку спадщини - сама по собі висновків суду теж не спростовує, адже мотиви відмови нотаріуса тут не мають самі по собі зобов'язуючого для суду значення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, зокрема при апеляційному розгляді справи може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Рішення суду першої інстанції є достатньою мірою вмотивованим та обґрунтованим, містить у собі належний аналіз основних доводів та заперечень сторін - Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, тоді як у межах розгляду цієї справи судом надано оцінку основним доводам і запереченням сторін.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.89, 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дано належну оцінку доказам на які сторони посилалися у суді першої інстанції, суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.. Колегія суддів приходить до висновків про те, що оскаржуване судове рішення є ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Отже підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 03 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2018 року.
Головуючий
Судді