Справа № 344/19393/18
Провадження № 2-о/344/291/18
23 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.,
секретаря Стефанець Г.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території її батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Брянка Луганської області. У зв'язку з тим, що батько помер на тимчасово окупованій території України, отримати свідоцтво про смерть заявник не має можливості. Отримання свідоцтва про смерть необхідне заявнику для реалізації її права на спадщину після смерті ОСОБА_2.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, суду подала заяву, за змістом якої просила справу слухати у її відсутності та заяву про встановлення факту задовольнити.
Представник заінтересованої особи Івано-Франківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином. Причину неявки суду не повідомив.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Законом передбачені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Так, відповідно до ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
З матеріалів справи вбачається, що громадянин України ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Заріччя-Кадом Кадомського району Рязанської області, що підтверджується копією його паспорта громадянина України.
Заявник ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 03 грудня 1982 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок хронічної нирково-печінкової недостатності, цирозу печінки з портальною гіпертензією, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть № 172 від ІНФОРМАЦІЯ_2, виданого Брянківською поліклінікою № 1.
Також факт смерті ОСОБА_2 у м. Брянка Луганської області підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 18 жовтня 2018 року.
Однак заінтересованою особою відмовлено заявнику у проведенні реєстрації смерті батька, оскільки вказані свідоцтва не відповідають вимогам підзаконних нормативно-правових актів, які визначають форму документів, що підтверджують факт смерті.
Згідно Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого Розпорядженням КМУ від 7 листопада 2014 року № 1085-р, місто Брянка знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Тобто на тимчасово окупованій території.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, суд вирішує з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).
Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими в розумінні статті 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документів, що виданих органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законамиУкраїни.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у даній справі, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Зокрема суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), у яких ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.
Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр 5 проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників.
Таким чином, долучені ОСОБА_1 до заяви документи, які видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, судом беруться до уваги та оцінюються разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, оскільки законодавець не урегулював окремі нові суспільні відносини, які склалися внаслідок військового конфлікту на сході країни та анексії Криму, зокрема не встановив позасудовий порядок державної реєстрації актів цивільного стану.
У відповідності зі ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті; державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Заявник позбавлена можливості у встановленому законом порядку здійснити реєстрацію факту смерті батька, оскільки документи на підтвердження цих обставин видані на тимчасово окупованій території, що унеможливлює отримання заявником свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Беручи до уваги встановлені у судовому засіданні обставини справи, досліджені докази, суд приходить до висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її батька ОСОБА_2, знайшла своє обґрунтоване доведення в ході судового розгляду, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Згідно ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 264, 265, 268, 315, 317, ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що народився у с. Заріччя-Кадом Кадомського району Рязанської області, громадянина України, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в у м. Брянка Луганської області.
Копію рішення невідкладно надіслати до Івано-Франківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області для виконання.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23 листопада 2018 року.
Суддя Бабій О.М.