26 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 495/2984/17
провадження № 51-9211ск18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року в межах кримінального провадження № 120161602400002764 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Петропавловськ-Камчатський Російської Федерації, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Суть питання
За вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2017 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга має містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому саме полягає незаконність чи необґрунтованість судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414).
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, котра подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, які є підставами для скасування або зміни судового рішення і які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, а також навести конкретні аргументи на обґрунтування кожної позиції.
При цьому слід враховувати, що відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Однак усупереч наведеним положенням процесуального закону доводи касаційної скарги засудженої ОСОБА_4 , фактично зводяться до посилань на неповноту судового розгляду, незгоду з наданою судами оцінкою доказам та по суті заперечення правильності встановлених фактичних обставин кримінального провадження, що в силу статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
При цьому засуджена, обмежившись формальними вказівками, не конкретизувала, яких саме порушень допустилися суди першої і апеляційної інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження за її обвинуваченням, та не обґрунтувала у чому саме ці порушення полягали, як вони вплинули на законність й обґрунтованість постановлених цими судами судових рішень.
Також засуджена ОСОБА_4 не вказала, чому ці порушення слід відносити до безумовних підстав для скасування касаційним судом як вироку місцевого суду так і ухвали апеляційного суду згідно з ч. 1 ст. 438 КПК та з огляду на положення статей 370, 404, 412-414, 419 цього Кодексу.
Крім того касаційна скарга засудженої не містить доводів щодо незаконності висновків суду апеляційної інстанції, наведених в ухвалі цього суду на спростування доводів її апеляційної скарги.
Відсутність у касаційній скарзі згаданого обґрунтування й недотримання положень ст. 427 КПК, перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Також, вимоги до суду касаційної інстанції, викладені засудженою ОСОБА_4 у скарзі, не відповідають змісту ст. 436 КПК щодо повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги.
Зокрема, цією нормою визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.
Однак ОСОБА_4 , порушуючи питання про призначення нового розгляду у суді першої інстанції, просить скасувати лише ухвалу апеляційного суду, тоді як скасування ухвали цього суду є підставою для призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, відповідно до ст. 433 КПК, переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, тому відсутність у ній чітко викладених вимог, які б узгоджувались з положеннями ст. 436 КПК, також перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 КПК залишити скаргу без руху та встановити строк для усунення допущених недоліків.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 залишити без руху і встановити їй строк для усунення недоліків - п'ятнадцять днів із дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3