83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
03.02.10 р. Справа № 40/389пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.
При секретарі судового засідання Чукліній І.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Регіонального відділення фонду Державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Дівайс”, м. Красноармійськ
про визнання договору недійсним
за участю:
представників сторін:
від позивача: Тищенко Ю.С. - головний спеціаліст
від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Регіональне відділення фонду Державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду Донецької області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „Дівайс” про визнання договору купівлі-продажу №2166 від 24.12.96р., укладеного між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю „СВіКо”, недійсним.
Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.
Неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тобто, позовна заява вважається поданою за адресою вказаною у позовній заяві.
Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, вислухавши доводи представника позивача, суд встановив:
До прийняття рішення по справі, позивач згідно ст. 22 ГПК України уточнив підстави позову, у зв'язку з чим намагається визнати недійсним договір купівлі-продажу №2166 від 24.12.96р., укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю „СВіКо”. В уточненнях позивач посилається на порушення відповідачем умов пунктів 5.5 та 5.6 спірного договору купівлі-продажу.
Позов мотивовано тим, що 24.12.96р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області", далі Продавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „ СВіКо”, далі "Покупець" було укладено, ( нотаріально посвідчений за №191 від 13.01.97р.), договір купівлі-продажу, предметом якого є: двадцять вісім одиниць обладнання, будівля томатоварного цеху загальною площею 729,9 кв.м., будівля складу загальною площею 1 581,3 кв.м. консервного цеху, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Добропільська, б/н.
Відповідно до розділу 5 спірного договору купівлі-продажу, Покупець узяв на себе зобов'язання виконувати його умови, зокрема:
· зберігати профіль використування об'єкту на протязі 2-х років;
· зберігати кількість працівників та протязі двох років;
· створювати небезпечні та нешкідливі умови праці;
· утримувати об'єкт у належному технічному та санітарному стані;
· здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного середовища та додержуватися екологічних норм;
· здійснювати виконання інвестиційних зобов'язань протягом п'яти років етапами їх внесення, а саме:
ь у 1997 році - 17 024 грн.;
ь у 1998 році - 17 311 грн.;
ь у 1999 році - 17 140 грн.;
ь у 2000 році - 16 994 грн.;
ь у 2001 році - 16670 грн.
Підпунктом 5.5 вказаного договору, відповідач узяв додаткові зобов'язання, зокрема, надавати на вимогу Продавця необхідні матеріали, відомості та іншу інформацію про виконання ним умов укладеного між сторонами договору. Натомість, відповідно до пункту 5.6 договору сторони зазначили застереження та визначили певні умови. Так, якщо придбаний об'єкт приватизації відчужується Покупцем, то умови цього договору зберігають силу для нового власника.
Сторони також встановили обов'язки та міру відповідальності під час невиконання його умов, що знайшло своє відображення у розділах 6 та 7 договору.
Виконання умов договору покладено на органи приватизації відповідно до частини 5 статті 27 Закону України „ Про приватизацію державного майна”, згідно якого у випадку не виконання або порушення стороною умов договору купівлі-продажу, можливо визнати такий договір недійсним або за певними умовами розірвати його.
Відчуження державного майна обтяженого зобов'язаними за договором купівлі-продажу, можливо виключно за згодою державного органу приватизації, який в силу закону здійснює контроль за діями суб'єктів господарювання. Покупець за договором на листи Продавця не відреагував, за винятком внесення часткової суми інвестицій в розмірі 13 100 грн.
З метою прийняття заходів щодо розшуку підприємства відповідача, позивач звертався до: правоохоронних органів ( лист від 11.05.06р. за № 110-02-3737); органів технічної інвентаризації ( лист від 15.05.06р. за №11-02-3890); Красноармійської міської ради ( лист від 14.03.08р. за № 12-2138).
На відповідний запит, вказані органи надали відповідь, що право власності на спірне майно, яке є предметом договору купівлі-продажу не за ким не зареєстроване. Відповідно до розпорядження Красноармійського міського голови від 27.01.03р. за № 32 рг, було скасовано державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю „СВіКо”, у зв'язку з приєднанням його до товариства з обмеженою відповідальністю „Дівайс”. Також зазначено, що відповідно до рішення органів місцевого самоврядування, були зареєстровані зміни та доповнення до установчих документів ТОВ „Дівайс”, згідно яких останній є правонаступником прав та обов'язків ТОВ ”СВіКо”.
На повторне звернення до органів бюро технічної інвентаризації, було отримано відповідь, що спірне майно належить Кисловської Людмилі Миколаївні, на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12.07.06р. за № 2-1992/06. Рішення суду було визнано договір купівлі-продажу майна консервного цеху, до якого входить забудова томатно - варочного цеху, складу для зберігання скло- банок за адресою : Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Добропілська, який було укладено між ТОВ „ Дівайс” та Кисловською Л.М.
На підставі отриманої інформації відповідачеві було пропоноване прибути до позивача з метою дослідження виконання умов спірного договору купівлі-продажу. Однак, громадянка Кисловська Л.М. за належною адресою не знаходиться, і на неодноразові звернення позивача до неї не відреагувала.
Позивач дізнався про факт відчуження приватизованого об'єкту лише після запиту до органів інвентаризації та органів місцевого самоврядування. Колишній власник та його правонаступник на перевірки не з'являлися, а громадянка Кислова Л.М про перехід права власності на спірне майно позивача не повідомила орган приватизації в особі позивача.
Оскільки товариство з обмеженою відповідальністю „Дівайс”, яке є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю „СВіКо” порушило приписи п.п. 5.4, 5.5, 5.6 договору купівлі-продажу № 2166 від 24.12.96р., а тмоу позивач намагається визнати його недійсним.
Надавши правову оцінку відносинам сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача обґрунтовані виходячи із наступного:
Законодавець встановлює, що підставами для звернення органів Фонду Державного майна України до суду з позовними заявами про визнання договорів купівлі-продажу недійсними здебільшого можуть бути:
- відчуження майна без згоди приватизації;
- невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу;
- укладення договору купівлі-продажу з порушенням закону.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Оцінка доказів у справі здійснюється господарським судом з урахуванням вимог ст.43 ГПК України, де зазначено, що ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За правовою природою між сторонами укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а тому до спірних відносин слід застосувати приписи ст. 655 ЦК України. Сторони досягли всіх його суттєвих умов, а тому, в розумінні вимог ст. 638 ЦК України та ст.ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним за законом.
Предметом спірного договору купівлі-продажу є нерухоме майно, яке Продавець зобов'язується передати майно у власність Покупцеві, а останній зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Змістом договору купівлі-продажу є умови договору, серед яких суттєвими є предмет, ціна і строк виконання зобов'язань.
Законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, зокрема:
- Цивільний кодекс (ст.215) формулює детальні та достатньо визначені положення про підстави недійсності правочинів та про види недійсних правочинів (нікчемні та оспорювані). Положення ст. 207 ГК з цього ж питання, хоч і стосуються лише господарських договорів, але є більш загальними. Виходячи із принципового положення про Цивільний кодекс як основний акт цивільного законодавства, при вирішенні питання про підстави недійсності (нікчемності, оспорюваності) правочина у сфері дії Господарського кодексу слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу. Підстави нікчемності умов договорів, встановлені ч. 2 ст. 207 ГК не повинні застосовуватись, оскільки визнання нікчемності умов типових договорів є взагалі некоректним (як таке,що передбачає застосування до типового договору, що є нормативно-правовим актом, правової конструкції нікчемності, яка може стосуватись тільки правочинів).
- відповідно до ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК підставою недійсності правочину є суперечність його змісту актам цивільного законодавства. Під змістом правочину тут розуміється зміст волевиявлення учасників правочину в цілому, тобто як волевиявлення щодо змісту цивільних правовідносин, що мають виникнути на підставі правочину, так і волевиявлення стосовно того, з ким ці правовідносини мають бути встановлені. Тому правочин може бути визнаний недійсним, зокрема у разі, коли ним порушено право третьої особи, яка відповідно до закону отримала право на укладення договору стосовно того ж предмета за результатами конкурсу, аукціону тощо (в зв'язку з тим, що волевиявлення стосовно учасника правочину, суперечить акту цивільного законодавства) ;
- підставою недійсності правочину може бути його суперечність актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК). При застосуванні цього положення слід врахувати, що абсолютна більшість законів та інших нормативно-правових актів формулюють норми, що належать до декількох галузей законодавства. В багатьох випадках в одних і тих же положеннях актів законодавства формулюються норми двох і навіть трьох галузей права. Тому численні публічно-правові заборони та обмеження, які стосуються умов, за яких можливе вчинення правочину, мають тлумачитись так, що вони мають цивільно-правовий зміст, а їх порушення є підставою для висновку про те, що зміст правочину суперечить акту цивільного законодавства;
- наслідки недійсності правочинів встановлюються ст.ст. 216, 217 та іншими Цивільного кодексу. Враховуючи, що в Цивільному та Господарському кодексах, в інших законах терміни “зобов'язання”, “правочини” часто використовуються як тотожні, положення ст.ст. 207, 208 ГК про недійсність зобов'язань та наслідки їх недійсності з урахуванням термінології, що використовується у Цивільному кодексі, мають тлумачитись як такі, що стосуються недійсності правочинів. Тому відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК правочини, що є підставою господарських зобов'язань, можуть бути визнані недійсними у разі вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з застосуванням наслідків, передбачених цією частиною.
Згідно пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільний кодекс України 2003р. застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
У той же час, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Докази у справі свідчать, що права та обов'язки сторін за договором купівлі - продажу продовжують існувати.
Відповідно до вимог ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" контроль за виконанням умов договору купівлі-продаж здійснює державний орган приватизації або за його дорученням уповноважена особа з управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у державній власності.
Судом прийнято до уваги факт реорганізації підприємства попередника - ТОВ „ СВіКо” за договором купівлі-продажу шляхом приєднання його до нового власника - правонаступника - ТОВ „ Дівайс”.
Відповідно до вимог статті 59 ГК України визначено, що реорганізація може проводитися шляхом:
- злиття;
- приєднання;
- поділу;
- перетворення.
Тобто, у разі настання наслідків зазначених у вказаної статті до нових суб'єктів господарювання переходять за роздільним актом(балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. Отже у наведеному випадку допускається процесуальне правонаступництво.
З метою своєчасного і правильного вирішення питання про правонаступництво суд створив сторонами усі необхідні умови для встановлення наявності прав та обов'язків які були передані попередником правонаступник у спірних відносинах. Факт правонаступництва підтверджено матеріалами справи. Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про наявність проведеної реорганізації підприємства попередника, і цей факт встановлений судом.
За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень(стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
· а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;
· б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);
· в) законні презумпції ( частина п'ята статті 35 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні докази.
Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення дял вирішення спору.
Рішенням Краснорармійського районного суду Донецької області від 12.07.06р. за №2-1992/06 встановлено факт правонаступництва ТОВ „ Дівайс”, та визнано право власності за іншим власником, ніж Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецької області, і вказані факти є обов'язковими під час розгляду даної справи.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач довів суду, з посиланням на норми права, підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу № 2166 від 24.12.96р. недійсним.
Право позивача порушено за вимогами спеціального законодавства, а тому позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного амйна по Донецькій області до товариства з обмеженою відповідальністю”Дівайс” обґрунтовані та підлягають задоволенню. У зв'язку з чим, слід визнати договір купівлі - продажу №2166 від 24.12.96р., укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецької області та товариством з обмеженою відповідальністю „СВіКо”, недійсним.
Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита згідно вимог ст. 44 та частини п'ятої статті 49 ГПК України.
Питання розподілу витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу не вирішується судом по даній справі, оскільки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.02р. за №411 „Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”, позивач, у встановленому порядку звільнений від сплати державного мита, а тому розмір витрат встановлений для нього на час подання позову - за нульовою ставкою.
У зв'язку з тим, що за згодою позивача, присутнього у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 203, 215, 216, 638, 655 ЦК України, ст. ст. 181, 180, 208 ГК України, ст.ст. 42, 43, 22, 33, 35, 43, 44, 49, 82, 84, ч, ч.2, 3 ст. 85 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна по Донецькій області до товариства з обмеженою відповідальністю „Дівайс” задовольнити.
2. Визнати договір купівлі - продажу №2166 від 24.12.96р., укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та товариством з обмеженою відповідальністю „СВіКо” - недійсним.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Дівайс”, Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Леніна, б.90, ід .код 30853234, на користь:
- державного бюджету України державне мито в сумі 85 грн., видавши наказ та надіславши його на виконання до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя