Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 642/8823/2015-ц
провадження № 61-6884 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі:-ОСОБА_6,
-ОСОБА_7,
відповідач-Харківська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова в складі судді Ольховського Є. Б. від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Кіпенка І. С., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М., від 30 серпня 2016 року.
Встановив:
У жовтні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7 мотивували тим, що вони є власниками по 37/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Цей житловий будинок фактично складається з трьох квартир, де постійно зареєстровані та проживають позивачі. В третій квартирі мешкав ОСОБА_8, який помер в 1995 році та після його смерті залишилось спадкове майно, що складається з частини будинковолодіння у вигляді приміщень: № ІІ - тамбур; № 2-1 - кухня; № 2-2 - житлова кімната; № 2-3 - житлова кімната. Позивачі заволоділи цими приміщеннями, а саме: ОСОБА_6 зайняв приміщення № ІІ, № 2-1, № 2-2; ОСОБА_7 зайняла приміщення № 2-3. ОСОБА_6 були здійснені ремонтно-відновлювальні роботи, а саме закрито дверний прохід між кімнатами № 2-2 та № 2-3. Станом на 2015 рік ОСОБА_6 володіє приміщеннями: № ІІ площею 1,3 кв. м; № 1-1 площею 8 кв. м; № 1-8 площею 7,7 кв. м, а ОСОБА_7 володіє приміщеннями № 3-6 площею 9,8 кв. м. Оскільки позивачі відкрито володіють зазначеною нерухомістю з 2002 року, здійснюють поточний ремонт, сплачують комунальні та податкові платежі, то вважають, що набули відповідну нерухомість у власність за набувальною давністю.
На підставі наведеного ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили суд: визнати за ОСОБА_6 право власності за набувальною давністю на приміщення № ІІ площею 1,3 кв. м, № 1-1 площею 8 кв. м, № 1-8 площею 7,7 кв. м у житловому будинку літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_9 право власності за набувальною давністю на приміщення № 3-6 площею 9,8 кв. м у житловому будинку літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження смерті власника 12/100 частин спірного будинковолодіння ОСОБА_10, або про визнання його безвісти відсутнім, що унеможливило встановлення судом факту відкриття спадщини, можливого коло спадкоємців ОСОБА_10 Крім того, районний суд звернув увагу на відсутність належних та допустимих доказів виконання вимог «Порядку вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом», затвердженого у новій редакції рішенням XL сесії Харківської міської ради IV скликання від 28 вересня 2005 року № 188/05, що діяв на час здійснення ремонтно-відновлювальних робіт, як вказано в позові.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті та мотивованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову через відсутність доказів про добросовісність та правомірність володіння позивачами спірною частиною будинковолодіння, що необхідно для набуття ними права власності в порядку набувальної давності.
Також апеляційний суд визнав обґрунтованими посилання суду першої інстанції на відсутність доказів смерті власника 12/100 спірного домоволодіння ОСОБА_10 та позбавлення в зв'язку з цим можливості з'ясувати наявність або відсутність свідоцтв про право на спадщину після нього, а отже і кола можливих зацікавлених осіб.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року і ухвалити у справі нове рішення суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим позивачами доказам щодо їх добросовісності, відкритості та безперервності володіння спірними частинами будинку, тощо. Також суди не мотивували необхідності застосування до спірних правовідносин статей 316, 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), неправильно застосували статтю 344 ЦК України. Як наслідок, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях і суперечать нормам матеріального і процесуального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання заперечення на касаційну скаргу.
У запереченні на касаційну скаргу, поданому в листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Харківська міська рада просить відхилити касаційну скаргу, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.
Заперечення на касаційну скаргу мотивоване тим, що районний і апеляційний суди дійшли правильних по суті та законних висновків про безпідставність вимог позивачів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
07 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).
У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є власниками по 37/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Цей житловий будинок фактично складається з трьох квартир. ОСОБА_8 належало 14/100 частин, а ОСОБА_10 - 12/100 частин цього будинковолодіння.
Врахувавши обставини справи та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову в зв'язку із відсутністю підстав для застосування положень статті 344 ЦК України до спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до необхідності переоцінки зібраних у справі доказів, незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з висновками судів про безпідставність позову.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на оцінку чи переоцінку доказів у справі.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м Харкова від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А.О. Лесько
В.В. Пророк
В.М. Сімоненко
І.М. Фаловська