Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 639/4916/16-ц
провадження № 61-17973св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя- доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Хорошевського О. М., Шаповал Н. М.,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 05 липня 2008 року до 08 березня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 У шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач належним чином не виконує обов'язки щодо утримання сина, у зв'язку із чим позивач просила стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходу) до повноліття дитини та стягнути аліменти за минулий час за період з жовтня 2014 року до червня 2016 року у розмірі 15 386 грн 00 коп.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2016 року у складі судді Іванової І. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з 21 червня 2016 року та до повноліття дитини - 11 лютого 2028 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий час, а саме за період з жовтня 2014 року до червня 2016 року у розмірі 11 541 грн 50 коп.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат та допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні. Відповідач належної майнової допомоги для утримання сина не надає, а тому врахувавши, що на його утриманні не перебувають інші особи, та взявши до уваги його майновий стан, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача на утримання сина 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з 21 червня 2016 року до повноліття дитини. Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення аліментів за минулий час за період з жовтня 2014 року до червня 2016 року та стягуючи на користь позивача 11 541 грн 50 коп., суд виходив із того, що позивач неодноразово в усній та письмовій формі зверталась до відповідача з вимогою про сплату аліментів, однак вони не були виконані відповідачем, а тому, взявши до уваги розрахунок аліментів, наданий позивачем, і те, що відповідач має відшкодувати 1/2 їх частину, задовольнив позов у цій частині. Відмовляючи у позові ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 витрат, пов'язаних із відвідуванням дитиною занять з англійської мови у розмірі 256 грн 00 коп. та відвідуванням дошкільного навчального закладу у розмірі 1 338 грн 50 коп., суд дійшов висновку, що такі витрати позивача мають бути компенсовані за рахунок аліментів. Крім того, ОСОБА_1 не підтвердила належними доказами витрати на лікування сина у розмірі 2 250 грн 00 коп.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2016 року в частині визначення розміру аліментів змінено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 21 червня 2016 року та до повноліття дитини, тобто до 11 лютого 2028 року.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2016 року в частині стягнення аліментів за період з жовтня 2014 року до червня 2016 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів на сина є законними та обґрунтованими. Разом з тим колегія суддів апеляційного суду зазначила, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд першої інстанції не врахував вимоги частини першої статті 182 Сімейного кодекс України, відповідно до яких на користь позивача підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів за минулий час на підставі частини другої статті 191 СК України, апеляційний суд виходив із того, що такі вимоги спростовуються відповідачем, який надав суду докази сплати ним аліментів за цей період.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зменшив розмір аліментів з 1/3 до 1/4 частки без належного правового обґрунтування такої зміни. Відповідач визнав позов у частині стягнення з нього аліментів на сина у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, однак суд апеляційної інстанції на ці обставини також уваги не звернув та протиправно змінив рішення суду першої інстанції у цій частині. Крім того, скасовуючи рішення в частині стягнення аліментів за минулий час, апеляційний суд взяв до уваги докази сплати відповідачем аліментів, однак не врахував, що така їх сплата стосувалась іншого періоду, ніж той, за який просила стягнути позивач.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Харкова.
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з дотриманням норм чинного законодавства України є законним та не підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги те, що позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час є необґрунтованими, оскільки між позивачем та відповідачем існувала домовленість щодо утримання сина шляхом надання допомоги його матері на погашення кредитів, які вона отримувала з метою придбання автомобіля «Ford», телевізорів та ремонту квартири, у якій вона проживає разом із сином. Такий спосіб виконання батьком обов'язку утримувати сина, що був погоджений сторонами, відповідає нормам статті 181 СК України. Застосування частини другої статті 191 СК України можливе за умови, що один із батьків ухиляється від обов'язку щодо утримання дитини, однак позивач таких доказів не надала. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач не довела вжиття нею заходів щодо одержання аліментів за період з жовтня 2014 року до червня 2016 року, оскільки подані два листи, адресовані відповідачу, датовані квітнем 2016 року, тобто надіслані позивачем безпосередньо перед звернення до суду з позовом, а тому суд правомірно не прийняв їх як належний доказ.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 05 липня 2008 року до 08 березня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
У шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до статті 181 СК України.
Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.
Частиною першою статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Вирішуючи зазначений спір в частині вимог про стягнення аліментів на дитину, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що сімейним законодавством України передбачено обов'язок батьків утримувати своїх дітей, а тому правомірно стягнув з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина.
Разом з тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, та зменшуючи їх розмір з 1/3 до 1/4 частину усіх видів заробітку (доходу) відповідача, апеляційний суд правильно врахував стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність в останнього на утриманні непрацездатної матері, а тому правомірно змінив рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміну аліментів.
Відповідно до частини другої статті 191 СК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Статтею 58 ЦПК України 2004 року передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, на обґрунтування позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час позивач надала докази того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, а саме листи, адресовані відповідачу.
Суд першої інстанції всупереч вимогам статей 58, 60 ЦПК України не дав таким доказам належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів за минулий час.
Апеляційний суд, перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в цій частині, встановив, що листи, адресовані відповідачу та його матері 05, 20 квітня 2016 року відповідно, містять вимоги про сплату аліментів, однак докази несплати відповідачем аліментів спростовуються квитанціями про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1, фіскальними чеками на придбання ліків, одягу, взуття для дитини, іграшок і канцелярських товарів для школи, які надав відповідач. А тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів за минулий час.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судом доказів, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статтей 212, 213 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення його без змін.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк