14 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 804/4447/16
Провадження № 11-1002апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовиної Ліани Леонідівни (далі - Приватний нотаріус), третя особа - ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_3на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (судді Богданенко І. Ю., Уханенко С.А., Дадим Ю. М.),
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 7 лютого 2014 року № 10740478 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21718311201 (далі - Рішення); зобов'язати скасувати запис про державну реєстрацію права власності.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначив, що рішенням Приватного нотаріуса проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Спірна квартира), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21718311201, за ОСОБА_5, про що зроблено запис про право власності № 4603626. Зазначене вище рішення було прийнято на підставі договору купівлі-продажу від 7 лютого 2014 року № 313, який укладений між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець), відповідно до якого продавець зобов'язується передати Спірну квартиру у власність покупця. При цьому ОСОБА_6 як продавцю було відомо, що право власності на спірне майно нею одержано злочинним шляхом, що підтверджується вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року. Отже, правочин між ОСОБА_6 та третьою особою є нікчемним в силу приписів статті 228 Цивільного кодексу України, а тому Рішення Приватного нотаріуса, на думку позивача, є незаконним, оскільки право власності за ОСОБА_5 на квартиру виникло та було зареєстровано на підставі правочину, який порушує публічний порядок, що виразилось у незаконному заволодінні майном позивача.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2016 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував Рішення Приватного нотаріуса. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2016 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 чинного на той час Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 1 лютого 2003 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав у власність Спірну квартиру.
Згідно з вироками Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року (провадження № 1-кп/202/87/2015) та 21 травня 2015 року (провадження № 1кп/0202/39/2015), які набрали законної сили, ОСОБА_7 шляхом обману придбав право на Спірну квартиру та 18 листопада 2013 року видав довіреність на розпорядження цією квартирою.
Довіреність в подальшому використана невстановленими особами, а 20 листопада 2013 року квартиру придбала ОСОБА_6
З метою продажі квартири, одержаної злочинним шляхом, ОСОБА_6 7 лютого 2014 року уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири.
У подальшому Приватним нотаріусом на підставі заяви і документів, поданих третьою особою, прийнято Рішення, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на Спірну квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21718311201) за ОСОБА_5 та вчинено відповідний запис про право власності № 4603626.
На час виникнення спірних відносин ОСОБА_3 із заявами щодо зміни відомостей про право власності та суб'єкта цього права, у тому числі й про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру за ним, до відповідача не звертався.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу квартири від 7 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є нікчемним, як наслідок - рішення відповідача про державну реєстрацію права власності є протиправним та підлягає скасуванню. Відмова у задоволенні іншої частини позовних вимог обґрунтована їх передчасністю.
Разом із цим, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спір є публічно-правовим.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року залишити в силі.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказав, що в цій справі між сторонами відсутній спір про право, позивач оскаржує законність рішень та дій Приватного нотаріуса під час виконання ним владних повноважень.
На час розгляду справи відповідач та треті особи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Так, ОСОБА_3 оскаржує до адміністративного суду дії Приватного нотаріуса, пов'язані з реєстрацією права власності за третьою особою квартири, посилаючись при цьому на недотримання цим суб'єктом встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
Як убачається з матеріалів справи, спірні відносини виникли у зв'язку із реалізацією права власності на квартиру шляхом володіння, користування та розпорядженням нерухомим майном. Порушення своїх прав, свобод та інтересів ОСОБА_3 пов'язує з неправомірним набуттям права власності на квартиру певними фізичними особами, вважаючи такі правочини нікчемними, і лише як наслідок рішення відповідача про державну реєстрацію права власності на квартиру за третьою особою вважає таким, що порушує його право власності, та що скасування запису про державну реєстрацію права власності відновить його становище як власника.
Тобто звернення позивача до суду із цим позовом пов'язане з необхідністю захисту його прав у приватноправових відносинах, а не у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов правильного висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко
В. В. БританчукН. П. Лященко
Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач
В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна
О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік
О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич