08 серпня 2018 року Справа № 804/3246/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняЗіненко А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: Мельников А.О. Леонов В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення №0007391417 від 23.03.2018р., -
04.05.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0007391417 від 23.03.2018р. у повному обсязі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Елиос», ТОВ «Аста ЮА» у квітні та травні 2017р. за результатами якої був складений акт перевірки від 06.02.2018р. за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог ст. 198, п.201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за наведений період у загальній сумі 570723 грн. (у квітні 2017р. - 319674 грн., у травні 2017р. - 251049 грн.) та на підставі вказаного акту було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 856084,50 грн. (податкове зобов'язання - 570723 грн., штрафні санкції - 285361,50 грн.). Підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення було встановлення посадовими особами відповідача під час перевірки нереальності господарських операцій по договорах підряду щодо виконання робіт по ремонту електроустаткування по взаємовідносинах позивача з вищевказаними контрагентами через недостатність працівників на підприємствах контрагентів позивача, відсутність при декларуванні вказаними вище контрагентами вказаних виконаних робіт та інші припущення, які, на думку позивача, є незаконними, оскільки позивач вважає, що вказані висновки контролюючого органу спростовуються як наданими до перевірки, так і до суду первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують реальність господарських операцій, зокрема, копіями договорів, копіями актів приймання-передачі електрообладнання в ремонт, копіями товарно-транспортних накладних про транспортування обладнання, копіями відповідних банківських виписок про оплату виконаних робіт, у тому числі і документами на оплату на адресу ТОВ «Аскольт Групп» за договором про відступлення права вимоги, вказані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Окрім того, позивач посилається і на те, що акт перевірки містить численні викривлення та неправдиву інформацію, викладена у ньому інформація не відповідає дійсності, що є порушенням вимог п.3, 4, 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платників податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015р. Також позивач вказує і на те, що він не може нести відповідальності за порушення, які вчинені його контрагентами згідно до вимог ст. 61 Конституції України, оскільки господарська діяльність контрагентів позивача знаходиться поза контролем позивача, а, відповідно, позивач не може бути позбавлений права на формування податкового кредиту, що підтверджено як правовою позицією Верховного Суду України від 22.10.2010р., від 31.01.2011р., так і практикою Європейського суду з прав людини. Додатково позивач посилається і на те, що відповідачем було невірно розраховано суми грошових зобов'язань та штрафу з огляду на те, що за ст. 123 ПК України відповідач мав би застосувати штраф у розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, тоді як відповідачем безпідставно застосовано 50 відсотків, такого грошового зобов'язання, що не ґрунтується на законодавстві та прямо йому суперечить.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що у ході перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Елиос» у квітні 2017р. встановлено, що кількість працюючих на підприємстві - 1 чол. Звітність за формою 1-ДФ за періоди з 2 кварталу 2016р. по теперішній час до органів ДФС не подавалось, основні засоби відсутні (звітність не подавалась), підприємство подавало останню звітність 13.05.2017р. - декларацію з ПДВ за квітень 2017р., починаючи з травня 2017р. підприємство до органів ДФС не звітує, з січня 2017р. не здійснює придбання товарів та послуг, з жовтня 2016р. по березень 2017р. не декларувало реалізацію товарів та послуг, асортимент придбаних товарів (робіт, послуг) не відповідає реалізованим, крім того, не встановлено придбання послуг (ремонт електрообладнання), реалізованих на адресу позивача. Також не встановлено придбання товару (робіт, послуг) необхідних для ведення господарської діяльності, а саме: оренда офісних, складських та виробничих приміщень, обладнання, електроенергії, газу та інше. В результаті аналізу ЄРПН за весь період діяльності ТОВ «Елиос» по ланцюгу взаємопов'язаних господарських операцій з руху послуг, реалізованих на адресу позивача у квітні 2017р. (послуги з ремонту електрообладнання), встановлена відсутність джерела їх законного введення в обіг та реального задекларованого виконання. Згідно наданих до перевірки документів, зокрема, кошторисів на виконання робіт по ремонту електротехніки встановлено, що при виконанні ремонтних робіт ТОВ «Елиос» використовувало матеріали, які не були передані на його адресу замовником (ТОВ «Укрспецсервіс»), а саме: електроди вугільні, герметик, смола та інше. Згідно аналізу ЄРПН за весь період діяльності ТОВ «Елиос» не встановлено придбання вищевказаних матеріалів. Виконання робіт з ремонту електродвигунів передбачає наявність на підприємстві власних або орендованих основних засобів, обладнання, достатньої кількості працівників або залучення до виконання робіт сторонніх організацій, які б мали в своєму розпорядженні відповідні потужності та персонал для виконання даних робіт. Вищенаведені послуги з ремонту електрообладнання позивачем отримано від ТОВ «Елиос» для виконання комплексних робіт по ремонту електрообладнання для наступних замовників: ПАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» та ТОВ «Енергофінанс», проте комплексні роботи з такого ремонту електрообладнання для вказаних підприємств ще тривають, акти виконаних робіт не підписані. Також у ході перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Аста ЮА» у травні 2017р. встановлено, що у ТОВ «Аста ЮА» працювало 6 чол., 5 з яких прийнято на роботу 17.05.2017р., основні засоби у вказаного підприємства відсутні, останню декларацію з ПДВ подано за серпень 2017р. 19.09.2017р., з вересня 2017р. підприємство до органів ДФС не звітує, згідно даних ЄРПН у квітні 2017р. послуги з ремонту електрообладнання надані на адресу позивача отримано ТОВ «Аста ЮА» від ТОВ «Сан Тей», які, в свою чергу, були отримані від ТОВ «Вінс Трейдінг», які також не мали достатньої кількості працівників у своєму штаті, основних засобів та іншого. Крім того, не встановлено придбання послуг (ремонт обладнання) реалізованих на адресу ТОВ «Сан Тей» та в подальшому на адресу ТОВ «Аста ЮА» та в подальшому на адресу позивача. Представник відповідача вказує на те, що повноваження щодо інформаційно-аналітичного забезпечення та перевірки бази даних покладені на контролюючі органи згідно ст.ст. 62, 71, 72, 78 ПК України, які повністю були дотримані територіальним органом ДФС України при винесенні оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.08.2018р.
Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс» 10.07.1992р. зареєстровано як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр.Героїв, буд. 17, кв.239 перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Соборному районі ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником ПДВ, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію, копією довідки головного управління статистики у Дніпропетровській області від 27.09.2012р. та відомостями, наведеними в акті перевірки від 06.02.2018р., що сторонами не оспорюються (а.с. 17-18, 141-142).
У період з 22.01.2018р. по 30.01.2018р. контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Елиос» за квітень 2017р., з ТОВ «Аста ЮА» за травень 2017р. за результатами якої складено акт №5493/04-36-14-17/19088807 від 06.02.2018р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.198.1, 198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 570723 грн., у тому числі: за квітень 2017р. - 319674 грн., за травень 2017р. - 251049 грн. (а.с.17-44).
На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 23.03.2018р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0007391417 форми «Р» за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 856084,50 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 570723 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 285361,50 грн. (а.с.15-16);
Позивач оспорює вказане вище податкове повідомлення-рішення, просить його визнати протиправним та скасувати посилаючись на те, що висновки посадових осіб контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій ґрунтуються лише на припущеннях, спростовуються первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують їх реальність, а порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача не можуть бути підставами для позбавлення позивача на формування податкового кредиту, оскільки позивач не може нести відповідальності за порушення норм податкового законодавства його контрагентами та господарська діяльність контрагентів позивача - ТОВ «Елиос» та ТОВ «Аста ЮА» перебуває поза межами контролю позивача.
Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 06.02.2018р. підставами для висновків посадових осіб контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Елиос» за квітень 2017р. та з ТОВ «Аста ЮА» за травень 2017р. щодо надання послуг з виконання робіт по ремонту електрообладнання були ті обставини, що наведені контрагенти не мають у своєму штаті достатньої кількості працівників для виконання таких робіт, у них відсутні основні засоби, обладнання для проведення відповідного ремонту, вказані контрагенти не звітують до органів ДФС, послуги з ремонту електрообладнання, надані позивачеві отримано ТОВ «Аста ЮА» від ТОВ «Сан Тей», які, в свою, чергу отримані від ТОВ «Вінс Трейдінг», які також не мали відповідної кількості персоналу, основних засобів та обладнання для виконання таких робіт. Також за даними баз ЄРПН встановлено, що асортимент придбаних товарів (робіт, послуг) не відповідають реалізованим, не встановлено придбання товару (робіт, послуг) необхідних для ведення господарської діяльності, а саме: оренди офісних, складських та виробничих приміщень, обладнання, електроенергії, газу та іншого, внаслідок наведеного посадовими особами відповідача зроблено висновки про те, що встановлена відсутність джерела їх законного введення в обіг та реального задекларованого виконання. Перевіркою також встановлено згідно наданих документів, а саме: кошторисів на виконання робіт з ремонту електротехніки, що при виконанні ремонтних робіт ТОВ «Аста ЮА» (та в подальшому ТОВ «Сан Тей», ТОВ «Вінс Трецдінг») використовувало матеріали, які не були передані на його адресу Замовником (ТОВ «Укрспецсервіс»), а за даними ЄРПН не встановлено придбання таких матеріалів даними підприємствами. Згідно наведеного зроблено висновок, що фактично позивачем та ТОВ «Елиос», позивачем та ТОВ «Аста ЮА» здійснено безпідставне оформлення нереальних господарських операцій з одержання послуг при використанні відповідних послуг у господарській діяльності і складено первинні документи всупереч нормам ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки відсутній факт формування відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб'єктів господарювання або власного виробництва, тобто відсутня господарська операція як певна дія або подія в основі якої має бути дійсний рух певного активу. Отже в результаті аналізу ланцюгу постачання товарно-матеріальних цінностей та послуг отриманих позивачем від вищенаведених постачальників згідно наявних баз даних ДФС України не встановлено подальшого ланцюга постачання від виконавця послуг, тобто неможливо дослідити походження послуг (а.с.21-42).
Разом з тим, у ході дослідження судом у судовому засіданні обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій здійснених позивачем та його вищевказаними контрагентами у спірний період у сукупності із нормами чинного законодавства, було встановлено, що наведені вище висновки не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факти реальності вищенаведених господарських операцій, виходячи з наступного.
Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.
Разом з тим, ні актом перевірки, ні в ході судового розгляду справи судом не встановлено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентами у спірний період при здійсненні фінансово-господарських операцій за наведеними у акті перевірки господарськими операціями.
Таким чином, отримання позивачем податкових накладних від його контрагентів - ТОВ «Елиос», та ТОВ «Аста ЮА», які були зареєстровані контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних, є обов'язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду згідно до вимог ст.ст. 198, 201 ПК України.
Так, як встановлено у ході судового розгляду справи та підтверджується і наявними в матеріалах справи документами, між ТОВ «Елиос» (Підрядником) та позивачем - ТОВ «Укрспецсервіс» (Замовником) було укладено договір підряду №17 від 03.03.2017р. (а.с.45-47)
За умовами п.1.1 вказаного договору Замовник взяв на себе обов'язок оплатити, а Підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати своїми силами роботи по ремонту електрообладнання у відповідності із проектно-кошторисної документації, погодженої сторонами.
Факти здійснення реальності господарських операцій позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним договором підтверджується наданими як до перевірки, так і до суду, копіями договірної ціни на ремонт якоря генератора 1Г1 типа П21-40-17К 5000кВт 500об/хв. Інв. №023842, розрахунком №1, договірної ціни на ремонт якоря генератора 1Г2 типа П21-40-17К 5000 кВт 500 об/хв., інв.№143480, розрахунком №1, копіями кошторисів на ремонт електродвигунів, копією калькуляції, копією рахунку, копією накладної №0604-1 від 06.04.2017р., копіями актів прийому-передачі електрообладнання в ремонт від 06.04.2017р., від 18.04.2017р., копією товарно-транспортної накладної на транспортування двигунів із ремонту, копіями актів №101, №102, №103, №104 приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2, копіями довідок про вартість виконаних робіт за квітень 2017р., а також копіями виписок банку про оплату позивачем за виконані роботи по ремонту електрообладнання на користь ТОВ «Елиос», де у складі вартості послуг позивачем як покупцем послуг були сплачені і 20% суми ПДВ (а.с.48-78).
Також, 04.05.2017р. між ТОВ «Аста ЮА» (Підрядником) та ТОВ «Укрспецсервіс» (Заомвником) був укладений договір підряду №45 за п. 1.1. якого Замовник взяв на себе обов'язок оплатити, а Підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати своїми силами роботи по ремонту електрообладнання у відповідності із проектно-кошторисної документації, погодженої сторонами (а.с.79-81).
