Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 759/14008/15-ц
провадження № 61-31448св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
представники позивача: Сидоренко НаталіяМиколаївна, Самойлова Євгенія Олександрівна,
відповідач 1 - ОСОБА_6,
відповідач 2 - ОСОБА_7,
відповідач 3 - ОСОБА_8,
представник відповідачів 1, 3 - ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі судді Махлай Л. Д. від 15 червня 2017 року,
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 49.35/296/07-СС, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 40 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом, із кінцевим терміном повернення до 13 березня 2027 року, а позичальник зобов'язався за користування кредитними коштами сплачувати проценти у розмірі, строки та на умовах, що передбачені договором. Цього ж дня, із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за іпотечним договором № 33/296/1296/07-СС передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,30 кв. м. 26 червня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладеного договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 13 березня 2007 року № 49.35/296/07-СС та іпотечним договором від 13 березня 2007 року № 33/296/1296/07-СС.
Оскільки ОСОБА_6 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість у сумі 860 508,93 грн, у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,30 кв. м, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк».
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» залишено без розгляду.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив із того, що належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи позивач не з'явився в судові засідання, призначені на 29 березня та 25 квітня 2016 року, явку свого представника не забезпечив.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року відмовлено.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив із того, що заявник не надав суду мотивованої заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року, зазначені в ухвалі апеляційного суду недоліки в установлений судом строк не усунув.
У липні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить зазначену ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що у зв'язку із запровадженням з 03 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку Кадирова В. В. було прийнято рішення скасувати з 03 березня 2015 року видані ПАТ «Дельта Банк» до 03 березня 2015 року всі та будь-які довіреності на представництво ПАТ «Дельта Банк» та/або вчинення правочинів від його імені. Також була змінена адреса банку, а саме: бульвар Дружби Народів, 38, м. Київ, 01014. Під час проведення працівниками банку інвентаризації було виявлено, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року залишено без розгляду позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Копію вказаною ухвали банк не отримував, про що була складена відповідна довідка. Наведене, на думку заявника, свідчить про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції. Апеляційний суд не з'ясував всіх фактичних обставин справи, позбавив банк права на захист своїх порушених прав.
У листопаді 2017 року до касаційного суду надійшли заперечення представника ОСОБА_8, у яких, посилаючись на безпідставність та недостовірність доводів касаційної скарги, просить її відхилити, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
До Верховного Суду надійшла вказана справа.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною другою статті 294 ЦПК України 2004 року визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року була постановлена без участі представника ПАТ «Дельта Банк».
Відтак, в силу вимог частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції для позивача встановлено протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Згідно повідомлень про вручення поштового відправлення копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» отримало 05 травня 2016 року, відтак апеляційну скаргу мало подати з 06 травня по 10 травня 2016 року включно.
Проте, апеляційну скаргу заявник подав лише 23 квітня 2017 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Як на поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали заявник посилався на те, що в судовому засіданні присутній не був, повний текст ухвали не отримував, а про її існування дізнався лише в ході внутрішньої банківської перевірки, яка проводилася у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк», про що свідчить довідка банку від 20 квітня 2017 року.
Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 травня 2017 року наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, оскільки згідно зворотних поштових повідомлень копію оскаржуваної ухвали представник ПАТ «Дельта Банк» отримав 05 травня 2016 року, проте в установлений законом строк не звертався до суду із апеляційною скаргою. У зв'язку із чим, заявнику було запропоновано у тридцятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали подати до апеляційного суду заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.
17 травня 2017 року на адресу апеляційного суду на виконання вимог ухвали від 03 травня 2017 року заявник подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Як на поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження заявник посилався на ті ж самі обставини, які судом були визнані неповажними, наявність інших об'єктивних перешкод, які завадили своєчасному оскарженню судового рішення, не навів.
Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків(PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року, апеляційний суд правильно виходив із того, що підстави, на які посилається заявник, не є поважними, оскільки матеріалами справи узгоджується, що заявник отримав копію оскаржуваної ухвали 05 травня 2016 року, на спростування чого належних та допустимих доказів не надав, а апеляційну скаргу подав лише 23 квітня 2017 року, тобто поза межами строку, передбаченого частиною другою статті 294 ЦПК України 2004 року. Заявник не навів причини, які можуть бути поважними для поновлення строку на апеляційне оскраження ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року, зазначені в ухвалі апеляційного суду недоліки в установлений судом строк не усунув.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
В. М. Коротун
В. П. Курило