Справа № 1940/1743/18
19 листопада 2018 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Подлісної І.М.
за участю:
секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Боднар О.В.
представника відповідача Гануля І.М.
представника відповідача Попович Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ) в якому просив суд визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати Міністерство оборони України, Військову частину НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ) розірвати контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 15.04.2016 та звільнити з військової служби громадянина України ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 27.09.2017 та 11.07.2018 звертався до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортами про своє звільнення. Рапорти повинні бути розглянуті в межах місячного строку. З огляду на те, що станом на момент подання даного позову відсутні відповіді на зазначені рапорти, то такі вважаються невирішеним, а відтак, має місце бездіяльність зі сторони Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на рапорти від 27.09.2017 та 11.07.2018 та, відповідно, бездіяльність Міністра оборони України щодо невинесення наказу про звільнення позивача за його ініціативою та за наявності підстав, передбачених Законом, в межах місячного строку з дня надходження рапорту.
Позивач заявляє про наявність порушення його конституційних прав, оскільки протягом тривалого часу не може влаштуватись на іншу роботу та забезпечувати себе достатніми засобами для існування та утримання своєї сім'ї, оскільки відповідачі своєчасно та добросовісно не розглянули його рапорту про звільнення, не надали жодної відповіді на рапорти, абсолютно проігнорувавши їх.
Ухвалою суду від 11 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 02 жовтня 2018 року ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 23 жовтня 2018 року.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в судовому засіданні 23 жовтня 2018 року розгляд справи було відкладено до 30 жовтня 2018 року.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року розгляд справи відкладено до 12 листопада 2018 року.
Ухвалою суду від 12 листопада 2018 року розгляд справи відкладено до 19 листопада 2018 року.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, що викладені в позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях. Просили суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача 1 Міністерства оборони України в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог ОСОБА_1 та пояснив, що у відповідності до пункту ґ ч.5, ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пунктом 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України документом, який дає право на звільнення з військової служби за обставинами на які посилається позивач є оригінал медичного висновку медико-соціальної експертної комісії. Водночас, зазначає, що при звернення ОСОБА_1 до командування військової частини до своїх рапортів від 08.07.2016, 11.07.201, 27.09.2017 та 11.07.2018 ним не було долучено саме оригінал медичного висновку медико-соціальпої експертної комісії.
Таким чином представник відповідача вважає, що позивачем не доведені факти бездіяльності Міністерства оборони України. У зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову громадянина ОСОБА_1 .
Представник відповідача 2 Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги ОСОБА_1 та надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказав, що згідно рапортів командира роти забезпечення капітана ОСОБА_2 та першого заступника командира батальйону - начальника штабу підполковника ОСОБА_3 від 13.07.2016, рядовий ОСОБА_1 не повернувся з відпустки, яку він проводив згідно рапорту в АДРЕСА_1 , терміном 7 діб з 06.07.2016 по 12.07.2016. Жодних підтверджуючих документів законної відсутності позивача на службі у військову частину не надходило.
За результатами проведення службового розслідування відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 23.07.2016 №497, військовослужбовець за контрактом бухгалтер фінансово-економічної служби військової частини польова пошта НОМЕР_3 рядовий ОСОБА_1 , вважається таким, що самовільно залишив частину. Відповідно, вказаного військовослужбовця притягнуто до дисциплінарної відповідальності, шляхом накладення дисциплінарного стягнення у вигляді «Суворої догани» та призупинено виплату грошового забезпечення з 23.07.2016.
Згідно витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 30.09.2016 №218, солдата ОСОБА_1 - військовослужбовця військової частини польова пошта НОМЕР_5 , який самовільно залишив розташування військової частини, з 30.09.2016 зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_4 . Також, солдат ОСОБА_1 з 30.09.2016 вважається таким, що перебуває в розпорядженні командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ).
Оскільки, позивач на даний час рахується таким, що самовільно залишив розташування частини, командування військової частини НОМЕР_1 не може звільнити позивача без його присутності.
Таким чином, вважаємо позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії є безпідставними та необґрунтованими.
Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступне.
15 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 полковника ОСОБА_4 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт).
У відповідності до пункту третього Контракту, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію.
Як слідує з довідки №875 від 18.05.2016 ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військові частині - польова пошта НОМЕР_3 в зоні проведення Антитерористичної операції з 13 травня 2016 року.
У період з 06.07.2016 по 12.07.2016 позивач перебував у відпустці в м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса 6.
08 липня 2016 року ОСОБА_1 подано рапорт командиру військової частини - польова пошта НОМЕР_4 полковнику ОСОБА_5 , в якому позивач просив останнього надати йому можливість продовжити військову службу за місцем проживання у м. Тернополі, а саме у військовій частині - польова пошта НОМЕР_4 , у зв'язку з тим, що його батьки є важкохворими та потребують постійного догляду.
11 липня 2016 року ОСОБА_1 подано рапорт командиру військової частини - польова пошта НОМЕР_4 полковнику ОСОБА_5 , у якому позивач повідомив керівництво частини про те, що не зможе повернутись з відпустки, у зв'язку із загостренням психіатричної хвороби його матері ОСОБА_6 , яка потребує постійного та систематичного догляду. Батько позивача - ОСОБА_7 (1938 р.н.) також є хворою людиною і не може бути доглядальником чи опікуном ОСОБА_6 , так як сам потребує сторонньої допомоги. У зв'язку з чим вказує на неможливість подальшого проходження служби через сімейні обставини. Вказаний рапорт направлено на адресу військової частини поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з якого вбачається, що лист отримано військовою частиною 12.07.2016 р. за довіреністю Лотоцьким.
