Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 522/7233/16-ц
провадження № 61-15053св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
позивач - ОСОБА_2,
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3на постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,
від 24 січня 2018 року,
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору та додаткової угоди недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2006 року між ним та дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» (далі - ДП «Дирекція верстатобуд») були укладені договір резервування квартири АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу цінних паперів. Зазначені договори буди укладені відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» у межах фонду фінансування будівництва. Позивач вказав, що оплатив повну вартість пакету іменних цільових облігацій у сумі
470 947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири № 73 у розмірі 63,47 кв. м, та отримав сертифікат облігацій НОМЕР_1 на
6 347 цінних паперів, що відповідає загальній площі квартири. Після введення будинку в експлуатацію у 2010 році забудовником було створено ТОВ «ЖЕК «Ідеал», у зв'язку з чим на ім'я позивача було оформлено особовий рахунок та позивачу було передано ключі. 02 грудня 2015 року позивач, прибувши у черговий раз до своєї квартири, побачив, що у його квартирі невідомі особи проводять капітальні будівельні роботи, після чого він отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з якої йому стало відомо про те, що власником його квартири є ОСОБА_5 Підставою для реєстрації права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру стала додаткова угода до договору інвестування від 21 жовтня 2013 року № 5/2/73, відповідно до якої до ОСОБА_5 перейшли права та обов'язки першого інвестора за зазначеним договором інвестування. Позивач зазначив, що 21 жовтня
2013 року між ОСОБА_4 та ДП «Дирекція верстатобуд» був укладений договір інвестування № 5/2/73, відповідно до якого
ОСОБА_4 мала внести інвестиційні кошти у будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, а після введення будинку до експлуатації ДП «Дирекція верстатобуд» взяло зобов'язання передати інвестору новозбудоване майно, а саме: квартиру № 73 загальною площею 65,5 кв. м, яка розташована на 8 поверсі об'єкта будівництва. На думку позивача, укладаючи зазначений інвестиційний договір, сторони діяли без наміру реального настання правових наслідків, всупереч договору, який був укладений з ним, оскільки будівництво будинку було закінчено ще у
2010 році, а договір інвестування № 5/2/73 укладений через три роки після введення в експлуатацію будинку, в якому знаходиться квартира позивача. Вказував, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Дирекція верстатобуд» припинило свою діяльність 25 грудня 2014 року на підставі рішення засновників.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати недійсним договір інвестування № 5/2/73, укладений
21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_4, а також додаткову угоду до цього договору, укладену 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_4, ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_5
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Загороднюка В. І., від 23 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір інвестування № 5/2/73, укладений 21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_4, а також додаткову угоду до цього договору, укладену
28 жовтня 2013 року між ОСОБА_4, ДП «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення оплати за спірними договорами інвестування, а також доказів того, що
ОСОБА_4 була зареєстрована в реєстрі власників іменних цінних паперів як інвестор будівництва житлового будинку АДРЕСА_1. Директор ДП «Дирекція верстатобуд», достовірно знаючи про те, що першим інвестором квартири АДРЕСА_1 є позивач, діючи усвідомлено, уклав фіктивний договір інвестування вже після закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію ще у 2010 році. Оскільки будівництво спірного будинку закінчилось у 2010 році, предмет інвестування за спірними договорами відсутній.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено відсутність у учасників спірного правочину наміру створити юридичні наслідки, оскільки ОСОБА_4, уклавши договір інвестування, реалізувала своє право шляхом укладання додаткової угоди з
ОСОБА_5, який у свою чергу, отримав у власність спірну квартиру та почав робити там ремонт, отже підстави для визнання недійсними договору інвестування та додаткової угоди до нього відсутні.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не з'ясовано у чому полягають правові наслідки для сторін спірного правочину інвестування, ураховуючи вид такого правочину та реальність їх створення. Будь-які інвестиції у будівництво після завершення будівництва є неможливими та недоцільними, оскільки не мають на меті вкладення та реалізацію інвестицій, досягнення їх результату. Оскільки на момент укладення спірних договорів будинок введено в експлуатацію, об'єкт інвестування був відсутній. Позивач є першим інвестором у будівництво з 2006 року, отже у ДП «Дирекція верстатобуд» не було права укладати з відповідачем спірний договір інвестування щодо вже оплаченого позивачем об'єкту інвестування.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Під час розгляду справи суди встановили, що 20 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та ДП «Дирекція верстатобуд» був укладений договір
№ 5/2/73 Р резервування приміщення - квартири, будівельний АДРЕСА_1, загальною площею 63,47 кв. м. У цей же день між сторонами був підписаний акт виконаних послуг, відповідно до якого виконавцем передано, а замовником прийнято послуги по резервуванню квартири АДРЕСА_1.
20 грудня 2006 року між позивачем та ДП «Дирекція верстатобуд» був укладений договір № 5/2/73 купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а саме: повного пакету іменних цільових облігацій ДП «Дирекція верстатобуд» під житло.
Пунктами 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу цінних паперів передбачено, що повний пакет облігацій - це сукупність облігацій, що передаються за цим договором, а сумарна площа, зазначена в облігаціях, дорівнює загальній площі об'єкту. Об'єкт - це визначена покупцем квартира та зарезервована за ним за договором резервування приміщення.
Відповідно до пункту 2.2 договору купівлі-продажу цінних паперів покупець набуває права, що випливають з облігацій, з моменту отримання сертифікату цінних паперів.
Зазначені договори були укладені відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» і ніким не оспорювались.
Суди встановили, що відповідно до умов договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 лютого 2006 року позивач оплатив вартість повного пакету іменних цільових облігацій у сумі 470 947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири - 63,47 кв. м та підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру від 20 грудня 2006 року
№ 789, від 15 лютого 2007 року № 97, від 14 травня 2007 року № 267 та
від 31 травня 2007 року № 291.
14 червня 2007 року ДП «Дирекція верстатобуд» передало позивачу сертифікат облігацій НОМЕР_1 на 6 347 цінних паперів, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири - 63,47 кв. м.
15 жовтня 2010 року будинок по АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію, що підтверджується актом готовності об'єкту до експлуатації від 15 жовтня 2010 року № 1187 та сертифікатом відповідності
від 15 жовтня 2010 року № 15001187, виданими Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Одеській області.
Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 06 листопада 2010 року № 1256 житловому комплексу по АДРЕСА_1 присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1.
21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_4 був укладений договір № 5/2/73 інвестування квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,5 кв. м.
Відповідно до пунктів 2.1, 4.1 цього договору інвестор бере на себе зобов'язання інвестувати будівництво об'єкта будівництва, а розмір інвестиції інвестора складає 345 106, 60 грн.
28 жовтня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була укладена додаткова угода до договору інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року, відповідно до умов якої ОСОБА_4 передала
ОСОБА_5 всі права та обов'язки за договором інвестування.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестування та фінансування однієї квартири в об'єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша
статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину, але претендує на те, щоб майно було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, і який дозволить їй реалізувати свої права.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що позивач є з 2006 року першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку не були визнані недійсними, позивач оплатив вартість повного пакету цільових облігацій та отримав сертифікат цінних паперів, що дає йому право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну, зарезервовану забудовником квартиру, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору інвестування від 21 жовтня 2013 року та додаткової угоди до нього від 28 жовтня 2013 року, оскільки ДП «Дирекція весртатобуд», не ініціюючи розірвання договорів, укладених з позивачем у 2006 році, не мало права укладати договір інвестування щодо зарезервованого та оплаченого позивачем об'єкту будівництва, а оспорені договори були укладені сторонами майже через три роки після завершення будівництва і практичні дії щодо реалізації інвестицій за цими договорами не вчинялись і не могли бути вчинені, що мали усвідомлювати всі сторони спірних договорів.
Апеляційний суд вищезазначених обставин справи не врахував, доводи позивача належним чином не перевірив, обмежившись лише посиланням на недоведення позивачем відсутності у учасників спірного правочину наміру створити юридичні наслідки, не застосував вищевказані норми матеріального права, які підлягали до застосування, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта