Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 464/218/17-ц
провадження № 61-20828св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: завідувач Територіального відокремленого безбалансового відділення
№ 10013/0276 філії Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_7, ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2017 року у складі судді Рудакова І. П. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до завідувача Територіального відокремленого безбалансового відділення № 10013/0276 філії Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_7 (далі - ТВБВ № 10013/33), ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 10 березня 2013 року між ним та ПАТ «Ощадбанк» укладений договір № 5601113 на вклад «Накопичувальний». Вважає, що цей договір є фальшивим, оскільки на ньому відсутній підпис уповноваженої особи банку та гербова печатка банку, хоча і ці недоліки були усунені після численних звернень до філії банку. Крім того, йому не було нараховано проценти за цим договором у розмірі 40 000,00 грн. Після отримання коштів у сумі 32 378,89 грн із депозиту зберігав вдома, проте дочка ОСОБА_6 їх забрала. Вважає дії відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 протизаконними, які заподіяли позивачу моральну шкоду.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив відшкодувати моральну шкоду заподіяну його здоров'ю завідувачем ТВБ № 10013/33 ОСОБА_7 у розмірі 13 000,00 грн. та дочкою ОСОБА_6 у розмірі 7 000,00 грн.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що умовами договору не передбачено відшкодування моральної шкоди, при цьому у випадку неповернення банківського вкладу та процентів, положення статті 1167 ЦК України не застосовуються.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова
від 30 березня 2017 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з незаконними діями відповідачів позивач був змушений робити численні звернення до філії банку у зв'язку з неправомірністю дій працівників банку щодо укладеного договору, внаслідок чого погіршився стан його здоров'я.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У березні 2018 року від ПАТ «Ощадбанк» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким суд надав належну оцінку.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану справу до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 10 січня 2013 року між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_4 укладений договір № 5601113 на вклад «Накопичувальний» на ім'я фізичної особи, згідно з умов якого вкладник вніс на депозитний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 32 378,89 грн строком на 36 місяців із виплатою процентів у розмірі
16,75 % річних. Днем повернення депозиту є 10 січня 2016 року. Внесення коштів за цим договором підтверджується заявою на переказ готівки від 10 січня 2013 року
№ 5601113, які разом із нарахованими процентами, повернуто позивачу, згідно з його заявою на видачу готівки від 15 січня 2016 року № 5601113.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Чинним законодавством не передбачено право на відшкодування моральної шкоди із правовідносин, що виникають із договірних зобов'язань.
Таким чином, за спірними правовідносинами у ОСОБА_4 не виникає права на відшкодування моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України
від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1790цс15.
Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, обґрунтовано виходив із того, що чинним законодавством не передбачено право на відшкодування моральної шкоди із правовідносин за договором банківського вкладу.
Доводи касаційної скарги про те, що у зв'язку з незаконними діями відповідачів позивач був змушений робити численні звернення до філії банку у зв'язку з неправомірністю дій працівників банку щодо укладеного договору, внаслідок чого погіршився стан його здоров'я, є безпідставними, оскільки ці доводи повторюють підстави позову, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Отже, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г.І. Усик