Справа № 826/16002/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Федорчук А.Б.
22 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кузьменка В.В.;
за участю секретаря: Горяінової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Меблісам» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року (розглянута у спрощеному (письмовому) провадженні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Меблісам» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0065001204, -
У лютому 2016 року, Приватне акціонерне товариство «Меблісам» (далі - позивач, ПАТ «Меблісам») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0065001204 від 03.10.2016 р.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день, чинним законодавством України не встановлений порядок відведення земельної ділянки у власність або оренду для власників нежнтлових приміщень в житлових будівлях.
Виходячи з цього, норма рішення щодо розміру плати за землю в розмірі 3% не може поширюватися на правовідносини між позивачем та відповідачем.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що Співпробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління ДФС у місті Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю за 2016 рік та повноти надходжень по земельному податку за січень 2016 - липень 2016 р. Приватного акціонерного товариства «Меблісам».
За результатом перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки №7672/26-53-12-04/31901105 від 14 вересня 2016 року (надалі - Акт перевірки).
В акті перевірки встановлено, що розмір податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб за 2016 рік (січень-липень), визначений платником податків AT «Меблісам», є нижчим, ніж визначено результатами перевірки. Про це свідчить Акт про результати камеральної перевірки податкової звітності з плати за землю за 2016 рік та повноти надходжень по земельному податку за січень 2016 - липень 2016 року ПАТ «Меблісам» № 7672/26-53-12-04/31901105 від 14.09.2016 року.
Позивач подав до Контролюючого органу заперечення на Акт перевірки, Листом від 30.09.2016 р. №12568/10/26-53-12-04-10 Контролюючий орган повідомив Позивача, що висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення Позивача без задоволення.
На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 0065001204, яким збільшено суму грошового зобовязання з земельного податку юридичних осіб в сумі 15026,73 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 12021,38 та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3005,35 грн.
Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо правового обґрунтування визначення земельного податку для позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.274.1 ст. 274 ПК України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями п.286.5 ПК України у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Водночас, згідно п.287.8 ст.287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» по юридичних особах (ділянки, право користування по яких не оформлено) №7631 від 31.01.2008 р., ЗAT «Меблісам» (податковий номер 31901105) є землекористувачем частини земельної ділянки за адресою: м. Київ, бульвар Ярослава Гашека, 8, 10, шосе Харківське, 12, 14/1, 16, 18,18/1, вул. Березнева, 7, площею 219,76 кв. м, код ділянки: 63:188:002.
ЗAT «Меблісам» має свідоцтво серії НП № 010005746 від 27.12.2002 р. про право власності на нежиле приміщення № 179 - магазин, площею 163,80 кв. м, яке розташоване в м. Києві за адресою Харківське шосе, 12 А.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.12.2015 року (справа №21-3517а15), згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).
Тобто, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що Позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15).
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що зважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а відтак підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу щодо розміру грошового зобов'язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням.
Відповідно до ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3% від їх нормативної грошової оцінки.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельним ресурсам за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель міста Києва» затверджена нова нормативна грошова оцінка земель міста Києва з 01.07.2015 року.
Позивачем не заперечується, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки в рамках спірних правовідносин становить 46810873,82 грн/га.
Відтак, враховуючи те, що площа частини земельної ділянки з кодом ділянки 63:188:002 становить 0,0220 га, то земельний податок має бути розраховано наступним чином: 0,220 га * 46810873,82 грн * 3% = 18022,20 грн. Оскільки позивачем розраховано податок самостійно в сумі 6000,82 грн, то відповідно контролюючим органом правомірно донараховано земельного податку в сумі 12021,38 грн. позивачу.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Меблісам» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 23 листопада 2018 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
В.В. Кузьменко