24 жовтня 2018 року Справа № 0440/7019/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № Б-3281 від 21.03.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру, з урахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 21.03.2018 року.
В обґрунтування позову зазначено, що 21.03.2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком та надала до заяви всі необхідні документи. Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 21.03.2018 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії, у зв'язку з не підтвердженням місця реєстрації ОСОБА_1 на території України. Позивач вважає відмову протиправною та такою, що порушує конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 24.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
17.10.2018 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надано відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог та в обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач подав заяву про призначення пенсії за віком не за місцем проживання (реєстрації), а тому відповідач, як орган державної влади, що повинен діяти виключно в межах наданих законом повноважень та у спосіб, передбачений законом, не є особою, яка по відношенню до позивача має обов'язок щодо призначення пенсії. Крім того, у позивача відсутній загальний стаж роботи 25 років, що дає право на призначення пенсії за віком, передбачений ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де з 15.08.2001 року перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль.
21.03.2018 року через представника позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру.
До заяви були додані: нотаріально засвідчена копія довіреності, паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та оригінали для звіряння, оригінал та копія трудової книжки, заява про перерахунок пенсійних виплат на банківський рахунок, копія паспорта представника та оригінал для звіряння.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №Б-3281 від 21.03.2018 року в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відмовлено.
Підставою для прийняття зазначеного рішення зазначено, що за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 на території України. Крім того, заявником не надано до заяви про призначення пенсії диплом (атестат), який стверджує денну форму навчання, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дітей. Також, згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" права на пенсію за віком через відсутність загального стажу роботи - 25 років, заявниця не має.
Судом встановлено, за даними закордонного паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 17.02.2000 року місцем її постійного проживання за межами України є Ізраїль.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначено, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, у призначенні якої відмовлено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як громадянка України (що вказано в її закордонному паспорті в графі «громадянство»), незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання
Разом з тим, пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Як вбачається із заяви про призначення пенсії, ОСОБА_1 до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2..
В ГУ ПФУ в Дніпропетровської області позивач не перебував на обліку як пенсіонер, не має зареєстрованого місця проживання на території Дніпропетровської області.
Отже, для визначення територіального управління Пенсійного фонду України, уповноваженого розглянути заяву про призначення пенсії, позивачу необхідно було звертатися не до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - за місцем реєстрації представника за довіреністю, а безпосередньо до Пенсійного фонду України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 року справа № 208/3236/17 (2-а/208/211/17).
Таким чином, відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у призначенні пенсії ОСОБА_1 з підстав того, що позивачем подано заяву про призначення пенсії за віком не за місцем проживання (реєстрації), є обґрунтованою.
Отже, оскаржуване рішення відповідача прийняте правомірно, відтак позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: Ізраїль, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар