Рівненський апеляційний суд
16 листопада 2018 року
м. Рівне
Справа № 569/2786/18
Провадження № 22-ц/4815/198/18
Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Бердій М.А.
Рішення ухвалене в м. Рівне Рівненської області
Дата ухвалення повного тексту не зазначена
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючий суддя: Боймиструк С.В.
судді: Хилевич С.В., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просив стягнути з ПрАТ "Рівнеазот" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2017 до 13.06.2018 у розмірі 93 440,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 покликаючись на те, що перебував у трудових відносинах з ПрАТ "Рівнеазот". 17 серпня 2017 року був звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю. На день його звільнення ПрАТ "Рівнеазот" мало перед працівником заборгованість з виплати заробітної плати, яку на момент звернення із вказаним позовом не виплачено, через відсутність обігових коштів. Питання про примусове стягнення відповідної заробітної плати наразі вирішується в наказному провадженні.
Враховуючи, що ст. 47, ч.1 ст. 116 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця здійснити повний розрахунок з працівником в день його звільнення. Ч.1 ст. 117 КЗпП України додатково передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство зобов'язується виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи вищенаведені норми закону, просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при в розмірі 93 440,16 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2018 року позов ОСОБА_2 до ПрАТ «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено повністю.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 93 440,16 грн. Вирішено питання про судові витрати.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ПрАТ "Рівнеазот" не погоджується із вказаним рішенням суду з підстав його необґрунтованості, вважає дане рішення незаконним і прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, таким що прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що судом першої інстанції не зазначено в оскаржуваному рішенні, що середній заробіток за час затримки розрахунку зазначений без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, як наслідок, виникає ймовірність при виконанні даного рішення повторного стягнення відповідних відрахувань органами державної виконавчої служби, в результаті чого безпідставно збільшується розмір відповідальності роботодавця.
Крім того вказує, що наявні поважні причини та об'єктивні обставини, які мають істотне значення та підтверджують відсутність його вини у несвоєчасному виконанні своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем.
Вказує, що згідно Договору № 1798 від 25.11.2005 року, ПрАТ "Рівнеазот" здійснює очистку каналізаційних госппобутових та промислових стічних вод усього міста Рівне. Однак, РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" має заборгованість перед ПрАТ "Рівнеазот", яка станом на 16.05.2017 року становила 11 238 581,67 грн. в зв'язку з чим утримання очисних споруд здійснюється за власні кошти ПрАТ "Рівнеазот", що спричиняє додаткові непередбачувані витрати на забезпечення належної діяльності очисних споруд, оскільки перебої в їхній роботі можуть призвести до значного забруднення навколишнього природного середовища в межах усього міста.
Крім того, 07 березня 2017 року, ПрАТ "Рівнеазот" було повністю обмежено поставку природного газу, що унеможливило виробництво ним мінеральних добрив та іншої продукції.
Вважає, що порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками товариство діє у стані крайньої необхідності, що у відповідності до ч. 2 ст. 1171 ЦК України, є підставою для звільнення його від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.
Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким звільнити ПрАТ "Рівнеазот" від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні ОСОБА_2 в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу ПрАТ "Рівнеазот" у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа, що виникає з трудових правовідносин.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та неоспорено відповідачем, позивач працював в ПрАТ «Рівнеазот». Наказом № 2227-ВК від 17 серпня 2017 року позивач був звільнений з 17 серпня 2017 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю. При звільненні з роботи йому не була виплачена вчасно заробітна плата, а відтак він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини, які доведені обґрунтованими доказами про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України за період з 18 серпня 2017 року по 13 червня 2018 року.
З 18 серпня 2017 року по 13 червня 2018 року включно прострочення виплати склало 204 робочі дні. Середній заробіток за один день за два місяці, що передували звільненню - 458,04 грн. (без вирахування податків та обов'язкових платежів), 204 х 458,04 становить 93 440,16 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним проведений при вирішенні спору судом першої інстанції розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та який наданий представником позивача, оскільки він ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, про що свідчить довідка про доходи від 18 вересня 2017 року № 1892 (а.с.9) та довідка про середню заробітну плату від 16.02.2018 №312 (а.с.10) та проведений у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Сторонами у справі не оспорюються факт роботи позивача в день звільнення, а також існування у відповідача перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати, її розміру і період існування заборгованості, а тому вказані обставини в силу положень частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають доказуванню.
Однак, доводи про справляння податків і зборів при стягненні середнього заробітку на увагу не заслуговують, адже відповідно до роз'яснень, даних в абзаці п'ятому п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці " № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Нормами п.171.1 ст.171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування " врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб'єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.
Оскільки суд не є податковим агентом, тому обов'язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.
Також колегія суддів не погоджується з аргументами апелянта про відсутність його вини у не виконанні обов'язків з виплати заробітної позивачу та відхиляє їх.
Згідно із ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно роз'яснень даних в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми у день звільнення, коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня, після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Покликання відповідача на відсутність його вини у невиплаті належних позивачу сум при звільненні в зв'язку з наявністю непогашеної заборгованості РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перед ПрАТ "Рівнеазот", а також неможливістю виробляти продукцію в наслідок обмеження постачання природного газу, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Також, безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем строків розрахунку із звільненим працівником у стані крайньої необхідності, що у відповідності до ч. 2 ст. 1171 ЦК України, є підставою для звільнення його від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі, так як вказана правова норма передбачає підстави для звільнення від відшкодування шкоди, а не від відповідальності роботодавця за невиплату належних працівнику сум при звільненні, а тому не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Отже, відповідачем були порушені права та інтереси за захистом яких ОСОБА_2 звернувся до суду, а тому вони підлягали захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованих сум, що й було зроблено місцевим судом.
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ст.141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати відносяться на його рахунок.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.В. Хилевич
С.С. Шимків