Факти здійснення реальності господарських операцій позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним договором підтверджується наданих як до перевірки, так і до суду, копіями договірної ціни перемотування котушок ротора турбогенератора, локального кошторису №И3645-4, договірної ціни ремонту ротора турбогенератора, локального кошторису №И3645-5, копією договірної ціни на ремонт перемотування котушок обмотки ротора турбогенератора, локального кошторису №102, копією договірної ціни на ремонт ремонту ротора турбогенератора, локального кошторису №103, копією рахунків №16 від 16.05.2017р., №18 від 18.05.2017р., №19 від 19.05.2017р., №22 від 22.05.2017р.копією накладної №1005-1 від 10.05.2017р., № 1105-1 від 11.05.2017р., копіями актів прийому-передачі електрообладнання в ремонт від 10.05.2017р., від 11.05.2017р., від 18.05.2017р., від 19.05.2017р., копіями товарно-транспортних накладних на транспортування обладнання на ремонт та із ремонту, копіями актів приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2, копіями довідок про вартість виконаних робіт за травень 2017р., а також копіями виписок банку про оплату позивачем за виконані роботи по ремонту електрообладнання на користь ТОВ «Аста ЮА», де у складі вартості послуг позивачем як покупцем послуг були сплачені і 20% суми ПДВ (а.с.79-128).
Також позивачем надано і договір про відступлення права вимоги №25 від 04.10.2017р. укладеного між ТОВ «Аста ЮА» та ТОВ «Аскольт Групп» за яким право вимоги за договором №45 від 04.05.2017р. укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Укрспецсервіс» передано ТОВ «Аскольт Групп» у сумі 686906,24 грн. (а.с.132).
Оплата на користь ТОВ «Аскольт Групп» позивачем була здійснена у сумі 686906,24 грн. за договором № 45 від 04.05.2017р. за виконані ТОВ «Аста ЮА» роботи по ремонту обладнання 04.10.2017р., що підтверджується випискою банку, де у складі вартості робіт і послуг позивачем як покупцем послуг було сплачено і 20% суми ПДВ (а.с.129).
При цьому, судом встановлено, що позивачем за вказаними господарськими операціями були отримані податкові накладні від вказаних контрагентів, які були зареєстровані у ЄРПН, що підтверджується також і даними акту перевірки від 06.02.2018р. та вказане не спростовано у ході судового розгляду справи представником відповідача будь-якими належними та допустимими доказами (а.с.133-140).
Отже, з огляду на наведене, висновки посадових осіб контролюючого органу про порушення вимог вищенаведених норм податкового законодавства позивачем внаслідок нереальності господарських операцій за наведеними договорами з ТОВ «Елиос», ТОВ «Аста ЮА» є безпідставними, зробленими на припущеннях посадових осіб контролюючого органу в порушення вищенаведених норм податкового законодавства та спростовуються вище дослідженими доказами, зокрема, первинними бухгалтерськими документами, податковими накладними, які були податковим органом зареєстровані у ЄРПН, тобто зазначене свідчить про дотримання вимог позивачем чинного законодавства, оскільки підстав для відмови у реєстрації податкових накладних за вказаними господарськими операціями контролюючим органом не доведено з урахуванням того, що саме контролюючий орган був наділений повноваженнями зупинити реєстрацію податкової накладної та перевірити реальність вчинення господарських операцій у порядку, визначеному п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України у редакції, чинній станом на квітень, травень 2017р.
Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій як позивача, так і його контрагентів - ТОВ «Елиос», ТОВ «Аста ЮА» свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства та після виконання умов договорів підряду (ремонту електрообладнання) отримав від вказаних контрагентів вищенаведені послуги згідно актів виконаних робіт, а також і отримав податкові накладні від продавця таких послуг, які були зареєстровані у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, що давало позивачеві як покупцю право на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарської операції, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем послуг вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, виходячи із того, що відбувся у відповідний період (квітень, травень, жовтень 2017р.) рух активів позивача по сплаті за придбані ним послуги (роботи) на користь ТОВ «Елиос» , ТОВ «Аста ЮА» та нового кредитора за договором про відступлення права вимоги - ТОВ «Аскольт Групп», де у складі вартості придбаних послуг позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що не спростовано було представником відповідача жодними належними та допустимими доказами.
А виходячи з того, що рух активів платника податків фактично відбувся, що не заперечувалось представником відповідача, позивач придбав товар (послуги) та прийняв його за актами виконаних робіт, використав його у своїй господарській діяльності, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, висновки посадових осіб контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.02.2018р., є лише припущеннями таких посадових осіб та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Також і судом встановлено, що при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та застосуванні до позивача штрафних санкцій у сумі 285361,50 грн., що становить 50 відсотків від суми визначеного контролюючим органом грошового зобов'язання згідно ст. 123 ПК України, посадовою особою відповідача безпідставно здійснено розрахунок штрафної санкції виходячи із 50 відсотків, що підтверджено його розрахунком, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про повторність визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання протягом 1095 днів.
При цьому, судом критично надається оцінка наданій представником відповідача копії постанови Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №804/2845/15 про визначення позивачеві податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням №0000402203 від 21.01.2015р. протягом 1095 днів, оскільки наведене податкове повідомлення-рішення від 21.01.2015р. було скасовано постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2015р., яке набрало законної сили 12.01.2017р., тобто станом на 23.03.2018р. (дата прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення у цій справі) податкове повідомлення-рішення №0000402203 від 21.01.2015р. визнано протиправним та скасоване у судовому порядку, а тому не може бути належним доказом повторності визначення контролюючим органом податкового зобов'язання позивачеві протягом 1095 днів (а.с.207-211).
З огляду на наведене, застосування контролюючим органом при визначенні штрафних санкцій у розмірі 50 відсотків від суми визначеного грошового зобов'язання за повторністю такого визначення протягом 1095 днів є протиправним та таким, що не відповідає вимогам ст.123 ПК України, так як повторність визначення позивачеві податкового зобов'язання відповідачем жодними доказами не підтверджена, а судом не встановлена.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням обставин встановлених судом та доказів наданих позивачем, які представником відповідача не спростовані жодними доводами.
Судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення посилання представника відповідача на те, що контрагенти позивача - ТОВ «Елиос» та ТОВ «Аста ЮА» не подавали звітності, не мали у своєму штаті необхідної кількості працівників, відповідного обладнання у власності та інше, оскільки вказані обставини не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарської операції у відповідності до норм ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.44 ПК України.
При цьому, судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.
Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.
Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Отже, доводи представника відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників, не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг за умови дотримання покупцем товару вимог податкового законодавства, зокрема отримання податкової накладної та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем сплачено було у суму податку на додану вартість.
Отже, за умови сплати податку на додану вартість позивачем як покупцем у складі вартості товару на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару.
Також представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів на підтвердження того, яким чином дії третіх осіб можуть впливати на дані податкового обліку позивача, а також і не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти та/або контрагенти його контрагентів, аж до виробників продукції.
При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.
За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом у ході судового розгляду справи.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача, які викладені в акті перевірки від 06.02.2018р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.
При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, а також і підтверджено актом перевірки розрахунки між позивачем із вищевказаними контрагентами затвиконання робіт були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товару, що не спростовано представником відповідача у ході судового розгляду справи.
Тобто, позивач, сплативши податок на додану вартість у складі вартості товару як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0007391417 про збільшення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 570723 грн. та застосування штрафу у сумі 285361,50 грн., відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Елиос» у квітні 2017р., з ТОВ «Аста ЮА» у травні 2017р., передбачене нормами ст.198 ПК України та у порушення вимог ст. 123 застосував штрафні санкції із розрахунку 50 відсотків від суми визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання, у зв'язку з чим таке порушене право підлягає захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 06.02.2018р. обставини, що слугували прийняттю оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018р., прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.
Між тим, слід зазначити, що самі по собі недоліки у оформленні акту перевірки, на які позивач посилається у позові як на підставу для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, не можуть бути окремими підставами для визнання протиправним та скасування такого рішення за умови не підтвердження фактичної реальності здійснення позивачем господарських операцій між ним та його контрагентами.
Також судом не може бути і застосована правова позиція Верховного Суду України від 22.10.2010р. та від 31.01.2011р. на яку позивач посилається у позові, у даних правовідносинах, оскільки позивачем відповідних судових рішень до судового засідання надано не було, а в судовому засіданні із пояснень позивача судом встановлено, що вказана правова позиція не стосується безпосередньо прав і обов'язків позивача у даних правовідносинах, а тому за викладеного, суд приходить до висновку, що наведена у вказаних судових рішеннях правова позиція не може бути обрана позивачем як підстава звільнення від доказування обставин у даній справі з урахуванням вимог ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12841 грн. 26 коп. понесені позивачем згідно платіжного доручення №611 від 04.05.2018р. (а.с.3).
У зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у період з 13.08.2018р. по 31.08.2018р. включно у відпустці, повне судове рішення складено 03.09.2018р.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративиний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення №0007391417 від 23.03.2018р. - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0007391417 від 23.03.2018р.
Стягнути з бюджених асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" (49100, м. Дніпро, пр. Героїв, 17/239, код ЄДРПОУ 19088807) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12841,26 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сорок одна гривня 26 коп.)
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено - 03.09.2018р.
Суддя С.О. Конєва