12 листопада 2018 р.м. ХерсонСправа № 2140/1510/18
15 год. 01 хв.
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Мельник О.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідачів - Рижова Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення середньогозаробітку за час затримки виконання судового рішення,
встановив:
01 серпня 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1), від імені якого діє ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач 1, МЮУ), у якому просить стягнути з Міністерства Юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. по справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за період з 23.11.2016 по 31.07.2018 в сумі 183 957,76 грн.
Відповідно до змісту позовної заяви та відповіді на відзив від 14.09.2018 р., вказані позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. по справі № 821/858/16 визнано протиправними та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3088/к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області", наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №1244/1 від 27.05.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1", вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 27.05.2016 р. та стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54880 грн. Вказана постанова в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць звернена до негайного виконання. На теперішній час постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді залишається невиконаною, у зв'язку з чим позивач на підставі ст.. 236 КЗпП України просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення. Враховуючи, що час затримки виконання судового рішення триває з 23.11.2016 р. по 31.07.2018 р. та складає 419 днів, а його середньоденний заробіток складав 439,04 грн., тому позивач просить стягнути на його користь 183 957,76 грн. Додатково позивач зазначає, що у вказаний період часу він був працевлаштований, отримував заробітну плату, проте підстави для зменшення суми його середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму його заробітку - відсутні, що підтверджується правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 826/808/16. Крім того, позивач вважає, що сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення має бути стягнута саме з Міністерства юстиції України як з особи, яка відповідальна з виконання вказаного судового рішення.
Ухвалою суду від 14.08.2018 р. відкрито провадження у праві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено справу до розгляду на 03.10.2018 р.
У строк, встановлений судом, 10.09.2018 р. відповідачем 1 подано до суду відзив на позовну заяву та 01.10.2018 р. заперечення на відповідь на відзив позивача, відповідно до змісту яких позов вважає необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є суб'єктом спірних літерально-правових відносин та не має обов'язків, які з них випливають. Посада керівника територіального управління юстиції не виходить до штатного розпису Міністерства юстиції України, а оплата праці позивача не здійснюється відповідачем. Крім того, особова справа та трудова книжка, як і інші посадові документи працівника, зберігаються за місцем його основної роботи. Тобто, на думку відповідача 1, безпосереднім роботодавцем та належним відповідачем у даній справі є Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області.
Ухвалою суду від 03.10.2018 р. залучено Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області (далі - відповідач 2, ГТ УЮ у Херсонській області) до участі у справі в якості співвідповідача, у зв'язку з чим протокольною ухвалою суду від 03.10.2018 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 12.10.2018 р.
09.10.2018 р. відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні з наступних підстав. Зокрема, відповідач 2 зазначає, що ГТ УЮ у Херсонській області не є суб'єктом, який зобов'язаний поновити позивача на роботі, а тому не має нести фінансову відповідальність, передбачену ст. 236 КЗпП України за невиконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГТ УЮ у Херсонській області. При цьому, відповідно до приписів Положення "Про Міністерство юстиції України" державний секретар Мінюсту відповідно д покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мінюсту. Отже, обов'язок поновлення на посаді та виплати позивачу середнього заробітку за час виконання судового рішення, належить Міністерству юстиції України. Крім того, відповідач 2 вважає, що розмір середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення має бути зменшено на суму його заробітку за новим місцем роботи. Щодо посилання позивача на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, то вказана постанова, на думку відповідача 2, носить диспозитивний, а не імперативний характер, а тому не має бути застосована до спірних правовідносин в обов'язковому порядку. Крім того, відповідач 2 вказує на те, що з заявою про поновлення на роботі ОСОБА_1 не звертався, виконавче провадження не відкрито, а тому можливість поновити його на посаді відсутня.
Ухвалою суду від 12.10.2018 р. суд вирішив перейти до розгляду даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 12.11.2018р.
Ухвалою від 12.11.2018 р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та розпочати розгляд даної справи по суті.
Дослідивши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015р. №1674/к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 9 рангу державного службовця, в порядку переведення, як такого, що успішно пройшов стажування, з випробувальним терміном шість місяців.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.05.2016р. №2917/к ОСОБА_1 присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби з 01.05.2016р.
Наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2016р. №3088/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області 27.05.2016р. за власним бажанням відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".
27.05.2016р. в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області прийнято наказ №1244/1 "Про звільнення ОСОБА_1", яким оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23.05.2016р. №2917/к.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. по справі № 821/858/16, яка набрала законної сили з 23.11.2016 р., суд вирішив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3088/к від 26 травня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №1244/1 від 27 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1". Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 27 травня 2016 року. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54880 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят) гривень, з відрахуванням обов'язкових платежів. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 9439,33 грн. підлягає негайному виконанню.
Станом на 31.07.2018 р. постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. по справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГТ УЮ у Херсонській області не виконана.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно п.2 ч.1 ст.256 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) негайно виконуються постанови суду про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Порядок виконання судових рішень встановлений ст.257 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ч.2 якої передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Аналогічні положення містить КАС України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 р.
Так, згідно ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частиною 2 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, оскільки рішення суду про поновлення ОСОБА_1 після незаконного звільнення до теперішнього часу не виконано, то позивач має право відповідно до ст.236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
При цьому, суд зазначає, що наявність вини відповідачів у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили або підлягають негайному виконанню, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
Середній заробіток за час затримки виконання судового рішення підлягає стягненню на користь позивача з 23.11.2016 р. (дата набрання законної сили постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 821/858/16) по 31.07.2018 р. включно (по день звернення позивача до суду з даним позовом).
Порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п.2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про працю" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У мотивувальній частині постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. у справі № 821/858/16, яка набрала законної сили з 23.11.2016 р., судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача, розрахована судом відповідно до Порядку № 100, складає 439,04 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, сума середньоденного заробітку позивача, встановлена постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. у справі № 821/858/16 у розмірі 439,04 грн. - доказуванню не підлягає.
Період затримки виконання судового рішення - з 23.11.2016 р. по 31.07.2018 р. становить 419 робочих днів (у листопаді 2016 року (з 23.11.2016 р.) - 5 робочих днів, у грудні 2016 року - 22 робочі дні, у січні 2017 року - 20 робочих днів, у лютому 2017 року - 20 робочих днів, у березні 2017 року - 22 робочі дні, у квітні 2017 року - 19 робочих днів, у травні 2017 року - 20 робочих днів, у червні 2017 року - 20 робочих днів, у липні 2017 року - 21 робочий день, у серпні 2017 року - 22 робочі дні, у вересні 2017 року - 21 робочий день, у жовтні 2017 року - 21 робочий день, у листопаді 2017 року - 22 робочих днів, у грудні 2017 року - 20 робочих днів, у січні 2018 року - 21 робочий день, у лютому 2018 року - 20 робочих днів, у березні 2018 року - 21 робочий день, у квітні 2018 року - 19 робочих днів, у травні 2018 року - 21 робочий день, у червні 2018 року - 20 робочих днів, у липні 2018 року - 22 робочі дні).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 183 957,76 грн. (439,04 грн. х 419 робочих днів).
Щодо доводу відповідача 2 про те, що вказана сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення підлягає зменшенню на суму отриманого позивачем доходу за спірний період, то суд вказує наступне.
Стаття 236 КЗпП України, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, називається "Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника".
Внаслідок буквального тлумачення вказаної норми права суд приходить до висновку, що період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається періодом його вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 826/808/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, є обов'язком суду, а не його правом, а тому посилання відповідача на те, що висновки Верховного Суду щодо спірних правовідносин не є обов'язковими для застосування судом при розгляді даної адміністративної справи - є помилковими.
Щодо доводу відповідача 2 щодо відсутності звернення позивача з заявою про поновлення на роботі та відсутності відомостей про відкриття виконавчого провадження, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у роботодавця виник обов'язок щодо його виконання шляхом прийняття наказу про поновлення позивача на роботі.
Крім того, ст. 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відсутність активних дій з боку позивача щодо звернення судового рішення про поновлення його на роботі до примусового виконання та неподання ним заяви про поновлення на роботі не може бути підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за невиконання судового рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Вирішуючи питання щодо належного відповідача у даній справі, з якого має бути стягнуто середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, суд вказує наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області та постановою Одеського апеляційного адміністративного від 23.11.2016 р. поновлений на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.
У трудових відносинах з Міністерством юстиції України ОСОБА_1 не перебував.
Крім того, відповідно до п. 5 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 р. № 1707/5, Головне територіальне управління юстиції з метою організації своєї діяльності: складає проект зведеного штатного розпису, штатного розпису та кошторису Головного територіального управління юстиції, здійснює бухгалтерський облік витрат на утримання Головного територіального управління юстиції; забезпечує використання бюджетних асигнувань за цільовим призначенням, складає та подає в установленому порядку фінансову звітність. (пп. 5.2, 5.2 цього пункту).
Пунктом 13 вказаного Положення передбачено, що Головні територіальні управління юстиції утримуються за рахунок Державного бюджету України.
Головне територіальне управління юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. (п. 14 Положення)
Таким чином, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає стягненню саме з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, оскільки виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням, а нарахування заробітної плати у даному випадку здійснюється юридичною особою до штатного розпису якої віднесено посаду, на яку рішенням суду поновлено працівника.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.10.2018 р. у справі № 823/1553/17.
Таким чином, оскільки постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у справі № 821/858/16 в частині поновлення позивача на роботі на момент звернення позивача до суду з даним позовом не виконана, тому суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 23.11.2016 р. по 31.07.2018 р. в сумі 183 957,76 грн., які підлягають стягненню з ГТ УЮ у Херсонській області.
При цьому, вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з Міністерства юстиції України задоволенню не підлягають з огляду на викладені вище обставини.
З огляду на викладене, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України у 10-денний строк подати звіт про виконання рішення суду, то, враховуючи відсутність у Міністерства юстиції України будь-яких обов'язків щодо виконання даного рішення суду, тому вказана вимога задоволенню не підлягає
Щодо розподілу судових витрат, то суд вказує наступне.
Частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 132 КАС України).
Положеннями ч. 1 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, несуть сторони.
В силу ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Так, на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію договору про надання правової допомоги від 25.06.2018, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, за умовами якого адвокат приймає доручення по наданню правової допомоги та захисту інтересів клієнта в усіх судах, установах, підприємствах та організаціях всіх форм власності у справі про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі, при цьому розмір гонорару визначається за домовленістю сторін; квитанцію про оплату послуг з надання правової допомоги від 25.06.2018 № 003901, у відповідності до якої позивач сплатив за послуги адвоката - 5000,00грн.
При цьому, в у змісті позовної заяви зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з: консультації клієнта, узгодження правової позиції - 1000,00 грн., підготовка та подання позовної заяви - 1500,00 грн., підготовка та подання адвокатських запитів - 500 грн., підготовка та подання відповіді на відзив - 1000 грн., орієнтовна кількість судових засідань - 1000 грн./засідання.
Акт виконаних робіт позивачем або його представником до суду не надано.
Дослідивши зміст квитанції № 003901 від 25.06.2018 р. судом встановлено, що вона не виписана представником господарюючого суб'єкта ОСОБА_2, проте на бланку відсутні обов'язкові реквізити господарюючого суб'єкта, такі як ідентифікаційний код та печатка.
Крім того, як встановлено судом, бланк вказаної квитанції має форму № ПО-Д2, затверджену наказом Укрсоюзсервіс від 29.09.1995 р. № 8
Вказаним наказом затверджено форми документів суворої звітності та Інструкцію по використанню форм документів суворої звітності, що застосовуються для оформлення замовлень та розрахунків із споживачами за побутові послуги.
Беручи до уваги буквальне тлумачення поняття "побутові послуги" суд зазначає, що це послуги, які пов'язані з веденням домашнього господарства, виконанням різноманітних ремонтних робіт, забезпеченням санітарно-гігієнічних та інших потреб населення, а також з виготовленням за індивідуальними замовленнями особистих речей та предметів господарського призначення.
При цьому, надання професійної правової допомоги адвокатом не може вважитися побутовою послугою, а тому квитанція № 003901 від 25.06.2018 р. форма № ПО-Д2 не є розрахунковим документом, який би дійсно підтверджував факт оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу.
Враховуючи те, що наданими суду документами витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо розподілу судового збору, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в сумі 1839,58 грн., що підтверджується платіжним документом ПН 215600426655 від 08.08.2018 р.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір в сумі 1839,58 грн. підлягає стягненню з ГТ УЮ у Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань .
Керуючись ст.ст.9, 14, 72-78, 143, 194, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання 73003, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Міністерства юстиції України (місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Городецька, 13, код ЄДРПОУ 00015622), Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (місце знаходження м. Херсон, вул. Потьомкінська, 42/14, 73003, код ЄДРПОУ 34906897) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 р. по справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за період з 23.11.2016 по 31.07.2018 в сумі 183 957,76 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (місце знаходження м. Херсон, вул. Потьомкінська, 42/14, 73003, код ЄДРПОУ 34906897) на користь ОСОБА_1 (місце проживання 73003, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) витрати на сплату судового збору в сумі 1839,58 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять дев'ять грн. 58 коп.) .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22 листопада 2018 р.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 12.3