ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" листопада 2018 р. справа № 0940/1934/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Микитюка Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ткачук О.П.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Федишин О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018, -
18.10.2018 ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, в порушення пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 24 459,20 гривень. В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення, позивач зазначає, що він є власником нежитлової будівлі, корівника, загальною площею 1528,7 м2, яка знаходяться за адресою АДРЕСА_1. Як стверджує позивач, зазначена будівля призначена тільки для використання у сільськогосподарській діяльності, а отже в розумінні пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. З наведених підстав, позивач вказує на протиправність податкового повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018 та просить його скасувати.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2018, на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін (а.с.1-2).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 06.11.2018 (а.с.39-43, 46-59). У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами і доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивач не являється сільськогосподарським товаровиробником, так як його діяльність не спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції, переробку власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію. Згідно Витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець, а отже у відповідності до статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис", яка визначає поняття виробника сільськогосподарської продукції, не є таким виробником.
Представник відповідача вважає, що фізична особа - власник об'єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні норм Податкового кодексу України. А отже, положення пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не застосовуються до об'єкту нерухомості, який перебуває у власності позивача. Відтак, з даних підстав, відповідач вказав на правомірність та обґрунтованість прийняття ГУ ДФС в Івано-Франківській області податкового повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018 щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 24 459,20 гривень, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 19.11.2018. У даній відповіді на відзив позивач, зокрема зазначає, що подані відповідачем до відзиву копія витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та копія рішення суду від 26.10.2018 №0940/1596/18 не мають відношення до його майна сільськогосподарського призначення, не спростовують надані ним докази використання корівника за призначенням, жодним чином не підтверджують правомірності дій відповідача, не спростовують обставин та доказів, викладених у позові (а.с.61-62).
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, з підстав адміністративного позову та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила, з підстав відзиву на адміністративний позов, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитлова будівля (корівник) загальною площею 1528,7 м2, яка знаходяться за адресою АДРЕСА_1.
Дана обставина підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.12.2016 за №76208911 та технічним паспортом, копії яких містяться в матеріалах адміністративної справи (а.с.10,11-14).
ГУ ДФС в Івано-Франківській області здійснено нарахування ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та 17.08.2018 винесено податкове повідомлення-рішення №002453-1302-0921, яким визначено суму податкового зобов'язання за вказаний період в розмірі 24 459,20 гривень (а.с. 25).
Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням ОСОБА_1 звернувся з заявою до ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 06.08.2018.
Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області на заяву позивача надано відповідь, в якій зокрема зазначено, що рішенням Насташинської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області б/н від 05.06.2016 на території с. Насташине встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування, що становить 16,00 грн. на 2017 рік. Враховуючи викладене, на об'єкт нежитлової нерухомості, що перебуває у власності позивача, а саме будівля нежитлова, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1528,7 кв. м було сформоване податкове повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік в розмірі 24 459,20 гривень (а.с. 22-23).
Позивач, вважаючи таке податкове повідомлення-рішення за №0002534-1302-0921 від 17.08.2018 протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем в першу чергу врегульовані положеннями Податкового кодексу України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі по тексту також - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1. та 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий звітний період дорівнює календарному року.
У відповідності до підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (абзац 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України).
За змістом підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Відповідно до підпункту 266.9.1. пункту 266.9 статті 266 Кодексу податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (підпункт 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Кодексу).
Як уже зазначалось судом вище, Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, податковим повідомленням-рішенням №0002534-1302-0921 від 17.08.2018 визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 24 459,20 гривень.
Суд відзначає, що спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, яке належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
В силу вимог підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
Підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, які саме об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки не є об'єктом оподаткування.
Виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми Податкового кодексу України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2. буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду у справі №806/2676/17 (провадження К/9901/28719/18) від 15.05.2018, №806/2461/17 (провадження №К/9901/27759/18) від 15.05.2018 і №823/1702/16 (провадження №К/9901/40145/18) від 02.10.2018.
Пункт "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач, як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.
У Податковому кодексі України поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Згідно з підпунктом 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Водночас, у вказаній нормі визначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники.
Таким чином, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України.
З системного аналізу правових норм вбачається, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункту 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 за №575-VІ, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
За змістом статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років" від 18.01.2001 за №2238-ІІІ, сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).
У вищевказаній статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років" міститься визначення сільськогосподарського товаровиробника, яким є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Таким чином, наведене визначення є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.
Необхідно зазначити, що товарність сільськогосподарського виробництва прямо пов'язується з виробництвом продукції як товару, тобто кінцевою метою такої діяльності є відчуження сільськогосподарської продукції власного виробництва. У цьому й полягає основна відмінність між сільськогосподарськими виробником і товаровиробником. При цьому кожен сільськогосподарський товаровиробник є одночасно й виробником продукції сільського господарства. І навпаки сільськогосподарський виробник не завжди є товаровиробником.
Статтею 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років" визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, яка виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.
При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 за №507 будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.
Судом уже зазначалось, що позивачу на праві приватної власності належать нерухоме майно - нежитлова будівля (корівник) загальною площею 1528,7 м2, яка знаходяться за адресою АДРЕСА_1.
Проте, ОСОБА_1 не надано жодних доказів, на підтвердження статусу позивача як сільськогосподарського товаровиробника, що б давало можливість застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Окрім того, як свідчить наявний в матеріалах справи Витяг з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що займається роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. 05.01.2017 припинив підприємницьку діяльність (а.с. 46-51).
Отже, на час винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018 позивач не був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
З огляду на вказане, суд дійшов переконливого висновку, що ОСОБА_1 не є сільськогосподарським товаровиробником, а наявність у позивача тільки будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно приписів підпункту 266.7.3. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних, зокрема, щодо права на користування пільгою із сплати податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Як судом встановлено, ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою для проведення звірки даних щодо права на користування пільгою із сплати податку до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації), в даному випадку до Галицької державної податкової інспекції Калуського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області.
Щодо правомірності визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідно зазначити наступне.
Судом вказувалось вище, що згідно підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, створених згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Також, пунктом 3 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VІІІ, встановлено що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (абзац 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України).
Наявне в матеріалах справи рішення Насташинської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 05.06.2016 свідчить про те, що ставка податку для нежитлових приміщень становила 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2 бази оподаткування (а.с.26).
Отже, беручи до уваги пункт 3 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" та рішення Насташинської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 05.06.2016, яким встановлено ставка податку для нежитлових приміщень 1% розміру мінімальної заробітної плати, суд зазначає про вірне визначення відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 24 459,20 гривень (а.с.25).
Проаналізувавши встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, а також те, що належне позивачу нерухоме майно є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (пункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України), і податок на нерухоме майно з нього повинно нараховуватися, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_5 в розмірі 24 459,20 гривень, згідно податкового-повідомлення рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018.
З даних підстав вимоги ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002534-1302-0921 від 17.08.2018, є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2. ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищезазначеного, суд на підставі наданих учасниками справи письмових доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.
Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1;
відповідач: Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463.
Суддя Микитюк Р.В.
Рішення складене в повному обсязі 27 листопада 2018 р.