27 вересня 2017 року та 11 липня 2018 року ОСОБА_1 подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорти про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами. До рапортів позивачем було додано копія паспорта ОСОБА_7 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія довідки МСЕК серія АВ №0818605 про присвоєння 1-ї групи інвалідності ОСОБА_6 від 02.06.2017, копія довідки про отримання допомоги та перебування на обліку в управлінні соціального захисту населення №5195 від 27.09.2017.
Рапорт позивача від 27.09.2017 р. зареєстровано у військовій частині 27.09.2017 р. за вх. №3306.
Вище зазначені рапорти залишились без реагування керівництва військової частини, відтак ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі-Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із ч. 4 ст. 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п.п.ґ п.2 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, Дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини віком до 23 років, яка є особою з інвалідністю І чи II групи;
утримання військовослужбовцем дитини з інвалідністю, яка має будь-які види порушень функцій організму III-IV ступеня їх вираження та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії ІІ-ІІІ ступеня їх вираження відповідно до критеріїв встановлення інвалідності дітям, затверджених Кабінетом Міністрів України, або дитини з інвалідністю, яка має функціональні порушення в організмі та обмеження життєдіяльності, які відповідають критеріям для встановлення І чи II групи інвалідності для повнолітньої особи згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; утримання військовослужбовцем дитини з інвалідністю підгрупи А віком до 18 років.
Частиною 7 ст. ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно з п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Згідно з п. 34 зазначеного положення контракт припиняється (розривається) зокрема, у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).
Пунктом 210 Положення визначено, що звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставі указу Президента України та після видання наказу Міністра оборони України командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктом 236 Положення визначено, що з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення.
Форма, порядок оформлення та зберігання документа, в якому відображається зміст проведення бесіди, визначаються Міністерством оборони України.
В сукупності зазначені нормативно-правові акти врегульовують питання проходження військової служби в Збройних Силах України та є спеціальним законодавством для відповідних правовідносин.
З системного аналізу наведених правових актів слід прийти до висновку, що звільнення позивача з військової служби в даній спірній ситуації повинно проходити по наступній процедурі. Подання позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорту на звільнення, проведення бесіди з приводу звільнення з військової служби, формування подання до звільнення, видання наказу Міністра оборони України командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині про звільнення з військової служби. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Як вже зазначалось, 27 вересня 2017 року та 11 липня 2018 року ОСОБА_1 подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорти про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами. До рапортів позивачем було додано копія паспорта ОСОБА_7 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія довідки МСЕК серія АВ №0818605 про присвоєння 1-ї групи інвалідності ОСОБА_6 від 02.06.2017, копія довідки про отримання допомоги та перебування на обліку в управлінні соціального захисту населення №5195 від 27.09.2017.
Як слідує із довідки МСЕК серія АВ №0818605 та висновку №208 від 05.06.2018 лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного захворювання, мати позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом І «А» групи - довічно, потребує постійного стороннього догляду. Проживає разом з сином ОСОБА_1 , який постійно здійснює догляд за хворою.
Таким чином, позивач надав командуванню військової частини докази про наявність у ОСОБА_1 підстав для розірвання контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України та звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами про що подав ряд рапортів про звільнення з військової служби, які відповідачем взагалі не розглянуті та жодної відповіді про задоволення чи незадоволення поданих позивачем рапортів, останньому не надходило.
Також не вказувалось на необхідність подання додаткових документів чи оригіналів документів, що подані первинно. ОСОБА_1 та не повідомлялось про необхідність прибути на бесіду, як це передбачає Положення, а також відсутнє будь-яке реагування командування військової частини на подані рапорти позивача.
Отже, має місце не розгляд рапортів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби .
Відповідно до норм п.210 Положення звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставі указу Президента України та після видання наказу Міністра оборони України командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд визнає, що вирішення питання щодо розірвання чи не розірвання контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних силах України належить до повноважень військової частини НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ) і суд не вправі його підміняти.
При цьому суд не приймає до уваги пояснення представника військової частини про те, що рапорти про звільнення позивача зі служби не надходили, оскільки він надав суду докази надіслання ним на адресу відповідача рапортів поштою та отримання ними рапорту позивача 27.09.2017 р. (вх.№3306 від 27.09.2017 р.) зареєстрованого у книзі вхідної кореспонденції.
Однак відповідач вказаний рапорт взагалі не розглянув, а його пояснення щодо того, що рапорт подано без додатків дає підстави для залишення його без розгляду є безпідставними.
Відповідач зобов'язаний був розглянути рапорти позивача про звільнення і повідомити про результати їх розгляду ОСОБА_1 ..
Таким чином, з метою належного захисту прав свобод та інтересів позивача, суд приймає рішення, яким частково задовольняє позовні вимоги та зобов'язує військову частину НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ) розглянути рапорти ОСОБА_1 про звільнення із військової служби та розірвання контракту про проходження військової служби у Збройних силах України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ) розглянути рапорти ОСОБА_1 про розірвання контракту про проходження військової служби у Збройних силах України.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 листопада 2018 року.
Головуючий суддя Подлісна І.М.